Комплекс неполноценности

Моя добра подруга була волонтером на Євро-2012. Більшу частину червня вона провела з іноземцями, тож розмови про гостей України ми не могли оминути.

Подруга ділилася враженнями, мов з кулемета стріляла, і заявила, що вони, себто європейці,байдуже звідки, набагато кращі за українців у всіх аспектах життя і життєдіяльності.

Я зажадав аргументації її висновків, на що співрозмовниця відповіла: "Ти ж сам розумієш – це Європа, культура, нормальні й забезпечені люди...".

Дивлячись їй у вічі, і відчуваючи щось дивне всередині, зрозумів: ось він – комплекс меншовартості.

Якщо бути відвертим, кожна нормальна людина має комплекс. Він сприяє розвитку, бажанню досягти кращого.

Але все на світі потребує міри. Коли ж межа міри втрачена, людина зациклюється, почуття меншовартості "ламає" її та робить нездатною до розвитку.

Комплекс проявляється у різних формах: хтось сам собі занижує самооцінку, інші, навпаки, її свідомо чи несвідомо завищують.

Причин для меншовартості українцям вистачає.

Хоча б візьмемо до уваги рівень життя за кордоном.

Середня зарплатня німця за рік – 56 000 єврів, українця – близько 2500-3000.

Якщо вже зачепили економіку, не можемо оминути людей, які мають до неї прямий зв'язок – уряд. З урядом все складно і боляче, адже життя вітчизняного урядовця, в порівнянні з європейським, – остаточна ознака меншовартості.

Найдорожчі авта та кортежі, фешенебельні пентхаузи, відпустки на самих дорогих курортах... Так, вся ця непоміркованість є комплексом.

Більш ніж впевнений, що ВФЯ теж хворий на комплекс меншовартості.

Ну, навіщо людині люстри по $100 000 чи золотий унітаз? Бідне дитинство залишило слід на все життя. Тож дорогими цяцьками він самостверджується.

Просто нічим іншим йому не під силу утвердитися, а мови про перемогу над комплексом у його випадку вже не йде. Справа надто запущена.

Одне слово, людині можна тільки поспівчувати.

В принципі, згідно цьогорічних виборів, виходить, що більшість кандидатів, які пройшли до Верховної Ради VII скликання, – закомплексовані.

Бажання "маленької людини" перемогти всіма чесними і нечесними способами, з беркутівцями, судами тощо – це ж взагалі не меншовартість, а неповноцінність.

Якщо хворе керівництво, логічно, що й хворе суспільство.

Простолюд хворіє, перш за все, на матеріальну меншовартість.

Оце, десь трохи зароблять грошенят – ідуть купувати собі найновіші iphone та ipad, до кінця навіть не розібравшись, що воно таке.

Мої друзі, які живуть в Англії, можуть дозволити собі і те, і інше, втім користуються не найновішими комп'ютерами і телефонами: для них важлива функціональність та раціональність, а не гонор.

Мої друзі, які живуть в Україні, при виборі товару обирають бренд.

Проте, це нюанси, вони з часом корегуються. Найбільша біда українця: байдужість і затурканість.

Забирають мову, саджають сусіда, вбивають журналістів – всім байдуже. Ми настільки затуркані, що нас купують за пачку гречки, в кращому випадку – за 50 гривень.

Головне, аби сьогодні було добре, завтра саме про себе подбає. Нікому ніякої різниці, що ті, хто нас купують, завтра зароблять на нас мільйони.

Взагалі байдуже, що коїться в країні і навколо!

Ми просякнуті меншовартістю, вона є методом уникнення труднощів, які ми не долаємо вже століттями, а просто миримося з ситуацією.

На фоні іноземців будемо надалі комплексувати. Не тому що вони кращі, багатші, чи що там ще. А тому, що вони відстоюють свої права і бережуть елементарні традиції.

І хай йому грець, винні ми з вами, адже все це допустили, а отже й підтримуємо.

Роман Кравець, для УП