Между национализмом и русификацией

Чимало оглядачів обіцяють дуже складний і важкий для держави і суспільства рік. Якщо все обійдеться економічними наслідками відлуння європейської кризи, то українці готові. Мають про всяк випадок перевірені способи виживання.

На жаль, не оминути значно складніших випробувань. До них ніхто не готовий. Не готова, не спроможна вирішити давно визрілі проблеми і діюча влада. Минулого року надбагата олігархічна верхівка суспільства вперше відчула себе абсолютно незахищеною перед світом.

Зростає тиск Росії, а з іншого боку – невдоволення Європи і Америки.

Увесь світ глобальних корпорацій водночас почав натравлювати на чинну владу України свої рейтингові агентства і центри правильної демократизації.

Потужно запрацювали технології примушення українських громадян до толерантності, активізувались різні так звані міжнародні організації від захисту прав геїв, охорони тварин аж до справжньої боротьби з українським фашизмом та антисемітизмом.

Безумовно, наша влада корумпована, мало кому подобається і заслужила поганого слова. Дивує те, що зазвичай зациклений на власних інтересах і проблемах світ почав таку масову і скоординовану інформаційну атаку.

Безумовно є інша причина, окрім вселенського бажання зробити нашу владу і суспільство кращими. Росія має не менші причини бути "покусаною" церберами охорони світових цінностей, але її не чіпають. На спробу тиску "законом Магніцького" Росія дала негайну відсіч.

Якщо цей же закон застосують до українських чиновників і політиків, то наша влада тихо промовчить, лиш дехто з опозиції зрадіє. А радіти з того, що зневажають Януковича – не велике задоволення, адже б’ють в кінцевому підсумку Україну.

Причина завжди знайдеться, якщо українське суспільство залишатиметься таким слабким.

Звісно, винуваті політики, які двадцять років утримувались на плаву, граючи на постсовковій свідомості мас і потроху розколювали суспільство, підтримуючи російськомовне зденаціоналізоване середовище.

Вони зробили це середовище своїм для більшості багатих і успішних людей. Чимало україномовних українців, приваблених перспективою збагачення і влади, були затягнуті у цей світ тимчасово, а насправді надовго.

Неухильно зростає штучна прірва між чисельно більшою україномовною автохтонною і меншою російськомовною успішною, діловою, олігархічною і владною.

Багате російськомовне середовище приватизувало собі основні ЗМІ і телебачення, зробило політику дуже дорогою, поставило на чолі освіти особу, яка поступово витравила з системи виховання громадянина українськоцентричний акцент.

В українському україномовному етнічному світі, де немає жодного олігарха, здебільшого залишились люди середнього достатку і бідні, які страждають від безробіття і безгрошів’я.

В Україні реально існують два гуманітарно-інформаційно-економічні центри формування української політичної нації. Відтак неможливе існування сильної держави навіть за умови максимальної сили влади і грошей в руках одного з анклавів.

Держава, розділена в собі, уже не конкурент для світу. За іронією долі багата частина суспільства, яка зробили державу такою слабкою, саме зараз одержала всю повноту цієї влади.

Виникла парадоксальна ситуація – ті, що розкололи суспільство, відчули гостру потребу сильної держави і єдиної політичної нації для захисту передовсім власних бізнесових інтересів від претензій світу.

Звісно, старіючі олігархи мають достатньо мільйонів, щоб плюнути на цю проблему і гарно прожити десь у красивій місцині світу. Та зважитись на цей крок їм не дадуть підростаючі потомки-мажори, які не можуть відмовити собі у легкому збагаченні на дармових українських ресурсах і дешевій, мирній робочій силі.

Вони знають, що за кордоном батьківські мільйони скоро закінчаться, а знову заробити їх у закордонному кризово-конкурентрому світі дуже непросто. Тому перед вчорашніми розкольниками дуже гостро постала проблема негайного об’єднання суспільства з метою зробити собі в Україні якусь подобу сильної, визнаної Європою і Росією держави.

Для цього доведеться позбутись одного із центрів формування політичної нації. В таких випадках європейські держави обирають націю, основану на цінностях автохтонів.

"Наші" олігархи занадто далеко зайшли в іграх з Рускім міром, тому в космополітичної олігархічної верхівки немає і не може бути іншого рішення, ніж зробити український автохтонний центр єднання політичної нації зайвим.

Часу на роздуми немає, тому у них не здригнеться рука, щоб спробувати зробити це реальністю. Вочевидь ми, етнічні українці, мимоволі дали підстави вважати український автохтонний центр генерації політичної нації фінансово, інформаційно та організаційно слабшим від російськомовного анклаву.

Ті утиски українства, які відбуваються, включно з прийняттям одіозного мовного закону КК, – це проба терпимості етнічної більшості. Ті, хто вкладатиме кошти в суто бізнесовий процес особливого "об’єднананя" України, повинні мати гарантію.

