Кому адресован шантаж Таможенным союзом?

Поспіх у проштовхуванні бюджету виявив очевидну невпевненість влади в тому, що вона контролюватиме більшість у парламенті нового скликання.

Ще тиждень тому Кабмін усіляко відтягував процедуру погодження ключового фінансового документу країни, не маючи жодного бажання звітувати про колосальні суми, змарновані на виборах – в інтересах ПР. А принагідно – відповідати за відсутність коштів на соціальні виплати. Мовляв, доки немає нового бюджету – доти немає виплат за старим…

Втім, у підсумку, плани з "відбілювання" фінансових здобутків уряду Азарова все ж відійшли на другий план – за кілька днів товстелезний фоліант було погоджено КМ, "вичитано" депутатами і прийнято в обох читаннях – впродовж одного сесійного засідання, без поправок…

Як могло таке трапитися? І чому?...

А чи матиме влада більшість?

Якоюсь мірою на ці запитання могло б відповісти недавнє рішення Андрія Клюєва, який публічно відмовився від депутатського мандата на користь представництва у відомих виконавчих структурах.

На перший погляд, він нібито успішно провів компанію з виборів до Ради – йому б і пожинати надалі плоди власної роботи. Тобто зміцнювати, "примножувати" і координувати провладну більшість – у Раді нового скликання.

Але ж, ні! Не бачить він у тому перспективи – ні для себе, ні для влади. Не має на ту брудну і непевну мороку ні часу, ні натхнення.

З одного боку, на традиційних партнерів покластися важко. Від Блоку Литвина залишилися уламки, інтегровані до складу ПР, а комуністи ще до виборів почали торгуватися – так би мовити, "на смерть". І з огляду на президентські амбіції Симоненка – дешево не продадуться.

З іншого боку, на мажоритарників не дуже й натиснеш. Вони ще й присягу не прийняли, а вже відчули власні і вагу, і вплив, і силу. Їх легендарна рука Чечетова не переконує, а швидше дратує: наче бика – червоної ганчірка.

І ще менша надія – на поступливість із боку опозиції. Вперлися в особисте голосування, ігноруючи навіть традиційні для формування Ради нового скликання принади – поділ комітетів, посад і зручних місць у сесійній залі.

Мовляв, доки не буде гарантовано персонального голосування, в законодавчій роботі немає жодного сенсу. Все одно "картки" голосуватимуть в інтересах партії влади – в тому числі, від імені наразі непоступливих мажоритарників. Без поступок з боку ПР – жодного кроку.

Коротше, впевненості в абсолютному контролі над прийняттям рішень – немає.

Бачили очі, що купували – тепер їжте, хоч повилазьте (с)

Особливо хибним виявилося сподівання влади на толерантність Заходу.

Звісно, Констянин Грищенко намагається всіляко маскувати погану гру "хорошою міною". Але при цьому реакція ключових міжнародних гравців не залишає жодних сумнівів щодо небажання закривати очі на очевидні речі. Навіть в ім’я якихось сумнівних тактичних вигод.

Ключові акценти розставила Ґілларі Клінтон, закликавши нову грузинську владу "не йти шляхом України", де переслідують політичних опонентів. Так би мовити, вербально, на словах. А на ділі – високопоставленим чиновникам української Генпрокуратури обмежили в’їзд до США. Із формулюванням – ваше перебування в нашій країні небажане. У планах – блокування рахунків високопосадовців, причетних до політичних репресій і розкрадання державного майна в особливо великих розмірах.

Складається враження, нібито представники міжнародної спільноти демонстративно уникають тиску на політику нинішньої влади. Мовляв, аморально відбирати в громадян право на вибір – за принципом: "бачили очі, що купували, а тепер їжте – хоч повилазьте".

Але при цьому вони жорстко моніторять факти й обставини, які можна трактувати як порушення чинного українського законодавства і міжнародних договорів з боку політиків і високопоставлених чиновників.

Про це, зокрема, свідчать останні дослідження міжнародної громадської організації Transparency International – за рівнем корупції Україна зайняла 144 місце з 176 – по сусідству з Конго і Папуа-Новою Гвінеєю.

Після такої вердикту Андрій Клюєв разом із Віктором Януковичем – як найкрутіші куратори боротьби з корупцією – мають зробити щонайменше харакірі. Адже, відтепер, Україна може розраховувати винятково на кредити з Кіпру – все одно їх до тамтешніх офшорів повернуть.

І не схоже на те, до нашого режиму будь-хто на Заході збереться змінити ставлення, доки чиновники в нашій країні не припинять розкрадати державу і переслідувати інакомислячих.

І насамкінець

У цьому зв’язку резонансні заяви Януковича в Ашгабаті – щодо входження до Митного союзу – не варто розглядати як керівництво до дії. Принаймні, власної.

Швидше – як гру на публіку...

Мовляв, нехай тепер опозиція разом зі світовими демократіями на пару лоба собі чухають і губляться в здогадах – чи зблизиться Україна з Росією, чи ні. Менше будуть набридати і більш наполегливо пропонуватимуть Угоду про асоціацію з ЄС.

Не такий вже дрібний шантаж з боку президента – як може здатися на перший погляд. Якщо в опонентів забракне витримки – він гарантовано це робитиме знову.

Леся Оробець, спеціально для УП