Про уродов, свободных людей и ножку младенца

Достатньо проглянути стрічку новин за кілька днів, щоб зрозуміти, що триває неоголошена війна виродків проти людей.

У Феодосії ДТП за участю працівника СБУ – 2 жертви. На Одещині рибінспектор, родич місцевого чиновника, зґвалтував 14-літню школярку. В місті Борзна на Чернігівщині майор міліції розпоров живіт вагітній жінці.

Усі ці історії об’єднують дві обставини – злочинці пов’язані з владою або силовими відомствами, і система має намір їх захистити – "відмазати".

Абсурд полягає в тому, що особи, які живуть за наш кошт і мають дбати про нас та нашу безпеку, є, по суті, нашими ворогами. Вони несуть загрозу життю, здоров’ю, створюючи пряму небезпеку для наших рідних і близьких.

Це війна зажерливих, самовдоволених, оскаженілих від власного всевладдя та безкарності хамів – чиновників проти "плебсу".

Це барське полювання, в якому може постраждати не лише звірина, а й "чернь".

Їм уже не достатньо просто красти наші гроші з бюджету, їм мало хабарів, їм нудно від розпилу народного майна. Їм потрібне полювання та насильство.

Скоро вони будуть вимагати від "черні" привілею першої ночі, та введуть кріпосне право, щоб мірятись з колегами не лише новими "котлами" і "тачками", а гаремами та поголів’ям рабів.

Звичайно, ця ситуація склалась не сьогодні – варто пригадати лише Лозинського. Однак сьогодні, коли "реальні пацани" рулять в країні, коли кримінал, влада і силовики стали єдиним цілим, "панятія" стали легітимними, межі моралі стерлись повністю.

За їхнім "законом" усі нормальні громадяни – "лохи" і потенційні "терпіли". "Люди", в їхньому розумінні, це ті, які мають повне право і навіть обов’язок "паімєть", "наказати" та "развєсті" будь-кого.

Тепер це право гарантоване ще й "гарантом", який уособлює всю цю бандитсько-чиновницьку наволоч.

В час, коли йде війна, українцям впарюють віртуальний світ. ЗМІ здебільшого перетворились на світські хроніки з жовтуватим відтінком. В топах теленовин – новий імідж Насті Каменських, весілля Ніколь Кідман, новий роман Віри Брежнєвої.

Політика теж стала розважальним "реаліті-шоу" – вона відірвана від реального життя. Блокування-розблокування, депутатські мордобої з спільними фуршетами після них, імітація революції та "мєждусобойчики" між революціонерами та "злочинним режимом".

Все це лише провокує нехіть простих українців до політики як явища.

Громадяни залишились сам на сам зі своїми проблемами. Українці зайняті виживанням, вони перебувають в стані внутрішньої еміграції.

Звинувачувати їх в пасивності – марно і несправедливо. Адже кількість "кидків" з боку різних месій не налаштовує їх до активного революційного пориву. Та й кличуть не ті, і не туди.

З якої радості повставати за права колишніх чиновників? За втрачені мандати депутатів? За особисте голосування в парламенті, яке чомусь не реалізувала демократична більшість в минулих радах? За нового вождя, який грає в договорняки з владою?

Для чого це їм? Поміняти господаря? Навіть при жорсткому несприйнятті діючої кримінальної влади, народ не піде під прапори імітаторів.

Громадяни повстануть лише тоді, коли усвідомлять, що треба міняти усю систему, що поодинці їх просто переб’ють та пограбують, що потрібен колективний захист нормальних вільних людей від так званої "еліти".

І при такому повстанні дістанеться і владі, і її політичним конкурентам.

На обличчі партія не зазначена. Весь істеблішмент, весь політикум час прогнати з владного Олімпу – одних за злочини, інших за бездіяльність та потурання цим злочинам.

Для цього потрібний поштовх, який об’єднає людей для дії. І це не "віча" опозиції. В Тунісі таким поштовхом стало самоспалення вуличного торговця в знак протесту проти конфіскації у нього товару, який обіцяли повернути в обмін на хабар.

Народ за місяць повалив режим. Опозиція навіть не розуміла, що відбувається. Ба більше, після спроб домовитись з деякими представниками скинутого режиму, уже новий прем’єр під натиском чергової хвилі протестів змушений був піти у відставку.

Ця влада боїться нового, народного, а не призначеного Майдану. Це патологічне почуття диктувало рішення по розгону податкового і мовного протестів.

Владі зрозумілі інтереси реєстрової опозиції – з нею, як свідчить історія з поствиборчими протестами у жовтні 2012 року, можна домовитись. Чи надурити її.

Але вона не знає, що робити з стихійним народним опором. Влада не розуміє, що такі злочини як в Феодосії, на Одещині, на Чернігівщині та їх покривання невідкладно ведуть Україну до революції вільних людей.

Українці в тому плані люди цікаві – вони можуть терпіти все, крім приниження власної гідності.

Ситуація не безнадійна – у Феодосії, і в місті Борзна люди уже виходять на протест, вимагають покарати бандюків з "корочками".

Як тільки вони та інші українці, які не хочуть миритись з роллю кріпаків, усвідомлять, що локальних дій мало, що потрібно усунути весь правлячий клас та міняти усю систему – протест переросте в опір, а замість пікетів вершитимуть народне правосуддя.

Або вільні люди об’єднаються та зупинять нашестя виродків, захистять власні родини і майно, або вони будуть приречені на вічну ганьбу та приниження.

І на останок – дитина порізаної "правоохоронцем" Оксани Циганок з Борзни померла. Очевидці кажуть, що коли жінку знайшли, з її розпореного живота стирчала ніжка ненародженої немовляти. То була дівчинка…

Андрій Левус, правий активіст, для УП