"Интер"-мальчики. Тигипко - Колесниченко: "Ты мне брат или не брат?"

Кепські справи в Партії регіонів, якщо мовне питання після одіозного і непридатного для застосування "закону Ка-Кі" доручили "соціальному" Тігіпкові, – думала я у сесійній залі 18 грудня, слухаючи полум’яний "комсомольський задор" вчорашнього віце-прем’єра про неможливість "регіональних" депутатів розмовляти в парламенті державною мовою.

Мовляв, виборці не зрозуміють, про що говорить їхній депутат, якщо він послуговуватиметься українською. Хоча Олег Тягнибок з тієї ж трибуни пояснив (і не тільки Тігіпкові) цей аспект так дохідливо, що його суть зрозуміли би навіть ті, хто вчився у допоміжних школах.

Поза парламентом говоріть хоч мовою інопланетян, а тут, в законодавчому залі, – прошу дуже… це ж не іспит на відділення української філології, зрештою, депутат – не конче Ціцерон. Та й вчитися ніколи не пізно. І вже, якщо виборець ПР страждає, то точно не від української мови.

Коли б у мене на той час був голос, я би запитала Тігіпка: то це через українську мову, якою він свого часу з парламентської трибуни представляв муляж нібито пенсійної реформи, ані Тігіпка, ані чинну владу до сьогодні так і не зрозуміла ні Україна, і ні одна українська жінка?!

А вже слухаючи Сергія Тігіпка – смішного ідеолога на "Інтері", а Володимира Олійника – фанатичного євроінтегратора у Шустера, утвердилася в остаточній думці, що для партії регіонів усе відбувається із фатальним запізненням, навіть прозріння, бо кінець світу для ПР наближається з реактивною швидкістю і не за календарем глузду.

І наближення цього кінця є беззсумнівним і остаточним, якщо мовою заопікувався "здутий" "сильноукраїнець" (і це після "…і живого, і ненарожденного" через 13 років після згорілого в танку свого батька! Вадима Колесніченка), а вікно у Європу для України стахановською сокирою стахановськими темпами "прорубує" політик, який завжди чомусь останнім вскакує в поїзд на швидкості (згадаймо неприродне "вскакування" Олійника в "канівську четвірку" чи "вискакування" на ходу із БЮТу у ПР).

Та тігіпкові "перли" про причини нібито неможливості депутатів від ПР послуговуватися в залі парламенту державною мовою, змусили замислитися, чи не подарувати "Інтеру" раціоналізаторську пропозицію – вимірювати температуру у тих, хто приходить на телевізійні ефіри.

Вслухайтеся в цю суміш алогізмів від успішного вчорашнього соціального реформатора (на три гривні збільшеної пенсії і п’ять років подовженої молодості для жінок), а тепер – новоявленого ідеолога регіоналів: "У нас є ряд депутатів, які просто не вміють розмовляти українською. І, перш за все, це пов'язано з тим, що в цих регіонах ніхто просто не говорить, ті люди, які навіть знали в школі, просто забули мову, вони сьогодні бояться спілкуватися цією мовою, тому що погано її знають".

Ну, я вам скажу… Класик рекомендував "с этого места поподробнее", а я би сказала, по буквах, бо в цих хащах чи кущах без "стограм" не обійтися! "У нас є ряд депутатів, які просто не вміють розмовляти українською".

Та тут, виявляється, виборець – п’яте колесо до воза, тут розумова неміч у деяких членів ПР! А поіменно можна, Сергію Леонідовичу, і в одну шеренгу?! Отак – перед трибуною, щоби були "мічені". Бо як в депутати – то годні хоч бите скло їсти задля своїх виборців, як "пиляти" український бюджет – то "віагри" не треба.

А як простими словами до виборців про покращення – то шляк їх трафляє, ну, якщо з німецької мови, то кров їх нагла заливає, інсульт по-медичному, з ними від української мови трапляється?! Так що не "клепайте" на своїх соратників наклепів, пане Тігіпко. Бо не вірю у неспроможність говорити українською тих, хто лобіює уже відкриття китайської школи у Києві. Навіть Микола Янович, вражений виразними очима Ірини Фаріон, уперше побаченими зблизька, відповідав на запитання з трибуни парламенту без жодного папірця. Без метафор, але цілком зрозуміло.

