Совместимая депутатская несовместимость

Останні події, пов'язані з "очищенням" депутатського корпусу від депутатів-сумісників руками самих депутатів, спонукають до правового аналізу, роздумів і окремих висновків, на беззаперечність яких автор зовсім не претендує.

Почнемо з аналізу правових норм, що врегульовують права та обов'язки нардепа. Відповідно до положень 78-ї статті Конституції ,"Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом".

Тобто, має діяти лише один закон, яким це положення Конституції конкретизується. У практиці української законотворчості виявляється, що одного закону – замало. Тому в нас діє декілька законодавчих актів, що деталізують це положення, але всі вони повинні відповідати букві та духу Конституції й не погіршувати правовий статус людини й громадянина.

1. Безумовно, першим слід назвати закон "Про статус народного депутата", частина 1 3-ї статті якого дає, начебто, вичерпний перелік тих посад та видів діяльності, обіймати які та займатися якими народний депутат не має права. Зокрема, у 5-му пункті зазначено, що депутат не має права "залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю".

Водночас, 2-га частина цієї ж статті встановлює, що: "Народний депутат зобов'язаний додержуватись інших вимог та обмежень, які встановлюються законом".

Про який закон йдеться в цьому випадку – не зрозуміло: "Про статус нардепа" чи якійсь інший, що конкретизує або ж розширює наведені положення вже чинного закону? Тобто, перелік обмежень, викладений у частині 1 цієї статі – не є вичерпним і потребує додаткових уточнень. А це означає зловживати правом творити закони.

2. Закон "Про засади запобігання і протидії корупції" у 4-й статті дає перелік осіб, які є суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення. Серед них є й народні депутати. А в 7-й статті цього ж закону встановлюється обмеження щодо сумісництва, зокрема, народним депутатам забороняється "займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України".

Таке розширення посад і видів діяльності за сумісництвом з метою "запобіганню корупції" цілком кореспондується як з відповідним цитованими положеннями Конституції, так і закону "Про статус нардепа" – за відомими принципом "своя рука – владика".

До речі, цікавим, на мій погляд, є положення цієї статті закону, що виключають із переліку "обмежених у сумісництві" депутатів місцевих рад і головне – членів Вищої ради юстиції – прокурорів, адвокатів, суддів, – які працюють у цих державних органах "на не постійній основі".

3. Закон "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", 7-ма стаття: "Несумісною з діяльністю адвоката є: 1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої 4-ї статті закону "Про засади запобігання і протидії корупції" (тобто народних депутатів України також); 2) військова або альтернативна (невійськова) служба; 3) нотаріальна діяльність; 4) судово-експертна діяльність".

У той же час, вимоги щодо несумісності займаних посад із діяльністю адвоката, не поширюються на депутатів ВР АРК, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у ВРЮ на постійній основі).

Таким чином, з великою долею вірогідності можна стверджувати, що поняття "несумісності" окремих видів діяльності в усіх чинних законодавчих актах, за задумом законодавців, пов'язана із двома умовами:

1) виключенням можливості отримання відповідними посадовими особами декількох заробітних плат за різними місцями роботи, і 2) убезпечення виконання повноважень на одній із посад від "корупційного" впливу повноважень, якою наділена та чи інша посадова особа – народний депутат України в тому числі! – за іншою посадою, яку вона одночасно обіймає, тобто наявністю конфлікту інтересів тієї ж самої особі.

При цьому, законодавець вважає, що лише науково-викладацька діяльність, медична практика та інші види творчої діяльності можуть виконуватися будь-ким із посадовців. І така діяльність не впливає на рівень корумпованості, політичної чи економічної заангажованості, аморальності тощо й не може піддаватися будь-якому неправомірному впливу чи тиску...

Здається, такийвисновок більш ніж сумнівний як із точки зору формальної, так і з точки зору його змістовної. Адже для недопущення сумісності посад і видів діяльності, мають бути виконані одночасно обидві названі умови: 1) щодо отримуваної заробітної плати, і 2) щодо можливого конфлікту інтересів – впливу чи тиску.

Якщо хоча б одна із зазначених умов не дотримана, навряд чи можна говорити, що в діянні того чи іншого посадовця відсутнє порушення вимоги "несумісності".

Крім того, будь-яке сумісництво може здійснюватися у вільний від основної роботи час, тобто: науково-викладацька діяльність, репетиції й вистави в театрі, концерти, медичні операції та лікарський прийом пацієнтів лише, спортивні тренування й змагання в ті години й дні, коли сумісник – у тому числі й народний депутат! – не зайнятий за основним місцем роботи.

Чи реальним є такий підхід? Навряд! Тому й ті види діяльності, що не заборонені законом, реально здійснюються в звичайні робочі дні та години, тобто часто-густо тоді, коли сумісник-нардеп має бути на основному місці роботи – у ВР. До речі, за "дозволеною сумісністю" такі сумісники отримують заробітну плату, беруть участь в ухваленні тих чи інших рішень у "сумісницькому закладі чи установі", допомагають "вирішувати складні питання й проблеми" керівництву цієї установи чи закладу тощо...

