Праздник эротического доллара

Ось воно прийшло. Таке світле і радісне свято. День Святого Валентина. День Закоханих. День Кохання… Свято червоних сердець, масових зізнань, навіть масових весіль…

"Будь моїм Валентином!" – "Будь-ласка!". "Стань моєю Валентиною!" – "Залюбки!"…

У нас в Україні – це відносно молоде й неофіційне свято. Такий собі ненав’язливий подарунок західного неолібералізму з нагоди Незалежності. І начебто християнський подарунок.

Легендарний Валентин, кожен з відомих, якщо був не священиком, то точно християнином, і творив справді благі справи, і був мучеником за віру Христову, і, можливо, таємно одружував вірних.

Найбільш допитливим у Самборі навіть покажуть його місця… Справді було б гарне свято, що могло б стати приводом не лише для вираження інтимних почуттів чи здійснення одруження, а й для більш глибоких речей.

Речей, котрі спонукали б замислитися над тим, що обожнення любові не зовсім правильне, що сімейний егоїзм не набагато кращий за егоїзм приватно-особистий, що шлях до Господа лежить через Церкву і, як не дивно для декого, через батьківщину, що любов до Творця – найвища любов на землі…

Можливо, хтось би навіть пригадав мудрі поетичні слова Петра Скунця: "Де щастя ділять лиш на двох, там прийде третій – змій"…

А хіба не про це говорять і міркують на заходах з нагоди Дня Святого Валентина? На вечірках і дискотеках, в нічних клубах і кінотеатрах, в школах й університетах, в інтернеті й газетах, телебаченні й радіо?..

Хіба не про це пишуть на червоних серцях? Дивні питання. Навіщо ж псувати дурницями святковий настрій?...

Християнський дух мудрого і шляхетного вшанування все настирливіше й агресивніше замінюється чимось іншим. Свято Валентина стає типовим ліберальним святом банального заробітку, святом мамони, святом еротичного долара…

Від християнства у ньому – лише гарна назва. Як і в інших євроатлантичних доларових свят, що поступово намагаються витіснити національно-християнську сутність із традиційних сакральних дат.

Сумними є приклади європейських та американських наслідків такої мамонізації – Різдва без містерії народження Спасителя, Великодня без усепереможної величі Воскресіння Месії, Дня Всіх Святих перетвореного в сатанинське дикунство Хеловіну…

Скоро й нас просвітять "современными огнями", що освітлюють цинічні лики основних кумирів західної цивілізації: Еросу й Золотого тільця.

Однак в рідній неоколонії на цьому зупинятися не стануть. Можливо, ще не всюди забули справжні українські й християнські свята, декотрі якимось чудом одержавлені.

Можливо, ще не всюди звучать тимпани й стримлять боввани золотопагонного чорносотенства царського євразійства, але не бракує фанфар й одоробал євразійству комуністичному – радянській імперії…

Петро Іванишин, Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова, для УП