Интеграционная Одиссея Украины: между Сциллой и Харибдой

Шлях, який проходить Україна у своєму історичному розвитку, до болю нагадує шлях Одіссея: двадцять років поневірянь, подорожей навмання, протистояння зі стихією, виклик Богам, намагання перехитрити долю, процеси перетворення на свиней, боротьби з циклопами, спілкування з мертвими, запаморочення від співу Сирен... Ну і, звісно ж, Сцілла та Харибда. Як же без них?

Сьогодні Україна опинилася в тій точці, яку Гомер описав у дванадцятій главі "Одіссеї". Справа – потворна Харибда, яка своїми хижими пащами хапає і шматує всіх, хто наблизиться до неї. Зліва – страшний вир Сцілла, який втягує і нищить кораблі... Пройти потрібно так обережно, аби понести найменші втрати.

"Incidis in Scyllam cupiens vitare Charybdin" – "Наштовхуєшся на Сціллу, намагаючись уникнути Харибди", казали у давньому Римі, маючи на увазі ситуації, про які наші сучасники говорять "З вогню та в полум'я".

Саме ця приказка якнайкраще характеризує той стан, у якому опинилася Україна, роблячи свій вибір між МС та ЗВТ, між Москвою та Брюсселем, між Євразійським Союзом та Європейським Союзом. Бо реалії такі, що без втрат у економіці та у політичному житті пройти інтеграційний шлях не вдасться.

Україні знову доводиться – вкотре! – вибирати найменше зло. Знову доводиться миритися з ризиками і втратами, яких було так багато за останні два десятиліття. Глобалізація не шкодує немічних. Інтеграційні проекти пишуться сильними без врахування інтересів слабких. Брюссель – як і Москва – сльозам не вірить.

Одіссей вештався двадцять років по замкненій з усіх боків водоймі, не уявляючи, що бажана Ітака зовсім поруч. Невдачі і прорахунки можна було списати на волю богів.

На жаль, наші політики не можуть собі дозволити подібне святотатство. І все частіше спадає на думку, що сценарій української "Одіссеї" писав якийсь невідомий Гомер нашого часу, однак прізвище цього Гомера було Сімпсон.

Сцілла Євросоюзу

Критика євроінтеграційних прагнень України – річ звична. Звісно, критика не завжди надумана і часто має під собою реальні підстави, якими не можна нехтувати.

Істина, очевидно, має місце десь посередині.

Не є секретом те, що ще у 2008 році було закладено системну помилку в ході переговорів про документ під відомою всім назвою – Угода про асоціацію між Україною та ЄС, складовою якого є Угода про ЗВТ. Європа всіляко намагалася уникнути дипломатичних формул, які би давали Україні надію на майбутнє членство в Євросоюзі – європейські чиновники та дипломати висловлювали рішуче "ні" намаганням внести у преамбулу документу згадку про європейську ідентичність чи визнання України невід'ємною частиною Європи.

Учасники переговорів з української сторони кілька років вели складні переговори: ще б пак! Адже саме ця норма – визнання європерспектив – відрізняла б Угоду про асоціацію між Україною та ЄС від аналогічних документів, підписаних Євросоюзом з Ізраїлем, Марокко, В'єтнамом і Чилі.

Україна так захопилася здобуттям цієї норми, що поступово здала велику кількість економічних пунктів.

Експерти неодноразово говорили про них і про ризики, які можуть чекати на Україну з моментом набуття чинності документу. Цікавий момент: політична частина Угоди про асоціацію має бути ратифікована парламентами 29 країн, натомість економічна частина – Угода про ЗВТ – набуває чинності одразу ж після підписання.

Насамперед варто підкреслити, що Угода передбачатиме створення Ради Асоціації, до якої мають увійти 28 представників країн ЄС та 1 представник від України. Стаття 475 Угоди говорить про те, що рішення, прийняті цим органом, оскарженню не підлягають. Законодавство України та нормативні акти мають бути приведені у відповідність із законодавством ЄС.

