Без мести и освящения ножей

"У нас фашизм гордо піднімає голову", – каже Колесніченко і оголошує про створення "МАФ".

Схоже, що влада ще не усвідомила, що сидить на бочці з порохом. "Рука не здригнеться…" – саме такі гасла підтримали на виборах понад 10% українців. Цинічне ігнорування волі народу, що є єдиним джерелом влади в Україні, пробуджує найрадикальніші настрої у суспільстві.

Насправді радикалізм є захисною реакцією спільноти, що стоїть перед загрозою знищення, своєрідним інстинктом самозбереження, який іноді однак підводить...

Як рейдер Чаплинський змінив хід історії

У добрі-старі часи Великого князівства Литовського литовці керувалися принципом: "старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо". Одразу ж після підписання Люблінської унії у1569 році, почалося захоплення руських земель польськими дідичами.

Кажучи мовою сьогодення, рейдерські атаки – захвати і перерозподіл власності за рамками закону.

Процес тривав мало не століття. Щоправда, періодичні спалахи гніву народного виливалися у козацькі повстання 90-х років XVI-го та 20-30-х років XVII століття.

І от, здавалося, настало десятиліття "золотого спокою", як прийнято називати 1638-48 роки. Українські селяни потрапляли під нічим не обмежену владу магнатів та призначених ними орендарів-управителів.

Однак хід історії всього краю цілком змінив один типовий випадок магнатської зажерливості та пихи.

У 1646 році, коли Богдана Хмельницького не було в Суботові, польський шляхтич Даніель Чаплинський за підтримки місцевих магнатів зажадав для себе маєтку Хмельницького, напав на Суботів, убив молодшого сина Хмельницького Остапа й викрав жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник мав намір одружитися.

Даремно Хмельницький шукав захисту й справедливості в судах, навіть у самого короля. Владислав IV нібито відповів Богданові: "Ви воїни й носите шаблю, то хто вам забороняє захистити себе?".

І Хмельницький взяв шаблю до рук…

"Суд Лінча"?

"Досить значна частина людей вважає, що "суд Лінча" – це єдиний спосіб поновити справедливість. І вони мають багато прикладів цьому", – запевнила Ірина Бекешкіна.

Опитування Фонду "Демократичні ініціативи" та соціологічної служби Центру Разумкова показало, що українці вкрай негативно оцінюють діяльність правоохоронної системи.

Зокрема діяльність міліції негативно оцінили – 64%; прокуратури – 64%, судів – 69% респондентів, а 19% впевнені, що у наших умовах самосуд – це єдиний спосіб здійснити правосуддя.

"Правосуддя в Україні остаточно зруйноване. Є судочинство, на замовлення владного режиму", – констатує Степан Хмара.

За словами харківського правозахисника Євгена Захарова, кожну хвилину в кожному райвідділі міліції із людей вибивають зізнання.

Виходить, що "рятування потопаючих – справа рук самих потопаючих", залишилося сподіватися на силу "?

"Коли усі українці відчують нутром, що вирішують лише підкуп і сила – вони зрозуміють істину, що зараз іде війна. І це буде страшним днем для тих, хто зараз при владі", – пише Ігор Луценко.

Нещодавнє вбивство харківського судді Трофимова і його сім'ї, вбивство судді Зубкова у березні минулого року у Києві, розстріл Віталієм Запорожцем із Семиполків очільника міліцейського відділку, а також низка інших резонансних справ показують, що процес вже майже пішов – народ все частіше бере каральний меч Феміди до власних рук…

На думку Ірини Бекешкіної, особливого осуду і жалю серед суспільства жорстоке вбивство харківського судді не викликало. "Дехто навіть писав, що, мовляв, вбили – добре, що вбили, так йому і треба", – зазначила соціолог.

"Свобода" зачаровує маси

"Ситуація загострюється дедалі більше щодня. Адже чим в страшніше чудовисько перетвориться правлячий клас, тим більше він ризикує бути знищеним фізично. Вони це вже заслужили. Але для країни це буде погано. Мені страшно за наше майбутнє ...", – зізнається Сергій Дацюк.

Стихійний народний спротив небезуспішно намагається очолити ВО "Свобода". На відміну від усіх інших теперішніх українських партій, котрі виросли із блоків імені їхніх "вождів", у "Свободі" є сильні постаті.

Саме "Свобода" у більшості випадків стає на захист скривджених, постаючи в очах суспільства фактично єдиною силою, котра фізичностоїть на захисті його інтересів.

Щоб захистити вчительку Ніну Москаленко, яку з мамою і неповнолітнім сином Печерський суд видворяє з її будинку на Печерську, депутат Андрій Іллєнко зробив у її помешканні свою громадську приймальню.

"Свобода" стала на захист Віталія Запорожця, котрий разом із Юлією Тимошенко та Юрієм Луценко став лауреатом премії імені Олекси Гірника за 2012 рік.

А паузу, що трохи затягнулася, після пиляння паркану навколо Верховної Ради й вигнання Табалових, "Свобода" завершує штурмом Київради.

Щоб збудувати що?

"Окупаційним режимом теперішню владу вважає половина населення України як мінімум. І ненависть керує людьми. Тому вони кидаються в протилежну крайність, яка мало чим відрізняється від того зла, з яким вони борються", – пише Таня Малярчук.

Новітні Наливайки, Кривоноси, Залізняки, Гонти, Кармалюки покликані часом вже стоять на порозі.

Українців можна записувати до Книги рекордів Гіннеса за кількістю повстань піднятих проти чинної влади. Успішних і не дуже.

От тільки скинути ненависну владу це ще не все. Здебільшого, безжально поквитавшись із гнобителями, шию знову нагинали під ярмо.

У ХVIІ столітті українці відшукали батька Хмеля. І "вони" таки показали "їм". На повну. І що?

Усі криваві революції світової історії, які радикально міняли державний устрій, не приносили сподіваного щастя, як тим, хто їх здійснював, так і їхнім нащадкам. Революції підживлювали зло, яке мало-помалу хиріло від нудьги. На хвилі руйнації й безладу до влади нерідко приходили найцинічніші прагматики, покидьки суспільства.

Інша справа – об'єднання спільноти задля якоїсь конкретної мети.

Так, хвилі протесту на захист родини Павличенків зрушили всю Україну. Марші на їхню підтримку пройшли у Києві, Харкові, Черкасах, Дніпропетровську, Чернігові, Запоріжжі, Сумах, Тернополі, Львові.

А повалити владу, щоб помститися  – це не мета.

У 2004-му українці піднялися: вперше за багато віків без помсти й сакрального освячення ножів. Щоб захистити свій вибір. І влада здрейфила.

Той шанс не використали сповна, адже й до влади треба бути готовим.

Але тоді ми звідали, що це таке – чинити постійний, повсюдний і велелюдний тиск на владу, єднатися задля чогось… і без ножів.

Роман Ревчук, для УП