Кто и зачем "забил" первые места в церквях?

У ці святкові дні можновладці щедро демонстрували свій зв‘язок із церквою. Президент Янукович виголосив новорічне вітання з Києво-Печерської Лаври, а на Різдво поїхав до монастиря на Волинь.

Прем’єр Азаров, голова ВР Рибак, секретар РНБО Клюєв на Різдво відвідали службу в Києво-Печерській Лаврі.

Все було б чудово, якби не три речі.

По-перше, якби моралізаторські слова можновладців не вступали в суперечність із їхніми діями, відомими країні, насамперед, ставленням до чужої власності. Адже церковні ордени не скасовують дію заповіді "не вкради".

По-друге, можновладці дружно пішли в церкву меншості населення України, ігноруючи церкву більшості, не кажучи про інші християнські церкви. За даними дослідження фонду Демократичні ініціативи за 2011 рік, прихожанами УПЦ Московського патріархату є 25,9% співвітчизників, тоді як УПЦ Київського патріархату – 31,1%.

У Києві ситуація ще ясніша: більше половини, а точніше 50,3% киян асоціюють себе з УПЦ Київського патріархату, тоді як з УПЦ Московського патріархату – уп`ятеро менше – 8,8%.

І, нарешті, третє, найскладніше.

Як писав в ХІ столітті "Києво-Печерський патерик", святий Феодосій Печерський, один із засновників Києво-Печерської лаври, "ходив по келіях учнів своїх і, коли щось знаходив у кого: чи що їстівне, чи одяг зверх встановленого [статутом], чи інше якесь майно, то, забравши, у піч кидав, як щось бісівське і потурання гріху.

Таке ж говорив їм: "Недобре нам, братіє, монахами бувши і відкинувши мирське, збирати знову майно до келії своєї. Як же можемо молитву чисту приносити Богові, зберігаючи скарби в келії своїй?

Чули бо, як Господь сказав про те, що "де багатства ваші, там і серця ваші будуть", і далі про тих, хто збирає [багатства]: "Божевільні! Цієї ночі душу твою візьмуть від тебе, а зібране – кому буде?".

Одяг, яким його щедро одарювали князі, Феодосій роздавав бідним: "Багато хто з невігласів насміхався та збиткувався над його вбогим одягом. Він же тим не журився, але радів од приниження свого й від докорів і вельми веселився, прославляючи за те Бога.

Коли бо хто, не знаючи його, бачив у такому наряді, [то] приймав не за ігумена, а за одного з бідних прислужників монастирських".

Натомість, нинішній намісник Києво-Печерської лаври від УПЦ МП сказав журналісту, що прийшов питати про його "Мерседес" за мільйон: "Вдягни туфлі нормальні, ти одягнутий, як бомж".

Нещодавно в УП вийшла стаття за підписом самого представника президента у Верховній Раді Юрія Мірошниченка.

Стаття, по суті, обіцяє передати відбудовану Десятинну церкву Московському патріархатові. Ймовірно, задля того, щоб зробити з неї те, що зроблено з Печерською Лаврою.

Стаття вийшла російською мовою за кілька хвилин до несподіваного скасування візиту Януковича до Москви, вочевидь, для кращого розуміння. На щастя, "прогин" не зарахували: Москва нині одними святинями сита не буде. Але це ж бо так "по-моральному" – торгувати релігійними святинями!

Пан Мірошниченко пише: "В риторике оппонентов часто звучит вопрос: "почему право воссоздать Десятинный храм не передать УПЦ Киевского патриархата?" На самом деле все дело – в Святом Духе. Святой Дух как живая вода, льющаяся из одного источника, а можем ли мы напиться из пустого колодца? (Истинно верующие люди поймут, о чем я хочу сказать).

Не секрет, что на Украине сегодня существует лишь одна признанная вселенским православием каноническая Церковь".

Чи вважає при цьому пан Мірошниченко важливішими слова Євангелії "Де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них", чи 200 червонців і 40 соболиних шкур хабара, за які в 1686 Москва купила, всупереч канонам, "право" на Київську митрополію?

Або погрози втопити константинопольського патріарха, якими московський цар з роду хана Чета Борис Годунов вибив московській церкві автокефалію у 1589?

Чи є, наприклад, доказом канонічності дані за 2011 рік: злочинність у Криму, де мінімум церков Київського патріархату і максимум Московського, була найвища по країні – 1898 злочинів на 100 тисяч населення, проти 422 в найменш криміналізованій Івано-Франківській області.

А перша п‘ятірка найбільш кримінальних регіонів за даними МВС багато років виглядає приблизно таким чином: Крим, Запорізька, Дніпропетровська, Луганська, Донецька області?