У відповідності до Угоди, Україна повинна у короткі терміни:

– запровадити європейські норми екологічної безпеки підприємств та закрити заводи, які не відповідають цим нормам. Реально – 80% підприємств важкої промисловості;

– становити європейські екологічні стандарти для ТЕЦ. Це призведе до фактичного закриття всіх ТЕЦ в країні;

– заборонити продаж на ринках продукції, вирощеної на присадибних ділянках;

– перейти на європейський стандарт залізничної колії. Це – багатомільйонні витрати;

– заборонити експорт енергоносіїв за цінами, вищими за внутрішні. Тобто, для того, аби зберегти високі ціни на електроенергію, яку Україна традиційно експортує, потрібно буде підвищити і ціни для внутрішніх споживачів?

– протягом 4 років запровадити понад 20 тисяч стандартів у різних сферах – від гвинтів і лампочок до ширини тротуарів.

Це – лише частина ризикованих моментів, які, на жаль, серйозно вдарять по економіці України, а у майбутньому викликатимуть серйозні непорозуміння та невдоволення.

Вже зараз експерти вказують на те, що чимала кількість інститутів та угод, ініційованих Євросоюзом, просто не діють.

Як приклад – Європейська енергетична хартія, до якої приєдналася Україна. Хартія на ділі не передбачила жодних серйозних санкцій щодо порушників міжнародних угод і не створила механізм запобігання ситуаціям, за яких одні члени Угоди не діяли б на шкоду іншим учасникам. Яскрава ілюстрація – позиція Болгарії, яка погодилася на участь в проекті "Південний потік", хоча цей проект формально не підтримано Євросоюзом і він явно шкодить інтересам України, яка приєдналася до Хартії.

А де ж тоді гарантії того, що Україна, приєднавшись до Угоди про асоціацію, раптом не опиниться у стані, коли окремі члени ЄС не захочуть виконувати її норми, не ратифікують Угоду або просто ігноруватимуть її?

Де є дієвий механізм реалізації положень Угоди?

Тим більше, що економічна частина, яка е більш вигідною європейським бізнес-колам та єврочиновникам, працюватиме незалежно від наслідків ратифікації політичної частини?

Один із високопоставлених українських дипломатів на задані мною питання лише розвів руками: "Найгірше, що ми зараз поставлені у ситуацію, коли іншого варіанту вже немає і не буде найближчими роками, і ми вимушені просити найгірший варіант – бо волею наших "блискучих" переговірників цей невигідний договір став максимумом, на що ми можемо сподіватися на найближче десятиліття. Адже інша альтернатива – Митний союз".

Сьогодні у значної частини наших співгромадян є ейфоричне ставлення до інтеграції в рамках ЄС. Євросоюз розглядається ледве не як Абсолют, рай та панацея від усіх наших проблем. Як величне царство Цирцеї. Як острів Каліпсо...

Насправді ж Євросоюз – це видиме "менше зло", яке також несе у собі ризики і втрати, особливо для економіки.

Обіцянки окремих економістів, мовляв, підписання угоди про асоціацію дасть можливість для небувалого притоку інвестицій, мають спірний характер. Адже плоди цього інвестиційного буму будуть відчутні – у кращому випадку – лише за декілька років.

Але – ми вибрали для себе євроінтеграційний курс і маємо його пройти. "І нема на то ради", – як казав композитор Станіслав Людкевич у 1939 році, урочисто-приречено вітаючи радянську владу у Львові...

Харибда Митного союзу

МС, який сьогодні намагаються актуалізувати як противагу європейській інтеграції України, по суті своїй є хабаром місцевим елітам, якого Путін намагається дати в обмін на політичну лояльність та на включення тих чи інших пострадянських країн у російський геоекономічний простір.

