В защиту банальных истин

"Свіжа думка, зведена до рівня банальності, — розхожа істина"

Двічі два — чотири, Дніпро впадає в Чорне море, Україні потрібно в НАТО.

Західний експрес

Кому в Євросоюз, тим — до потягу "Соцтабір – НАТО – ЄС". Цей транзит — єдиний маршрут з руїн соцтабору.

Одинадцять колишніх соцкраїн уже добрались, Хорватія, Албанія, Македонія — в дорозі, Чорногорія — на пероні. Щоправда, чатує на пероні і вишибайло у косоворотці.

Статистика ілюструє логіку: відшліфувати реформи до кондицій ЄС, гарантувати їхню незворотність, можливо тільки під надійним захистом. А охоронець Заходу — НАТО.

За латвійські, болгарські, албанські реформи хвилюватись нічого. А за грузинські? А за українські?

Захист своїх членів — сутність НАТО: "збройний напад на одного або кількох із них … вважатиметься нападом на них усіх" (ст. 5 Північноатлантичного договору).

Справа не в тексті, Україна за текстом Конституції правова держава (!), а у єдності слова і діла.

Втім, перевірити це охочих небагато. У 1982-му ризикнула Аргентина, замахнулась на заморську британську територію — Фолкленди. Коштувало це їй розгрому, а диктатору — влади і суду.

Так, НАТО небезпечне. Але не для своїх.

Швейцарія на Дніпрі

В російській сфері, навпаки, жодна країна не досягла рівня, зпівставного з ЄС. Теж ніякої містики, суцільна логіка.

Росія на нас поклала око. А як чинять з кандидатом на поглинння? Банкрутять.

Звідси і газовий аркан, і вигадані торгові війни: то їм наше сало не годиться, то — горілка.

Рейдерство йде через економіку, гуманітарну сферу, дипломатію, військові бази. Наразі, наша державність у облозі, її захист — народний пріоритет. Хтось скаже, що в цьому інтуїція мас чи інстинкт натовпу, як на мене — це концентровані розум і досвід народу.

Пріоритети диктує час. У середині нульових визрів демократичний прорив. Не відбувся. З  причин неповажних, суб’єктивних. У результаті — відкат до проблем і тривог 90-х.

Так, п’ята колона в Україні діє, російські доброхоти метушаться й за кордоном — то все обслуга, імперія — ось першооснова небезпеки.

Шансів налагодити нормальне життя під рейдерською атакою не більше, як на палубі атакованого корабля. А рейдерська атака триватиме доти, доки не увійдемо в захищену гавань. Як країни Балтії.

Гавань поблизу одна — НАТО. І для тих, хто за ЄС, і для тих, хто за тиху "Швейцарію на Дніпрі". У епіцентрі рейдерської атаки крайніх хат немає.

До росіян претензій жодних: імперія то їхня гордість, їхня слава. Їхня.

Однак служіння Україні і проросійська політика несумісні, не можна любити і шию, і гільйотину.

І нічого принизливого у зізнанні, що наодинці проти імперії не встоїмо. Німеччина це визнає, Франція визнає, уся Європа визнає. Для того і НАТО.

Національна ідея чи національна ідилія?

Ситуацію окреслюю схематично, позаяк це речі очевидні, тривіальні. Та ось нетривіальні запитання: чого ж ми й досі не в НАТО? Чого жодна політсила навіть не домагається цього?

Нехай у виборчих програмах змовчали з тактичних міркувань. Буває. Навіть Рух утворено під камуфляжною назвою "Народний Рух України за перебудову".

Та вибори закінчились, а кон’юнктурність зосталась. Може сподіваються проникнути у НАТО контрабандою?

Питання куди інтегруватись немає, лише – як?

Якщо організованої сили за вступ до НАТО немає — треба утворити.

Число прихильників вступу у НАТО ледь сягає 20 відсотків, тож на часі агітація. Якщо кожен загітує ще одного — це майже половина. Дві ітерації — переважна більшість.

Щодо референдуму. Справа не у передчасності, референдум про наміри взагалі шкідливий. Це ж ультиматум власній делегації.

Ось наші ведуть переговори про вступ. А референдум уже вирішив — вступати. Уявляєте які умови вступу нам нав’яжуть? Право не домовитись — основне право переговорника.

Інша справа затвердження укладених договорів. На жаль, Харківські угоди вже ратифіковані. Що ж, на часі референдум про їхню денонсацію (на Верховну Раду і Конституційний Суд які ж надії?).

Останнім доказом середньовічних королів була шибениця, останній аргумент імперії — військова сила. Тому й тримає військо в Україні, Молдові, Грузії — потенційних кандидатах у НАТО.

Вік минулий показав: можливо все. Але, враховуючи сучасні розклади, проковтнути Україну зараз імперія навряд чи в змозі. Понадкусювати може. Поки ЧФ там, де він є.

Щодо персоналій і демократій. З історії НАТО: усі його члени демократичні стандарти опановують успішно. Збереження режиму Януковича всередині НАТО нонсенс. Картинка зворотна до "Русского мира".

У новітній час політику і захист прав людини ув’язав 39-й президент США,  лауреат Нобелівської премії миру 2002 року Дж. Картер. Та Картер публічно очолив бойкот Олімпіади-80 у наддержаві-агресорові, а не під'юджував до бойкоту Євро у країні, що рветься з імперських лабет.

Власних зусиль звичайних країн для зміни геополітичного вектора замало. Супутник змінює орбіту тоді, коли його перехоплює інша зірка чи планета.

Як змінив західний вектор на східний Хмельницький? Двоходівкою: відрив від Польщі — ривок до Московії. Остання чимдуж тягнула до себе, не чекаючи, поки старшина доведе стандарти козацької демократії до рівня московитських.

І попередні повороти від Візантії до Монголії, і від Монголії до Християнського світу — теж не без зовнішньої сили. Спочатку сили монголів, потім литовців, що задали монголам жару на Синіх Водах.

Самотужки можемо оголосити імперії шах, але шах і мат — тільки спільно. Угода про асоціацію з ЄС — тест на взаємодію.

Пильний троль ingul запідозрив, що я пишу лише заради цієї угоди. Між тим, за неї, принаймні на словах, усі, окрім комуністів. А для мене це лише крок на Захід, як Житомир на шляху до Брюсселя.

До слова, Угода про асоціацію має замінити Угоду про партнерство та співробітництво, парафовану при Кравчукові (16.06.1994), ратифіковану при Кучмі (10.11. 1994). Тих іще демократах.

В НАТО — з ким завгодно, у Ташкентський договір — ні з ким.

Борис Беспалий, для УП