И что с того?

Чую гнівні вигуки опозиції: "Фальсифікації! Фальсифікації!!". Мало не до вил закликають народ. А чому власне така реакція? Ну, фальсифікації. І що з того? Цікаво, яку кількість голосів у опозиції, на думку тієї ж опозиції, вкрали?

А ось в Радянському Союзі фальсифікацій не було. І знову ж виникає питання: що з того? Хіба була демократія в Союзі? Хіба було хоч якесь волевиявлення народу?

Отже волю народу можна брутально сплюндрувати не лише фальсифікаціями, а й підлим законом про вибори.

В цій статті мова йтиме саме про підлість цього закону, точніше, про дві підлості і один ідіотизм.

Перша підлість – це величезна грошова застава для партій. Завдяки цьому бар’єру деякі політсили не змогли себе виставити на вибори, наприклад, Конгрес українських націоналістів.

В Україні близько двохсот партій. Нам цю кількість подають як розгул демократії. Насправді ж це розмаїття удаване. Скільки партій не змогли себе виставити на вибори через брак коштів? Відповідь на це питання покаже: де ми, а де демократія.

Чомусь всі політсили дуже легко лягли під цей закон. Я чекав, що буде повторення 89 року – масові мітинги, перекриття доріг та інші акції непокори під лозунгом "Залиште людям їх вибір".

Таких не виявилось. Всі були "речами в собі". Всі виявились не спроможними вийти за ці рамки.

Ніхто не сказав головну причину народних бід – відсутність народовладдя. Ніхто не сказав: "Люди добрі, ваше право обирати кастроване, а ваше право обиратись взагалі розтоптане. Тому не ви керуєте своїм життям, а вами керують. Керують, звісно, пройдисвіти, бо порядні люди миттєво повернули б вам ваше право".

Друга підлість закону – це прохідний бар’єр.

Таблиця наочно, навіть красномовно свідчить про цю підлість. Передостанній стовпчик показує волю народу. Як бачимо, висміяна всіма, кому не ліньки, партія Наталії Королівської зайняла б чотири місця. І навіть артія "Зелені", яка набрала лише чверть відсотка, мала б свого представника.

До слова, багато виборців голосували не за улюблені партії, а за ті, які гарантовано пройдуть. Якби над виборцями не висів бар’єр Дамоклевим мечем, то так звані "малі" партії набрали б більше голосів.

А ось останній стовпчик показує "скоректовану" волю народу. На погляд законодавців, наш народ трішки тупенький, тому його волю треба трішки підправить, звісно, для його ж блага. Правда, при цій правці плюється на таку дрібницю, як 1,4 мільйона виборців. Ну то вже деталі.

Автор з перших партійних виборів б’є у всі дзвони проти бар’єру. Але мене ніхто "не чує". Тим силам, хто його подолав, він вигідний. І їм дарма, що на наступних виборах він їх вилучить з політичного життя.

А ось коли вони вже відлучені від влади, лише тоді починають обурюватись наявністю прохідного бар’єру. Та вже запізно. Важелі влади уже в інших руках. І цим іншим він теж вигідний. Ось така далекоглядність у нашої еліти.

І нарешті про ідіотизм. В виборах взяли участь більше двадцяти партій. Це дуже добре. Так ось, якщо 100% поділити на кількість партій, які взяли участь в виборах, тобто на 21, то отримаємо 4,76%.

Ось якби в дійсності голоси виборців розділились порівну між партіями, кожна отримала свою долю – 4,76%, то що було б? Тобто що було б, якби жодна партія не подолала прохідний бар’єр в 5%?

Закон мовчить.

Я розумію, що така ситуація малоймовірна, та все ж закон не повинен містити подібних хвостів.

Наявність цього хвоста показує індекс інтелекту депутатів. Я вас, депутати, питаю: Може вас, панове, замінити кухарками?

Анатолій Кримський, для УП