Найгірше ж, що все це б‘є не так навіть по окремих патріархатах, як по церкві як такій, зневірюючи й так зневірений народ.

Нині влада, за якої злочинність зросла на 15,2% у 2010 і ще на 3% у 2011, вустами Мірошниченка запропонувала Москві не що інше, як збудувати храм шатрової ординської казансько-астраханської архітектури на місці останнього бастіону захисту Києва від монголо-татар.

До речі, кому цікаво – цей опір очолював галичанин воєвода Дмитро.

Не маючи нічого проти нинішніх монголів та їхніх родичів, цікаво: дивлячись на московського мера Собянина чи голову російського міноборони Шойгу, чи пан Мірошниченко впевнений, що Росія – спадкоємець Київської Русі? Чи тих, хто на неї нападав?

Нещодавно настоятель севастопольського храму Святителя Филипа УПЦ (МП) протоієрей В'ячеслав Костенко заявив, що паства повинна шанувати генералісімуса Йосипа Сталіна. Бо той "з відзнакою закінчив духовне училище і навчався в семінарії, так що мав правильне поняття про духовність".

Протоієрей Одеської єпархії УПЦ МП Георгій Городенцев заявив, що критикувати Сталіна і його діяльність означає "хулити Духа Святого, хула на якого не проститься ні в цьому віці, ані в майбутньому".

Те, що завдяки Сталіну частина народу забула заповідь "не убий", схоже, не особливо турбує кандидата богослов'я та члена Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді.

Іще раніше в церкві під Петербургом з'явилася ікона із зображенням Сталіна. Ігумен Євстафій сказав: "Що б не говорили, а для мене Сталін – батько. І я не хочу зраджувати його". Якщо Сталін – найкривавіший убивця в історії людства – батько, то хто його діти?

До речі, на території Печерської Лаври нині бракує чесності сказати, хто ж цю святиню спаплюжив. Руїни підірваного Успенського собору Печерської Лаври, спорудженого в 1073-78 роках святим Феодосієм Печерським, підписано так: "собор знищено варварами ХХ століття". А звідки ті варвари прийшли?…

Володимир Великий свого часу віддав на Десятинну церкву десяту частину своїх власних доходів. Якби нинішня влада віддала десяту частину своїх навіть не статків, а хабарів, можна було б забути про МВФ і збудувати по церкві в кожному з 30 тисяч міст і сіл України.

Звернення нинішньої влади до релігії – безумовний позитив. Але саме по собі воно ховає показово безбожницький "совок", хоч і не ховає совкового фарисейства.

Згадаймо, зовсім нещодавно тему перемоги у Другій світовій війні влада подавала так, нібито це чільні члени ПР захищали Брестську фортецю і на плотах форсували Дніпро.

Однак, тему нишком прикрили. Бо фальш про захист Вітчизни з боку тих, хто 5 копійок їй не дасть, і вважає що день пропав, як за нього нічого не вкрадено, не могла не викликати нудотних рефлексів.

Тепер влада показово релігійна. Хоча Христос заповідав молитися в таїні, а не публічно, і не любити перші місця в храмах.

Що відбувається? Влада прагне будь-що "примазатися" до великого, знайти грунт, щоб легітимізувати й виправдати свої дії, корисливість яких не секрет навіть для їхніх виборців. Пустку заповнюють ритуалами.

Звернення влади до релігії свідчить про цілком логічний страх відповідальності за свої дії. Кожен з нинішніх можновладців у свій час матиме шанс переконатися, чи допоможуть їм ордени МП.

Може, про щось їм скаже те, що коли в Україну приїхав Константинопольський патріарх, то над Софією посеред спекотного дня стояла веселка, а коли Московський – то ставалися "чудеса" іншого роду: то прихожан "фотошопом" домалюють, то тим же чудо-"фотошопом" годинник з фотографії зітруть.

Панування нинішньої клептократії в країні – це не просто крадіжки. Це мільйони зламаних доль: дітей, що не мали можливості вчитися, хворих, що не мали можливості вилікуватися, дорослих, що поїхали за кордон, будувати чужі країни, замість того щоб відбудовувати одну свою.

Кожного дня президентові дарується шанс зупинити цей грабунок. І кожного дня він втрачає цей шанс.

Найголовніше і найоптимістичніше у зверненні влади до релігії – свідчення того, що навіть влада усвідомила запит українського суспільства на християнські цінності.

Ті цінності, які допомогли Європі пройти за 2 тисячоліття шлях від людських тортур у цирках до захисту прав тварин та здолати безліч несправедливостей.

Ті цінності, що привели європейську цивілізацію до процвітання та створили культуру, на яку досі рівняється світ.

Ті цінності, без яких цивілізація перетворюється на каналізацію.

Олександр Палій, історик, кандидат політичних наук, для УП