Майдан-2004: уничтоженная история

Знищена в буквальному розумінні.

Помаранчева революція – це була, без перебільшення, найвизначніша, найяскравіша сторінка української історії років незалежності. Принаймні, найпозитивніша, найоптимістичніша її сторінка. Суспільство виступило проти влади – і перемогло.

Усе, що було далі – це вже інші сторінки історії. Далеко не позитивні, далеко не оптимістичні – але інші.

2004 року громадяни перемогли – усе, крапка. Подальший розвиток подій, з усіма його розчаруваннями й відчаєм, зі швидким перетворенням нещодавніх "польових командирів" Майдану на типових радянських партчиновників – уже не міг нічого змінити в оцінці самої Помаранчевої революції.

Наочним свідоцтвом буремних подій кінця 2004 – початку 2005 років були автографи учасників Помаранчевої революції на колонах київського Головпоштамту. Тоді, після революції, усі колони були рясно вкриті ними, скільки сягав людський зріст. Їх були сотні – а може, й тисячі.

"Неподобство!" – вирішила згодом міська влада, і всі колони було ретельно вичищено від історичних артефактів. Усі, окрім однієї: на ній усі автографи учасників революції було збережено й навіть захищено скляними футлярами. Більшість автографів безслідно зникли, але хоча б частину їх було вирішено зберегти; будь-хто, побачивши їх, міг легко уявити й масштаб події, і настрої, що панували серед революціонерів.

Скляні футляри ті прикривають "заповідну" колону й донині.

От тільки якщо придивитися...

Той бік колони, що повернутий до проїзної частини Хрещатика, вражає стерильною чистотою відсотків 90 своєї поверхні. "Й навіщо було аж таку площу вкривати склом?" – тільки й може дивуватися будь-хто, хто побачить цю колону вперше. Він і не здогадається: ще порівняно нещодавно весь простір під склом ряснів від автографів. Сьогодні ж написів, що збереглися, – ледь із десяток набереться.

На тому боці колони, який дивиться на вхід до Поштамту, автографів істотно більше. Хоча й тут їхня щільність тепер далека від тієї, що була. Упадає в око: деякі написи ретельно затерто. Тобто, видно, що вони тут були, але прочитати їх уже неможливо.

Що ж побачить будь-хто, хто чув і читав про Помаранчеву революцію лише в ЗМІ?

"Ковель за Ющенка", "Буковина за Ющенка" – у декількох примірниках. "Покуття ТАК!", "Ужгород за Ющенка УжНУ", "Львівська область…" і подібні географічні дороговкази. Зрозуміло, одне слово: западенці, бандерівці – от хто був 2004 року на київському Майдані. Політичні туристи: уся країна працювала, а вони столицю окупували.

"Israel ТАК!". Ну, теж зрозуміло – як же без цього? От хто стояв за Помаранчевою революцією, от хто просував Ющенка на Банкову, а Тимошенко – на Грушевського! Ви заперечуватимете? То от же вам, документальний доказ.

"Глеваха за Ющенка" – напис великими літерами, ще й обведений прямокутником, чи не найпершим упадає в око. Багатьом українцям назва "Глеваха" не скаже нічого, ще для багатьох це просто велике селище міського типу між Києвом та Васильковом. Але для киян і мешканців прилеглих міст та сіл ця назва має ще один зміст: у Глевасі розташована велика обласна психіатрична лікарня. "Тобі до Глевахи треба", "Йди ти до Глевахи" – вельми поширена форма "культурної" образи. Двозначним виходить напис, вельми двозначним.

"Миракл и Форс зробили революцию" – от саме з такою орфографією. Якби ж то було Miracle та Force – напруживши фантазію, можна було б ще більш-менш зрозуміти: мовляв, 2004 року тут виявилася суспільна сила; був у революції й елемент дива або, принаймні, неочікуваності. Написані ж кирилицею, Міракл та Форс сприймаються як "кликухи" не надто законослухняних тінейджерів, і ніяк інакше.

"Путин отдай хлеб", "Жириновскому Рагозину", "Президент канай на Маскву", і ще подібні не надто інтелектуальні написи, яких, із-поміж інших, виходить не так уже й мало.

Оце вони й були чи не найпомітнішим виявом настроїв учасників Майдану?

Єдина побачена автором згадка про тодішнього головного опонента революції виглядає так: "Місце яйцеметання в Януковича". Тут уже й зовсім якісь "хуліганствующіє елементи".

"Троєщина ТАК!" – ця згадка про київський масив на загальному тлі видається випадковою, мало не помилковою. Забули затерти? Залишили задля ілюзії різноманітності? Не поспішаймо.

Троєщина – найбільший київський масив – за часів своєї розбудови став місцем проживання багатьох людей, яких за радянських часів у Москві звали "лімітчиками" – саме це московське слово тепер і стало загальнопоширеною назвою явища. У Києві це слово не було в ужитку; вихідців із сіл та містечок кияни звали "культурніше" – жлобами. Так от, в уяві чималої кількості киян, Троєщина й досі міцно асоціюється з "понаїхали тут".

Роздивляючись "меморіальну" колону, сьогодні вже не уявити ані масштабу Помаранчевої революції, ані її справжнього характеру. Збіговиськом купки маргіналів – от чим постає вона із цієї "історичної реліквії".

Одна потужна політична сила дуже палко виступає проти "переписування історії"...

Борис Бахтєєв, спеціально для УП