Протягом минулого року українців відверто дражнили і уважно спостерігали – чи буде потужна відсіч. Не було. Національна еліта імені Першого грудня замість заклику всім миром обрати автохтонний центр єднання нації, видала посібник еволюційно-толерантного самоусвідомленні на засадах Хартії вільної української людини.

А в західній Україні давно і невтомно працюють люди, які ще до заклику Медведчука намагаються "рятувати" Україну федералізацією.

Чого ж їм боятися? В 2013 році український автохтонний центр формування політичної нації будуть потужно і системно "дотискати" і витісняти. Про це свідчить спішне прийняття закону про всеукраїнський референдум і активний початок не рекламованої, роботи комісії з підготовки нової конституції.

Її концепцію не оголошують, але і так зрозуміло, що чинна Конституція давно заважає "об’єднанню" суспільства навколо російсько-космополітичного центру, осередку багатої і владної частини суспільства.

Ми ж маємо справжню Конституцію національної держави. Хто б як її не коментував, але основні положення Конституції побудовані на гуманітарній основі українців-автохтонів з одночасним наданням широких свобод меншинам.

Тому рішуче витіснення українського етнічного центру єднання політичної нації принципово не може відбутись за життя цієї Конституції.

Безумовно, нова конституція готується як конституція багатонаціонального українського народу, який уподобав собі дві державні мови, з яких найзручніша російська. Для її легітимізації організують референдум, а далі справа техніки і сили великого капіталу!

Український націоналізм-екстремізм-фашизм буде оголошено поза законом і почнеться посилена русифікація українського етнічного населення з "благородною" метою – заради єдності громадянського суспільства та економічного процвітання сильної держави.

Цілком можливо, що такими нас Європа з Америкою зрозуміє і полюбить – як територію на пашу. У сучасному світі сентименти до аборигенів ще більш не в моді, ніж у часи Колумба.

Проте є й інший варіант. В олігархічному світі можуть засумніватися у щирості тих консультантів, які колись порадили як робити перший мільйон, а тепер дали рецепт побудови ліберально-космополітичного громадянського суспільства України.

Потужний, хоч і запізнілий націоналістичний рефлекс самозбереження європейських націй неодмінно посилить ці сумніви. Можливо, до пори дозріє і український націоналізм, наповнюючи собою молоду політику.

З іншого боку – Росія явно не помилує за будь-які поступки, бо історично не звикла ділитися. Від подібних сумнівів Ті, Що Сидять На Загроженій Купі Зелених можуть вибрати ніби неправдоподібний варіант – спробувати реінкарнувати себе в національній моноетнічній державі, пустивши під укіс ПР, як відпрацьований матеріал.

Побудова національної держави на автохтонному началі – це все-таки надійно і насправді не так затратно. На ліквідацію українського центру доведеться затратити більше, адже українці не давали цього зробити із собою протягом багатьох століть і в захисті – непереможні.

Українська більшість тільки з вигляду пасивна – дай їй фінансового допінга, позитивного лідера та хоч половину ворожого інформресурсу – і автохтони швидко зроблять сильну національну державу та об’єднають суспільство в єдину націю.

Пару переможних моментів – і обережні українці посунуть непереможною лавиною. Колєсніченки одінуть вишиванки і видаватимуть себе за перших націоналістів.

А куди подінуться сучасні олігархи? Хто із статками, завжди залишаться на плаву і керуватимуть масою при будь-якій владі, а українську мову вони і так знають, тільки зараз ситуативно-демонстративно не люблять. Не тупі ж, раз вміють мільйони робити!

З такими ресурсами вони можуть хоч зараз зіграти вар’ята – кинути пару мільярдів на імітацію національної держави, де ті самі залишаться при владі.

Досі оплачувані провокації проходили успішно. Тому в інвесторів так званої української демократії є надія, що "піпл схаває" все.

Єдине, що може зіпсувати завжди виграшну і модну світову гру багатих – це провокація революції. Недаремно в Україні навіть до "балакаючих революціонерів" почали приглядатися.

Напевно якийсь із сценаріїв створення єдиної політичної нації вже діє і тому несподіванки явно небажані.

Результат залежить від якості технології і від того, чи будуть українці і надалі пасивними, депресивно жадаючими спокою від політики і влади, спокою заради малого – щоби можна було якось заробити на хату і хазяйство.

Захопившись цими безнадійними і програшними перегонами виживання, народ може вже нікому не повірити, не послухати ні своїх, ні чужих. А жаль! Якась провокація долі потрібна для зрушення з мертвої точки нашої величезної і потенційно багатої держави Європи.

Якщо не знайдуться політики, здатні оцінити виклики 2013 року, в програші можуть опинитися всі. Тоді Україна ще довго і беззахисно балансуватиме між бідним націоналізмом і добре оплачуваною русифікацією.

Володимир Ференц, Івано-Франківськ, для УП