Кто здесь ксенофоб, или "стадо кровожадных бабуинов"

Європарламент вирішив закликати "продемократичні партії у Верховній Раді не взаємодіяти, не підтримувати і не формувати коаліцій" з партією "Свобода", нагадуючи, що "расистські, антисемітські та ксенофобські погляди суперечать фундаментальним цінностям та принципам ЄС".

Ця поправка болгарського соціаліста Крістіана Вігеніна була підтримана більшістю депутатів.

У той же час поправка іншого депутата Європарламенту – Міхаеля Галера – від групи народних партій, із закликом до відмови від співпраці з комуністичною партією, підтримки не одержала.

Парадокс. Засуджувати партію, яка вперше стала парламентською і ніколи досі не мала не те що повноти влади в Україні чи будь-де в Європі, але й не входила в структури виконавчої влади, тому, за логікою, не встигла вчинити злочинів, які їй приписують чи про які натякають, – можна.

А комуністичну партію, яка має за плечима чималий "послужний список" із масових розстрілів, ліквідацій цілих поселень, убивства голодом – загалом, як підрахували автори "Чорної книги комунізму", майже 100 мільйонів осіб в усьому світі – не можна.

Якщо злочини нацистського режиму давно засуджені у світовому масштабі, то злочини комуністичних режимів, зокрема, Голодомору 1932-33 років, частиною держав не визнаються, ба навіть виправдовуються.

У спільники візьму французьких істориків, з якими особисто спілкувався чи перекладав їхні твори, – Алена Безансона, Стефана Куртуа і Франсуазу Том.

Ален Безансон

У своїй книжці "Лихо століття" Безансон доводить типологічну подібність двох найжорстокіших тоталітарних режимів XX століття – комунізму і нацизму.

Комуністичний варіант тоталітарної ідеології, на його думку, навіть небезпечніший, оскільки набула поширення думка, що сам по собі комунізм гуманний, апелює до ідеалів соціальної справедливості, але є ті, хто спотворює цю благородну ідеологію.

А злочини нацистів скрупульозно пораховані і засуджені на міжнародному трибуналі. В цьому зв’язку автор звертає увагу на нерівноправність у пам’яті про жертв комунізму і нацизму.

А ось цитата з "Лиха століття": "…в дискусіях, які виникли після появи "Чорної книги комунізму", автор редакційних статей газети L’Humanite заявив в одній з телепередач, що 85 мільйонів смертей зовсім не затьмарюють комуністичного ідеалу. Ці жертви становлять лише гідне глибокого жалю відхилення.

Після Аушвіцу, продовжував він, не можна більше бути нацистом, але після радянських таборів можна залишатися комуністом.

Ця людина, яка була при повній свідомості, абсолютно не усвідомлювала, що сформулювала собі найфатальніший вирок. Вона не помітила, що комуністична ідея настільки спотворила основу дійсності і моральні засади, що справді могла вціліти після 85 мільйонів трупів, тоді як нацистська ідея завалилася під тягарем своїх трупів".

Резолюція ПАРЄ й інші документи із засудження злочинів комунізму

2006 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів" – з метою зрівняти злочини комуністичних режимів і злочини фашизму.

Ще кілька кроків на шляху до майбутнього "комуністичного Нюрнберґу" було зроблено в наступні роки.

В 2008 ухвалено Празьку декларацію про Європейську совість і комунізм. В 2009 Європейський парламент затвердив Європейський день пам’яті жертв сталінізму і нацизму. А в 2010 було прийнято Декларацію про злочини комунізму, в якій міститься заклик до засудження комуністичних режимів.

Були також й інші кроки в кількох країнах-членах і не членах Євросоюзу.

Резолюцію ПАРЄ 2006 року не підтримали представники Росії і деяких лівих партій Європи в ПАРЄ. В підсумку за резолюцію із засудженням злочинів комунізму проголосували 99 європарламентарів, проти – 42.

Стефан Куртуа

"Я вам нагадаю, що 25 січня 2006 року ПАРЄ проголосувала за засудження злочинів комуністичних режимів, – сказав на київській презентації своєї книжки"Більшовизм à la française" Куртуа, – тобто не йшлося навіть про засудження комунізму як такого.

Та все ж значна меншість ПАРЄ проголосувала проти цієї резолюції, незважаючи на те, що РЄ була створена після війни якраз для захисту свободи, для захисту прав людини.

Як можливо, щоб через 15 років після розпаду СРСР парламент, який репрезентує депутатів з усієї Європи, не тільки Євросоюзу, не спромігся до одностайності щодо такого рішення?

Якщо б пропонувалася резолюція про засудження злочинів нацизму, чи хоча б один депутат наважився голосувати проти? Ніхто.

Є багато депутатів, які сьогодні наклеїли собі наліпки, перетворилися на демократів, соціал-демократів, лібералів, але які є неокомуністами.