Мене це влаштовує – від прем’єр-міністра я не метафор чекаю. Страх (а захоплення – це також страх) – має не тільки великі очі, але й потужні стимули для дії. Уперше нашого прем’єра я побачила грайливим чоловіком, який так по-чоловічому молодо догоджав суворій до нього "свободівці" – от що то є справжній Стрілець, і немає значення, скільки йому років. Отже, не все втрачено?

Але підемо далі за логікою Тігіпка. "І, перш за все, це пов'язано з тим, що в цих регіонах ніхто просто не говорить, ті люди, які навіть знали в школі, просто забули мову, вони сьогодні бояться спілкуватися цією мовою, тому що погано її знають". Нє, думаю, правильно зробила ПР з Тігіпком, що дала йому путівку "в маси" після ситого життя в "соціалці" – такого ситого, що тягне за собою амнезію. І не тільки ту, що на хвилі "забуття" учорашній банкір до сьогодні так і не згадав, скільки податків від продажу свого банку пішло в українську, а скільки в офшорну казну.

Коли би Сергій Леонідович знав справжнє життя свого електорату, він би "не плодив розум", як люблять казати на Івано-Франківщині. Як громадянин і політик він зобов’язаний знати, що і в Луганській, і в Донецькій, Миколаївській, Дніпропетровській, Херсонській та інших областях України українська, на щастя, не вмерла.

Але, мабуть, Тігіпко не буває там, де нею розмовляють, – між людьми. Ну, а що в начальственних кабінетах нею не послуговуються, то Тігіпко сказав правду. Ну, не те, щоб правду: він просто обмовився за Фройдом – вони сьогодні бояться спілкуватися цією мовою. І скажіть після цього, що Тігіпко збрехав!

Але чомусь мені здається, що надходить час, коли ті, хто сам боїться розмовляти українською, і силою змушує боятися говорити нею українських громадян, незалежно до якого етносу вони належать, ось-ось розсупоняться зі своєї удаваної боязні. Бо меч справедливості за вкрадені українські – і ніякі інші – народні багатства (у тому числі і замах на крадіжку мови) уже ні-ні – та й нагадує про своє існування.

Так що не бійтеся, колеги по парламенту, говорити з трибуни українською, навіть із акцентом. Якщо хто посміє з вас через це насміхатися, я першою витягну з-під свого столу приховані до часу боксерські рукавички, щоб захистити скривдженого і покарати ваших кривдників. А поза парламентом говоріть зі своїми виборцями хоч мовою замерзаючих у степах України "хюндаїв".

Але я знаю точно, що коли ви робитимете своєму "непонимающему", як ви вважаєте, виборцеві добро, та ще послуговуючись при цьому державною мовою, той виборець носитиме вас якщо не на руках, то точно не на вилах. Бо казав мені Олег Ляшко, мій недалекий сусід по парламентській лаві, що свої знамениті вила на металобрухт не віддавав. Проте, я думаю: навіщо нам вила, коли ми йдемо в Європу?

…А вимикаючи Тігіпка на "Інтері", я згадала, як недавно в одного свого знайомого із Прикарпаття в його родинному альбомі надибала фото початку 90-их років, яке мене не на одну хвилину загальмувало: молодий і усміхнений Вадим Колесніченко у дуже гарній вишиванці, під українським прапором і з тризубом у руці. Правильно – у Криму. На конгресі українських патріотичних організацій і депутатів усіх місцевих рівнів. Кажуть, говорив у ті часи українською – як у Ла-Скалі би співав.

Так що добре, що комітет з питань охорони здоров’я звично відійде ПР. Свої завжди амнезію своїх приховають. Чи навпаки, розблокують забуте зі школи, як стверджує Тігіпко, вміння – і, дивися, 450 заговорять державною, як того вимагає "закон Ка-Кі", ними ж, регіоналами, ухвалений.

Адже закон один для всіх?