А як бути з "сумісництвом", яке взагалі за нашим законодавством не є таким, коли нардеп обіймає посаду "почесного: ректора, директора, голови правління чи наглядової (спостережної) ради, президента" – будь-якої установи, громадської організації, товариства тощо? Такі особи не отримують легальної зарплати за виконання "почесних обов'язків", та й обов'язків у них не так багато. Але вони мають у цих установах кабінети, технічних помічників тощо, беруть участь в ухваленні управлінських рішень, або ж реально впливають на їх ухвалення...

Що, у цьому випадку відсутні елементи корумпованості чи соціальної аморальності?..

Тепер перейдемо безпосередньо до питання дострокового позбавлення повноважень народного депутата України.

Вичерпний перелік викладений у 81-й статті Конституції. П'ятим пунктом частини 2 цієї статті депутату встановлено 20-денний термін для усунення обставин, які призвели до порушення вимог щодо несумісності. За умови пропущення цього строку, нардеп позбавляється своїх повноважень – однак не статусу народного депутата ? – за рішенням суду. 

При цьому, ані Конституція, ані чинне законодавство не передбачає будь-якого терміну, протягом якого повинна розпочатися процедура позбавлення таких повноважень, і протягом якого строку таке рішення може бути ухвалено судом.

Тобто – у будь-який час і протягом будь-якого терміну, коли це буде комусь потрібно...

У чинному законодавстві лише зазначений 10-денний термін для розгляду цього питання за поданням регламентного комітету ВР та/або головою ВРУ. Протягом якого терміну й у які строки це питання може розглядати Регламентний комітет – невідомо.

Якщо ж проаналізувати вище зазначені рядки в контексті закону "Про адвокатуру", то розбіжності в такій позиції законодавця стають ще більш незрозумілими й суперечливими.

Відповідно до 3-го пункту Перехідних положень цього закону, адвокати, які на день набрання чинності цим законом, обіймають посади або здійснюють діяльність, яка є несумісною з діяльністю адвоката відповідно до частини першої статті 7 цього закону, протягом дев'яноста днів із дня набрання чинності цим законом письмово повідомляють кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури за місцем отримання свідоцтва про існування обставин несумісності.

У той же час, 2-га частина 7-ї статті цього ж закону стверджує, що "У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк із дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності".

Таким чином, на мій погляд, ці положення закону "Про адвокатуру" ніяким чином не кореспондуються з положеннями 81-ї статті Основного закону та інших законодавчих актів, що стосуються несумісності діяльності народного депутата.

Слід підкреслити, що законодавець у перелічених вище законах жодним чином не передбачив наслідків умисного чи неумисного пропущення встановлених строків із боку зацікавлених осіб.

Тобто, можна стверджувати, що відповідні повноваження щодо розгляду вимог "несумісності" є дискреційними й вирішуються за розсудом відповідного органу чи посадової особи.

Неупереджений аналіз закону, що регулює адвокатську діяльність, та участь народного депутата Сергія Власенка в справі Тимошенко, дозволяє дійти висновку, що Власенко все ж таки здійснював адвокатську діяльність, незалежно від того, отримував він грошову винагороду за цю діяльність чи ні.

У той же час, будучи нардепом попереднього скликання, навіть тоді, коли закони "Про адвокатуру" і "Про Регламент ВР" уже були чинними, таку ж саму –адвокатську діяльність – він здійснював і в попередньому кримінальному судочинстві, на підставі якого Тимошенко була визнана винною й засуджена.

Чому ж у 2012 році Регламентний комітет не звертав на це увагу й не вживав відповідних заходів?!.. Тому що тоді ще "не настав час" для законодавчого органу безумовно дотримуватись букви й духу законів – а теперішня опозиція примусила це зробити?

Такі підходи наших можновладців якраз і розкривають реальний зміст поняття "вибіркового правосуддя", про що Україні весь час нагадує світ.

Додайте сюди відомості про те, скільки теперішніх нардепів, працівників органів прокуратури, судів, чиновників Мін'юсту, МВС, Митної служби тощо – які побудували собі "запасні аеродроми" на випадок припинення державної служби з різних підстав. Вони включені до регіональних реєстрів і Національного реєстру адвокатів України – однак до сьогодні не написали заяви про виключення їх із цих реєстрів.

І щодо таких сумісників, гадаю, ніхто й не збирається вживати належних заходів реагування...

На завершення хочеться побажати Судовій колегії ВАСУ продемонструвати свій професіоналізм, неупередженість та спроможність розглядати справу Власенка – не лише у відповідності з принципом "законності", а й на підставі духу Конституції і конституційного принципу верховенства права.

Цей принцип, на щастя, задекларований у нас на всіх рівнях і майже в усіх законах та, навіть, у найменуванні одного з комітетів ВР – але, на жаль, до цього часу фактично не застосовується в національній судовій практиці.

Володимир Сущенко, заслужений юрист України, доцент Національного університету "Києво-Могилянська академія", виконавчий директор Центру дослідження проблем верховенства права та його втілення у національну практику України, спеціально для УП