І вони, очевидно, не вчинять самогубства. І всі ці люди не зацікавлені в тому, щоби архіви були відкриті, щоб імена відповідальних і катів стали відомими, щоб тоталітарна природа режимів була чітко встановлена.

І ці проблеми стосуються не лише Росії, вас, але і Євросоюзу. Наприклад в Румунії боротьба за відкриття архівів політичної поліції був ключовим викликом політики". 

В своєму інтерв’ю Куртуа згадав про події 1940 року у Франції: "Німці вступають в Париж 14 червня 1940 року. Наступного дня друга особа ФКП, людина НКВД Жак Дюкло разом із фактичним керівником Французької компартії, словацьким євреєм Еженом Фрідом, прибувають у Париж машиною з Бельгії, перетнувши німецьку лінію фронту.

18 червня 1940 року, коли де Ґолль виголошував на Бі-Бі-Сі з Лондона свою промову із закликом до опору загарбникам, керівники ФКП в Парижі відвідали офіс Propagandastaffel ("Ескадрон пропаганди") і розпочали політичні переговори на найвищому рівні з Отто Абетцом, особистим представником Гітлера в Парижі. 

Вони, зокрема, звертаються з проханням одержати дозвіл на відновлення друку газет ФКП, заборонених у 1939 році. Якщо це не колаборанство, то що?". 

Згадав Куртуа і про співвітчизника Вігеніна, керівника Комінтерну Георгія Димитрова, якого Сталін викликав у Кремль і пояснив свій наказ всім західним компартіям не брати участь у війні і воювати проти своїх урядів, цим самим підтримавши німців і спровокувавши війну між Францією, Німеччиною та Великобританією задля їхнього знекровлення, а тоді – "ми пронесемо соціалістичну революцію до Парижа".

Тож не була Французька компартія, як придумав Дубинянський, "самой боевой силой в Сопротивлении".

Працюючи з архівами ФКП у Москві впродовж 1992-1994 років, Куртуа викрив післявоєнну кампанію ФКП і розвінчав міф про неї як партію 75 тисяч розстріляних.

Жодної реакції на ці відкриття від французьких комуністів не було.

Франсуаза Том

У статті "Засліплення Заходу перед комунізмом" Том намагається зрозуміти, яким чином більшовицький режим зумів стерти перше негативне про себе враження, яке було масовим серед європейських політиків після жовтневого перевороту в Росії.

Наприклад, Черчилль, військовий міністр у 1918 році, констатував: "На величезній території цивілізація згасла. Нею, як стадо кровожерливих бабуїнів, посеред руїн міст і трупів їхніх жертв гасають більшовики".

Того ж року прем’єр-міністр Франції Клемансо заявив: "Ми не укладемо угоди з урядом Совєтів… Ми розглядаємо його як найжорстокіший, найбільш варварський з тих, які будь-коли спустошували будь-яку територію на землі".

Першим і найбільшим успіхом більшовиків Том вважає завоювання західної інтелігенції за допомогою спритності і майстерності пропагандистів від дипломатії, які вміли використовувати пиху інтелігенції, митців і політичних діячів, а також кар’єризм журналістів і наївність учених.

Кілька цитат, які наводить Том. Велс: "За винятком окремих жорстокостей, в Радянському Союзі вбивали загалом обґрунтовано для досягнення мети".

Де Бовуар: "…ліквідувати сто опозиціонерів - це, безумовно, скандал, але в цьому може бути сенс, підстава… Можливо, ця підстава репрезентує тільки необхідну частину гри в шахи, що міститься в кожній позитивній побудові".

Сартр: "Щоб зберегти надію, ми повинні визнати очевидну вищість соціалістичного табору, незважаючи на його помилки, жахіття і злочини".

Хто такий Крістіан Вігенін і звідки ноги ростуть

Автор скандальної поправки Вігенін – 37-річний секретар вищої ради Соціалістичної партії Болгарії. Болгарська соцпартія – пряма наступниця Болгарської комуністичної партії, яка в квітні 1990 року була просто перейменована на соціалістичну партію.

З огляду на те, хто на українських ефірах намагається міцно приклеїти ярлик ксенофобів "Свободі", ноги ростуть з Кремля і від наших доморощених "кремлян" та інших регіоналів.

Щось не чути, як Партія регіонів відреагувала на ментально ксенофобський, антикримськотатарський виступ свого члена Ковітіді.

Й абсолютно правильно, що на провокацію євродепутата і місцевих "діячів" не повелися ані партія УДАР, ані Об’єднана опозиція.

Мабуть, має рацію Княжицький, кажучи, що саме політика Партії регіонів сприяє ксенофобським настроям в українському суспільстві.

До речі, голова Світової конференції українських державницьких організацій Лозинський звернувся з листом на ім’я президента Європарламенту Шульца, в якому висловив думку, що Європарламент пунктом про ВО "Свобода" образив українську націю.

Тарас Марусик, для УП