Равноправные нации или равноправные граждане?

Викладач мого рідного Київського національного університету імені Шевченка, член однієї відомої соціал-націоналістичної партії заявив у інтерв'ю, що його партія прагне досягти в Україні "справжнього рівноправ'я для всіх націй".

Для цього, на його думку, необхідно зробити так, щоб у паспортах громадян України була спеціальна графа "національність" – як за Радянського Союзу.

Тоді треба ввести квоти: якщо згідно з переписом в Україні маємо 78% етнічних українців, то і в парламенті, і навіть в університеті українців має бути 78%. Це, на думку пана професора, і є рівноправністю націй.

От лише він забувся поточнити: чи в університеті Ужгорода має навчатися 1,5% циган? І чи не треба випустити значну кількість тих же циган із в'язниць, якщо їхній відсоток там перевищить відсоток етносу в державі або адміністративній одиниці?

Насправді ж професор правильно поставив акцент: він та його однодумці не прагнуть побудови єдиної громадянської нації з усіх громадян України: вони хочуть розколоти український народ на кілька етнічних націй.

Рівноправними в їхній Україні мають бути нації, а не громадяни. А громадяни, відповідно, мають бути нерівноправними, адже якщо ти належиш до нації, в якої дуже малий відсоток, – до універу ти, швидше за все, не потрапиш.

Цікаво, що в такій державі українці вже жили. Це була міжвоєнна Польща – держава, де польські націоналісти влаштували справжнє рівноправ'я для меншин.

ОУН влаштовує саботажну акцію? Що ж, відповідати за це мають всі українці Галичини – одержуйте пацифікацію 1930 року. Католики за часів Російської Імперії упосліджувались? Що ж, відповідати за це мають всі православні – одержуйте нищення православних церков.

Все це здійснювалось під гаслами "справедливості": мовляв, польський народ століттями був пригноблений, тож тепер має право будувати свою "Польщу для поляків".

Чи пішло це на користь етнічним полякам? Ні. Від такої політики втратили всі громадяни Польщі: і поляки, і українці, і євреї, і білоруси, і навіть німці.

Цікаво, що багато українських націоналістів з обуренням розповідають про етнічні квоти часів міжвоєнної Польщі. Вони ж виправдовують "акцію нищення поляків" здійснювану бандерівцями на землях Волині та Галичини саме міжвоєнним приниженням українського етносу в Польщі.

Хоча не зовсім зрозуміло, чому польська селянка з Волині має відповідати за політику варшавських міністрів.

А потім саме ці ж люди захоплено розповідають про квоту у 78% етнічних українців, вважаючи це, як і їхні передвоєнні польські колеги, цілком справедливою реакцію на попередні приниження. Як тут не згадати про їжачків, які плакали, але продовжували лізти на кактус?

Прикро, коли українці вперто не хочуть робити висновки зі своєї історії. Як відомо, мудрі вчаться на чужих помилках, а дурня – і свої не вчать.

З передвоєнного польського досвіду треба зробити однозначний висновок: багатоетнічна, в якій хоча б 10% громадян належать до меншин, держава, в якій громадян цілеспрямовано підштовхують до розподілу на різні "нації", де громадянина трактують не як рівноправну одиницю, а як члена якоїсь етнічної, расової чи релігійної групи – засадничо слабка. Це держава з міною уповільненої дії, котра рано чи пізно вибухне.

Тим більш у випадку, коли в окремих регіонах меншини складають більшість або значну частину населення.

Перед нами стоїть дилема: намагатися розділити українське суспільство за етнічною ознакою на кілька націй – шлях міжвоєнної Польщі.

Або ж працювати над творенням єдиної нації, де злочинець незалежно від етнічної чи конфесійної належності опинятиметься у в'язниці, а гідний громадянин – в органах влади, в бізнесі, культурі, науці.

В університети треба брати на основі знань, а не належності чи неналежності до 78%. Для цього існує анонімне тестування, коли незалежно від походження чи ступеня родинного зв'язку з ректором/деканом абітурієнти мають рівні умови для вступу. Підкреслю, абітурієнти, а не "нації"!

Цікаво також дізнатися: чому громадянські рухи, які ще нещодавно охоче популяризували "помсту за розкол країни" щодо тих партій, які закликають до введення другої державної мови, зараз ніби води в рот набрали?

Невже заклик брати до університетів на підставі етнічного походження – це не розкол країни? Чи такий розкол вам цілком прийнятний?..

На завершення хочу висловити сподівання: Україна переживе етнічний егоїзм як дитячу хворобу. І відбудеться це без кривавих ускладнень.

Павло Зуб'юк, для УП