Дійсно: МС пропонує доволі серйозні вигоди, які так просто, "за гарні очі" не надаються. Казахстан, увійшовши до МС, автоматично почав збирати мита з товарів, які рухаються з Китаю в напрямку Росії чи Білорусі. Додайте корупційну складову, присутню в митній справі, і стане зрозуміло: ті, хто включені у корупційну вертикаль, можуть бути задоволені.

Однак у випадку з Митним союзом згадується старий анекдот про бізнесмена, перед яким з'явився Диявол. "Що ти бажаєш?" – запитав Диявол. – "Мільярдні активи, головування у велетенській фінансовій корпорації, вигідні зміни до законів..." – почав перераховувати бізнесмен. – "Все буде зроблено!" – відповів Диявол. – "Ура! А що я маю дати в замін?" – запитав радісний бізнесмен. – "Душу", – промовив Диявол. – "Душу? Я не зрозумів..." – "Душу. Всього лише свою душу". – "От розумію, що ти мене на чомусь кидаєш, але от на чому???"

Приблизно та ж ситуація – з Митним союзом. За миттєві вигоди і можливість продемонструвати стрибок у економіці Путін просить лише одне – ключі до суверенітету. В обмін Україна отримає і дешеві ресурси, і зняття всіх обмежень.

Проте Путін не гарантуватиме українським олігархам, що вони користуватимуться протекціоністськими механізмами у протистоянні з більш потужними російськими колегами. Так само не гарантуватиме Януковичу, що у 2015 році йому раптом не прийде в голову ідея типу "Знаєте, Вікторе Федоровичу. Ми прийшли до думки, що Україні потрібен новий президент".

Один із українських політиків, говорячи у приватній бесіді про переваги МС та ЗВТ, сказав цікаву фразу: "Все залежить від того, що ми хочемо: сталий розвиток чи швидкі гроші. ЄС – це принцип multiply у бізнесі. Митний союз – це кеш".

Протягом останніх місяців в рамках Митного союзу не все гладко. Спершу напередодні Нового року прозвучало слабке невдоволення ситуацією з боку Нурсултана Назарбаєва – мовляв, Казахстан отримав значно менше доходів у бюджет, ніж було обіцяно при вступі в МС. Кілька разів розкритикував ситуацію в Митному союзі Олександр Лукашенко.

МС не дає гарантій стосовно відсутності вилучень та обмежень – на деякий час вони зберігатимуться для цілого ряду галузей економік країн-учасниць. Правила Митного союзу провокують внутрішні війти і потребу у стимулюванні з боку держав власних виробників.

Білоруси і казахи звертають увагу на несправедливість розподілу прибутків та митних платежів між учасниками союзу. Росіяни говорять про те, що російський бізнес намагається реєструвати підприємства і платити ПДВ на території Казахстану. Білоруси говорять про незахищеність ринку сільськогосподарської продукції, що ставить під удар 80% підприємств країни.

Втягування України у МС, окрім втрати контролю над газотранспортною системою – може обернутися втратами в аграрному секторі.

Україна – за задумом творців Митного союзу – повинна стати елементом нової системи "Зернового ОПЕК", про що вже кілька років говорять у Москві.

В умовах світової продовольчої кризи, про яку постійно говорить генсек ООН Бан Кімунг, існує спокуса створити систему, яка би диктувала і контролювала світові ціни на зерно та продовольство. Росія разом з Казахстаном могли би використати свій потенціал для подібних цілей. Однак їм бракує достатньої кількості перевалок зерна.

Україна володіє третім за потужністю у світі об'ємом перевалок. Наявність митних тарифів та власних обсягів зерна робить проблематичним доступ казахстанського та російського зерна на українські перевалки. Вступ України до Митного союзу ламає тарифні обмеження, але водночас битиме по українському хліборобові...

Найгірше, що батьки-засновники МС не приховують своїх планів на перспективу: створення не лише спільного економічного простору, а й запровадження спільної валюти і спільного Центробанку.

Тобто, це – фактично – початки нової конфедеративної країни. Не здивуюся, якщо столицю цієї країни буде перенесено – як це пропонують деякі російські політики – до Києва.

