В поисках чернявого блондина

Чільники Євросоюзу нас відштовхують, російські — заманюють. А чого хочемо ми самі? Квітучої України, зрозуміло, але ж не на безлюдному острові.

"Кількість прихильників вступу України до ЄС переважує число її противників упродовж останніх 15 років, вважає директор соціологічної служби Центру Разумкова Биченко. За його словами, частка прибічників євроінтеграції коливається довкола позначки 50%, із тенденцією до зростання."

Прозахідні настрої наростають з двох боків: одних вабить вітер свободи, інших — соціальні стандарти.

Ніби і президент ратує за вступ до Євросоюзу, українською стороною форсується Угода про асоціацію з ЄС, на заміну Угоди про партнерство і співробітництво від 1994 року.

Та мрії мріями, а дії — діями, де ж пролягає торований шлях від соцтабору до Євросоюзу?

В ЄС 27 країн, 10 з них — співкамерники України по соцтабору. Увазі шановного товариства пропонується таблиця:

Винятку жодного: усі колишні соціалістичні країни спочатку набули членства в НАТО і тільки потім — в ЄС. Схема універсальна: вивід радянських (російських) військ — вступ у НАТО — вступ у ЄС.

Кандидати у ЄС чинять аналогічно:  Хорватія і Албанія вступили в НАТО 1 квітня 2009, Македонія приєдналась до ПДЧ, Чорногорія — збирається.

Є поміж кандидатів і виняток — Сербія. Справа в тому, що з 10 березня 1999 до 10 червня 1999 НАТО провів проти Союзної Республіки Югославії (фактично проти Сербії) операцію "Союзна сила" (фактично війну).

Увійти в НАТО після бомбардувань Белграда тяжко психологічно. Фактично ж, серби вже під натовською парасолькою.

Як бачимо, від соцтабору до Євросоюзу веде лише магістральна дорога крізь НАТО та стежка через бомбардування столиці.

Увінчує одноманітну картину унікальна рамка — НДР одним махом стрибнула в НАТО і ЄС, увійшовши до складу ФРН. Таке щастя не про нас,  хіба що приєднатись до Ukrainian village в Чикаго.

Стовідсоткова статистика віддзеркалює незворушну політичну логіку.

Холодна війна скінчилась, холодний мир триває: протистояння Росії і Заходу нікуди не поділось. Протидія західним цінностям і способу життя  залишається домінантою російської зовнішньої політики.

Що логічно, адже країни, де вони вкорінюються, природно тяжіють до Заходу і у військово-політичному відношенні. З якого ж дива Росія благодушно споглядатиме, як у неї під боком учорашні васали трансформуються в опонентів?

Інкубатор демократії по-сусідству імперії ні до чого, зручний сусід для неї Білорусь Лукашенка, а не Чехія Гавела. Перша вкладається в імперію наче матрьошка, а друга — дзуськи.

Треба мати не аби який запас наївності, щоб сподіватись довести демократичні реформи до західних стандартів, зоставшись у сфері російського впливу.

У цьому випадку статистика нульова: жодній країні таке не вдалось. І не вдасться, доки Росія залишається імперією.

Досвід соцтабору — щеплення від наїву, тож колишні соцв’язні чимдуж рвуться в НАТО. НАТО — парасолька демократичних реформ, гарантія їхньої незворотності.

Черговість дій є не менш важливою за їхню правильність. Ось правильні дії у правильній черговості: літак приземлився, з літака вийшли пасажири.

Ці ж дії у зворотному порядку: з літака вийшли пасажири, літак приземлився. Дії однакові, чого не скажеш про наслідки.

Черговість євроінтеграційних процесів має аналогічне значення.

Між тим, більшість українців, навіть з числа прихильників Євроінтеграції, проти вступу у НАТО. На що сподіваються мрійники про Захід без НАТО логіка змовчує.

Згідно з даними Соціологічної групи "Рейтинг" за липень 2012-го,  кількість прихильників вступу України в НАТО зменшилась: з 24% - в січні 2011-го, до 20% - в лютому 2012-го, і до 17% - в липні. Проти вступу в НАТО 70% опитаних.  

Як бачимо, з приходом Януковича антинатовські настрої зростають. Агітпроп на марші.

Першоджерело паплюження НАТО — А. Вышинский "Вопросы международного права и международной политики." М., Госиздат юридической литературы, 1952. Подальше — епігонські переспіви сталінського ката-дипломата.

Уявно інтегруючись в ЄС, Янукович реально зупинив євроатлантичну інтеграцію, підготовку до вступу у НАТО. Зупинив Указом № 495/2010 від 2 квітня 2010 "Про ліквідацію Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України". 

Цим указом звільнено і голову Національного центру Володимира Павловича Горбуліна, який логічно, послідовно і переконливо доводить необхідність вступу України в НАТО.

За що й звільнений проросійським Януковичем, як у 1999-му — був звільнений з посади Секретаря РНБО багатовекторним Кучмою.

Відтак, усім прихильникам європейського вибору варто зосередитись на першочерговому — домагатись вступу України в НАТО.

Хтось вважає, що це перевальний пункт на шляху до ЄС. Хтось скептично оцінює  перспективи Євросоюзу і ладен зупинитись на натовському членстві.

Зрештою, Албанія, Ісландія, Туреччина, Хорватія, Канада, Норвегія і США є членами НАТО, але не ЄС. Останні три туди й не збираються. Не сама погана компанія.

Та у будь-якому випадку НАТО — це завтра, ЄС — післязавтра. А післязавтра без завтра не буває.

Борис Беспалий