Про нас - баранов и новые ворота

Перш за все, хочу перепросити у всіх, хто ніколи і з ніякого приводу не згоден себе ототожнювати з цими чудовими жертовними тваринами. Ця стаття не для вас, шановні, і вас ніяким чином не стосується.

Просто, в народі побутує думка, що саме барани є настільки дурними тваринами, які не впізнають навіть власного подвір’я, якщо встановлено нові ворота, і довго, боязко дивляться на них, боячись зайти.

Такий психологічний феномен знаний український філософ Сергій Дацюк визначає, як "фундаментальний когнітивний бар’єр (дисонанс)". Мова йде про внутрішній психічний конфлікт, що іноді виникає в свідомості людини при зіткненні суперечливих знань, ідей чи переконань.

Виникає такий собі "ступор" – немов все і вірно в новій ідеї, і заперечити нічого, але що ж тоді робити з тим великим багажем знань та переконань, яким ти жив до цього? Таки і справді, – баран перед новими воротами на те саме, до болю знайоме, рідне подвір’я.

Такі асоціації виникають аналізуючи стан справ навколо масової дискусії, щодо "візії" майбутньої, квітучої, омріяної і таке інше України. Справа в тім, що тут стикаються два різних погляди, дві методології та два різних підходи до проблеми, які, насправді, не мали б "стикатися", бо вони є рознесені в часі.

Перший, традиційний, пануючий, політологічний. Народ – джерело і "носій" влади. Який народ – таке й суспільство. Яке суспільство – така і влада. Яка влада – така і державна система.

Висновок: доки ми не трансформуємо в позитивному напрямку суспільну свідомість – не бачити нам ні влади, що піклується про народ, ні розумної, ефективної державної системи, що йому служить. І це чиста ПРАВДА!

Другий, відносно новий, незвичний, системно-функціональний. Державна система, як і будь-яка інша система, за критерієм ефективності, при даних умовах, має якийсь "ідеалізовано-оптимальний" стан і він лише один. Саме такий стан держави і є втіленням мрій і реальних потреб громадян в ній.

Висновок: такий стан має бути детально зображеним в фізичних вимірах в доступному та зрозумілому суспільству вигляді. Маючи перед собою такий орієнтир, суспільство зможе вибрати відповідну владу та змусити її створити саме таку розумну та ефективну державну систему – максимально наближену до "ідеалізованої". І це теж ПРАВДА!

Але ж двох "правд" одночасно не буває, то їх і немає – вони рознесені в часі.

Спочатку, має "правити правда" про необхідність детального зображення в фізичних вимірах ефективної державної системи, а потім має "керувати правда" про суспільство, яке вибирає владу, розуміючи, яку саме ефективну державну систему має збудувати ця влада.

Тут, очевидно, необхідно зробити пояснення для тих, хто переймається, перш за все, "сповідуванням моральних, духовних, національних та інших цінностей".

Будь-яке "сповідування" залишається пустою декларацією, доки воно не буде втілено в фізичну оболонку державних чи громадських інституцій, законодавчих актів, що регламентують їх діяльність, та відповідних рядків в бюджеті. А саме все це і передбачає фраза "детальне зображення в фізичних вимірах ефективної державної системи".

Оце і все, ніяких "зіткнень" – лише логічне доповнення та розвиток, які тільки разом і гарантують реальне досягнення такої бажаної для всіх мети. Інша справа – так сталося, що в державному будівництві на політологічному рівні розуміються всі, а в цьому ж будівництві, але на системному рівні – мало хто.

Дійсно, такий "перекіс" об’єктивно є, що засвідчують результати нашого дводесятилітнього державотворення та сьогоднішній стан дискусій серед наших визнаних політологічних "авторитетів", але його можна і треба терміново усувати.

Метод же усунення перекосів в знаннях існує єдиний – навчання.

Термінова та більш менш якісна розробка цього, згадуваного вище, "детального зображення в фізичних вимірах ефективної державної системи" усунула б також багато розбіжностей, зокрема ідеологічних. Роботі ж, як відомо, байдуже хто її зробить – вона хоче бути зроблена якісно і вчасно.

А різні ідеології, це всього лиш – різні ворота, старі, звичні, чи нові, до нашого спільного подвір’я, яке так давно потребує розумного Господаря.

Олександр Гнєдаш, аналітик, для УП