Наслідки уявляєте?..

У пошуках української Ітаки

Сцилла втягувала кожного, хто наближався до неї, у страшний вир. Харибда – рвала на шмаття і поглинала.

Ні Євросоюз, ні Росія не гарантують Україні збереження суб'єктності в рамках нових інтеграційних об'єднань. Більше того: самі українські політики чудово розуміють внутрішні проблеми, які неодмінно виникнуть в Україні у випадку прискореної інтеграції чи то в напрямку Євросоюзу, чи то в напрямку євразійських утворень: при різновекторній направленості менталітетів мешканців українських регіонів можна очікувати найрадикальніших сценаріїв.

Між тим є чимало способів уникнення чи пом'якшення ризиків, які несуть у собі інтеграційні процеси.

По-перше, в України є можливість поставити питання руба: чому ми повинні погоджуватися на дискримінаційні умови, згідно з якими вигідна для Євросоюзу Угода про зону вільної торгівлі з Україною починає діяти негайно, а необхідна для України політична частина Угоди про асоціацію повинна пройти ратифікацію всіма національними парламентами ЄС?

Як казала героїня старого єврейського анекдоту, "Нет уж, папенька: погром так погром!" Нехай і угода про ЗВТ отримує прив'язку до ратифікаційного процесу: в такому випадку європейські бізнес-асоціації виступатимуть у ролі політичних лобістів України в процесі ратифікації Угоди. І Україна розумітиме, заради чого вона йде на економічні ризики і втрати.

По-друге, чи розглядається доцільність активізації діяльності України у рамках альтернативного європейського інтеграційного проекту – EFTA, Європейської асоціації вільної торгівлі – аж до подачі заявки на членство в цій організації?

Свого часу EFTA створювалася як паралельний проект щодо Спільного ринку, прообразу ЄС, де головну роль відігравала Великобританія. Чимало нинішніх членів ЄС перш, ніж вступити до Євросоюзу, були членами EFTA – Великобританія, Данія, Швеція, Австрія, Португалія тощо.

Сьогодні членами EFTA є чотири країни – Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн.

Україна відповідає всім умовам і критеріям, необхідним для членства в EFTA. На членів EFTA розповсюджується режим вільної торгівлі з ЄС та безвізовий режим для громадян. З червня 2012 року між Україною та державами EFTA діє режим вільної торгівлі, про що чомусь мало згадується.

Це – софт-варіант євроінтеграції.

По-третє, Україна може знайти точки дотику з Росією, Білоруссю та Казахстаном, які дозволятимуть уникнути повномасштабного включення нашої держави до МС.

Вже зараз обговорюються варіанти співпраці у режимі постійного спостерігача, асоційованого учасника тощо. Звісно, це не той обсяг, який би задовольнив Російську Федерацію, але компроміс – це пошук взаємних поступок.

Головне – уникнути спокус. І не впасти у ейфорію або відчай.

Бо інтеграція – це не однозначне благо, а вимушені процеси. І тут важливо вберегти максимум тих позицій, якими поступатися не можна за жодних обставин.

*   *   *

...Одіссей все-таки – після двох десятиліть поневірянь – дістався рідної Ітаки. Де залицяльники, що бажали одружитися з його дружиною Пенелопою і заволодіти островом, бенкетували та нищили запаси продовольства, глумилися над простими людьми і вимагали від цариці швидкого прийняття рішення, визначеності: кому вона віддасть перевагу. Одіссей холоднокровно перебив їх усіх і повернув собі свій острів і свою кохану.

У фінальній сцені "Одіссеї" в подачі Андрона Кончаловського, 1997 рік, Одіссей пояснює свою жорстокість: "Вони хотіли вкрасти мій світ!"

Чим не гасло для українських політиків і дипломатів на переговорах як у Брюсселі, так і в Москві?

Кость Бондаренко, спеціально для УП