"Вихрь покращення" в "забавной демократии"

Нас майже привчили до думки, що із "джинсою" ми навчилися жити, з нею і помремо. Що регіональні ЗМІ не можуть без неї протриматися на плаву, а телеканали нікого не показуватимуть без попередньої проплати. Натомість, як виявляється, є інструменти, здатні вгамувати "джинсовий" запал одних і ненаситність інших. 

Свого часу Інститут масової інформації розробив методику моніторингу ЗМІ, за якою визначається кількість "джинси" та матеріалів із неналежним маркуванням реклами.

За цією методикою працює не лише ІМІ, який займається моніторингом шести друкованих загальнонаціональних ЗМІ – "Коментарі", "Український тиждень", "Корреспондент", "Сегодня", "Комсомольская правда в Украине" та "Факты" і чотирьох інтернет-видань, але також Український центр освітніх реформ (УОЦР).

Відслідковуванням щотижневої "джинси" на Донеччині під час виборів займався сайт Новости Донбасса. Свої оригінальні методики моніторингу телебачення мають "Телекритика" та Академія Української Преси.

Передвиборчий період для всіх зазначених організацій був особливо важливим та гарячим.

Зрозуміло, що він зазвичай означений і збільшенням кількості політичної "джинси" в порівнянні до економічної, і впливом замовних матеріалів на вибори, фактично на вибір подальшого шляху розвитку держави.

Майже на всіх присвячених використанню замовних матеріалів дискусіях звучала теза, що цьогорічні вибори стали рекордними по використанню цього ресурсу.

Світлана Єременко, координатор програм УОЦР навіть вжила означення, що "редакції втратили гальма" в кількості розміщуваної "джинси", стосувалося це передусім регіональних видань.

Натомість виконавчий директор ІМІ Вікторія Сюмар наголосила на тому, що в останні передвиборчі місяці ми мали справу із виданнями, де "джинса" витісняла редакційні матеріали, бо більшість шпальт викуповувалися до завершення виборчих перегонів.

"Джинса" із цієї причини значно знижує загальний рівень української журналістики, оскільки журналістів або змушують ставити і писати "джинсові" новини, як це було у випадку конфлікту на УНІАНі, або ж вони не отримують адекватних редакційних завдань і відповідно мають менші гонорари, ніж би того бажали.

У виборчому процесі "джинсували" практично всі учасники виборчого процесу, і практична більшість медій. Від влади ми мали нагоду бачити масу повідомлень у стилі відкривання заасфальтованих доріг, дитмайданчиків, нових зупинок та інше.

Усе те, що влада мала би робити, не виставляючи напоказ, оскільки це належить до її прямих обов’язків.

Найбільш податними на такого роду інформацію були комунальні ЗМІ, які "джинсу" отримували за рознарядкою.

Тетяна Подашевська з Київської обладміністрації розповідала журналістам під час презентації газети "Час Київщини", як в одному з номерів цієї газети, яка існує на громадський кошт, було розписано, що влада та Партія регіонів допомогли фінансово впоратися із наслідками буревію в південних районах області: "І де та опозиція? – гнівно запитувала вона, – Чи хоч копійку виділили людям?".

У районному виданні "Чигиринські вісті" влада привітала населення із святом незалежності двічі, на іншого характеру "джинсу" не вистачило місця, тож до нормованого випуску було додано ще кілька сторінок.

Штатні журналісти сайту Херсонської обладміністрації дописалися до того, що заурядну поїздку заступниці голови адміністрації Ганни Пономаренко до смт Нововоронцовка подали як подію надзвичайної ваги, що спричинила "вирій покращення в освіті Нововоронцовщини".

"Харьковские известия" опублікували в одному номері три матеріали із п’ятьма фотографіями мера міста Геннадія Кернеса. Як зазначила на круглому столі від УОЦР журналістка Наталка Соколенко, "у нашому "диво-краї" Україна навіть податкова інспекція не гребує розміщувати "джинсу", зокрема на каналі СТБ".

Своєрідними рекордсменами з розміщення "джинси" стали також кандидати-мажоритарники. Про кожну нововідкриту лавку в парку чи реконструйовану зупинку вони з апломбом сповіщали електоратові.

Хіт-новина такого роду: "Ірина Бережна вручила квіти Ані Лорак, що завітала до Харкова".

По Вінниччині такою рекордсменкою, за моніторингом УОЦР, стала Оксана Калетник.

По Харківщині – Ірина Горіна, в одному з номерів місцевого видання розмістила "про себе кохану" шість матеріалів.

На цих виборах ми спостерігали також ноу-хау потрапляння "джинси" мажоритарників на загальноукраїнські телеканали, – йдеться про Якова Безбаха з Дніпропетровська, Олександра Третьякова з Києва, Василя Салигіна з Харкова.

Предметно, що "джинсували" і представники опозиційних сил, а навіть Віктор Ющенко та його політична сила "Наша Україна". До слова, за моніторингом АУП, найбільше рекламного часу Ющенкові виділяли чомусь найбільш провладні телеканали – Перший національний та канал "Україна"…

Присутній на останній презентації соціолог Євген Головаха заявив, що за озвученими даними моніторингу, а контент телеканалів ним охоплений з 2002 року, можна відслідковувати розвиток української "кумедної демократії".

Так само на наших очах "джинса" витісняє нормальну журналістику, а значить і свободу слова з інформаційного простору України.

На думку Соколенко, "джинса" пришвидшує смерть української журналістики як такої, оскільки читач, не бажаючи мати неякісний продукт, відмовляється від передплати та щоденного купування.

Які є виходи із ситуації? Є одиничні випадки, коли редактори видань свідомо відмовляються від "джинси" і намагаються вижити без неї. Такий редактор мусить бути передусім ефективним менеджером.

Як приклад Світлана Єременко назвала Миколу Савельєва зі львівської газети "Ратуша" чи також львів’янина Ігоря Починка, гендиректора "Експрес медіа груп".

Можна сподіватися також на підвищення рівня загальної культури, до чого закликала на презентації ІМІ шеф-редактор "Лівого берега" Соня Кошкіна, – на її переконання, коли замовники "джинсових" матеріалів зрозуміють, що це приносить їм не користь, а антирекламу, тоді потреба в "джинсі" відпадатиме.

Натомість українська медіа-ситуація потребує системних вирішень проблем. Бо, як справедливо відзначає Вікторія Сюмар, "джинса" це теж економічна проблема, через яку держава не добирає величезні суми коштів: вони проходять повз бюджет у так званих "джинсових пакетах", передусім йдеться про телебачення.

Тому проти "джинси" мають виступити усі учасники цього ганебного явища. Як приклад Наталка Соколенко навела Словаччину, де в один момент під тиском журналістів було змінено керівництво місцевого аналогу Держкомітету з преси, перезасновано профспілку та встановлено нові правила гри.

Не останнім чином свою роль грає також відслідковування "джинси", себто моніторинги, котрі називають речі своїми іменами і оприлюднюють як назви видань, що не гребують публікувати замовні матеріали, так і їхніх замовників.

Під час виборів деякі ЗМІ коригували свою редакційну політику в напрямку зменшення "джинси", як теж її "покращеного", "причесаного" варіанту, – це спостерігалося, між іншим, в Донецьку, де свій моніторинг проводив сайт "Новости Донбасса". Тобто, вихід є, було б бажання.