Парламентские торги продолжаются

Верховна Рада з боями обрала собі керівництво та дозволила Миколі Азарову знову обійняти посаду прем’єр-міністра.

Здавалося б, результативні голосування за кадрові питання дають підстави стверджувати про формування стійкої парламентської більшості зі складу Партії регіонів, комуністів і частини самовисуванців.

Однак, не все так просто, як може здатися на перший погляд.

Комуністам прагматично пішли на поступки

Паразитуючи на опозиційній риториці, КПУ завела до Ради 32 депутатів. Проте вже у перші дні роботи нового парламенту комуністи вкотре довели, що їхні політичні принципи прямопропорційно залежні від їхньої мотивації.

Отримавши крісло першого віце-спікера, вони одноголосно підтримали кадрові претензії регіоналів. Відбувся банальний політичний бартер.

В обмін на тимчасову лояльність комуністів, ПР закрила очі на зміни до Регламенту ВР, які не давали можливості КПУ створити фракцію у парламенті.

Втім, чи правильно те, що 32 депутати позбавлені можливості мати свою фракцію?

Очевидно, що ні. Однак, якщо строго керуватися буквою закону, наразі вони цього права не мали. Можливо, саме це і стало однією з причин, чому Адам Мартинюк не був висунутий на посаду першого зама голови ВР.

Проте, дозволивши КПУ незаконно створити фракцію, влада переслідувала не тільки мету кадрових призначень. Комуністи – доволі дорогий і незручний союзник, з великими кадровими апетитами та особистими амбіціями.

Разом з тим, без них нинішній формат провладної більшості – недієздатний. Тому, аби уникнути прямої залежності від "послідовників Леніна", президент та його оточення обов’язково шукатимуть їм альтернативу.

У Раді може з’явитися нова депутатська група

У парламенті попереднього скликання нейтралізувати вплив комуністів Януковичу допомагала "група Рибакова" – депутатський колектив із бютівських та помаранчевих тушок.

Запит на таку депутатську групу існує й у нинішній ВР. Це доволі зручний спосіб задовольнити інтереси депутатів-самовисуванців, адже зміни до Регламенту урівняли права фракцій і депутатських груп, а Партії регіонів – заручитися послугами менш агресивного союзника.

Настрої самих самовисуванців красномовно передав новоспечений регіонал Віктор Бондар, який пояснив всій вступ у фракцію ПР небажанням бути безправним.

Насправді ж більшість самовисуванців приєдналися до Партії регіонів не з ідейних міркувань, а лише для того, аби взяти участь у розподілі керівних посад у комітетах і навіть претендувати на крісла у виконавчій владі.

Кому нічого не дістанеться – згодом може повернутися назад, як це зробив Павло Балога.

Таким чином, вже після новорічних свят може з’явитися зо два десятка депутатів-самовисуванців, які будуть не проти об’єднатися в окрему групу. А якщо додати до них потенційних "тушок" з опозиційних фракцій і тих депутатів, які готові підтримувати владу, але не готові публічно входити до фракції ПР, то нове депутатське об’єднання може стати реальністю.

Тим більше, що пункт 4 статті 59 закону про Регламент ВРУ дозволяє позафракційним народним депутатам об’єднуватися у депутатську групу за умови, що її кількісний склад буде не меншим, ніж чисельність найменшої фракції у ВР.

І якщо досі для формування такої групи вимагалося не менше 37 осіб, то після створення фракції комуністів це число зменшилося до 32. Тобто, ймовірність утворення "фракції мажоритарників" істотно підвищилася.

***

Верховна Рада України VII скликання вже не зможе спокійно штампувати закони за помахом руки Чечетова. Тепер кожного разу необхідно буде протидіяти опозиції та знаходити баланс інтересів між парламентськими групами впливу, політичними силами, депутатами-мажоритарниками.

З одного боку, кадрові голосування начебто продемонстрували м’язи провладної більшості. З іншого – лише утвердили в думці, що цей склад парламенту є досить різношерстим, а більшість голосувань носитимуть ситуативний та відверто прагматичний характер.

Нинішня влада серйозно втратила, і щоб парламент не вийшов з-під її контролю буде намагатися переформатувати депутатську більшість, переманити на свою сторону нових депутатів.

Іншого виходу в неї немає, бо в протилежному випадку можуть виникнути умови для глибокої політичної кризи.

Василь Мокан, аналітична група "Левіафан", для УП