Красные ли?

Ще років десять тому мій батько – послідовний прихильник люстрації – запально мені казав: "З люстрацією в нас не склалося, але от побачиш, ще кілька років і більше ніяких комуністів у владі, не можуть люди голосувати за ідеологію, котра нищила їхніх предків".

Парламентські вибори 2012 року стали для нього вбивчим одкровенням. Більше 13% виборців, а це більше 2 мільйонів людей, що мають право голосу, підтримали Комуністичну партію України. Батько недооцінював ступень мазохистського потенціалу українців. А також невмирущого потенціалу людей старого загартування, котрі й зараз сприймають себе як радянську людину.

Звичайно, що є стала кількість людей, ностальгуючих за "сталінським порядком", дешевою ковбасою та суворою мораллю, коли ніяких пияків, збоченців не було, дівчата усміхалися, носили довгі сукні та білі шкарпетки, на танцях пристойніше було обіймати колону, а не молодого чоловіка, бадьорі дружинники з червоними пов'язками ввічливо просили більше не хуліганити, а діти, як і дорослі ходили строєм із книжками в руках. Краса і порядок.

Те, що в той самий час фактично половина радянських людей (цієї кількості цілком вистачило б на заселення Австралії та кількох європейських країн) перебували в ув'язненні (а не менш велика частина вже перетворилася на попіл та кістки), попів вішали, думати можна було тільки у схваленому партією напрямку, соціальна нерівність була кричущою – не береться до уваги.

Я вже не кажу про те, що комуністи розробляли, виконували та сумлінно впроваджували українофобську політику.

Що там ті попи та ув'язнені – антирадянський елемент, злочинці та правопорушники, а не треба було наражатися, треба було поводитися пристойно. Інші думки – не потрібні, вони відволікають від побудування щасливого майбутнього, а в щасливому теперішньому треба тяжко працювати та терпіти знедолення чи ти не загартована радянська людина? А пільги мають виключно ті, хто має на них право. Заслужили або вислужилися – різниці немає.

Про це починає мріяти й молодь, котра пригадати цього не може з причин того, що її представники не застали тих "осяйних часів", бо народилися набагато пізніше. В їхньому захопленні радянщиною, до речі, є вина і сучасних бізнесменів, котрі в оформленні ресторанів, створеному одязі, новому кіно експлуатують ностальгію за СРСР. За майки, мюзикли, концептуальні "back in USSR" заклади харчування можна "подякувати" якраз моєму поколінню.

Деякі міркують як одна бабця з нашого будинку: "В мене тада була пенсія 120 рублів і я могла жіть". В те, що Комуністична партія і зараз зробить їй пенсію в 120 гривень - я можу повірити охоче, але тоді навіть на "вмерти" точно не вистачить, можливо, саме тому, перепрошую за кощунство, й Ленін залишається вічно живим.

Багато хто в умовах тотальної недовіри до існуючої влади, котру так чи інакше, асоціюють з нарваними олігархами; в умовах злиденності та збідніння, обирають силу, котра, на їхню думку, може здолати владних чужинців. Саме в такі переламні та складні часи перемогу святкують радикальні партії, як ліві, так і праві.

Але чи можна вважати Комуністичну партію України лівою силою та українською радикальною партією? На мій погляд – ні. Навіть не тому, що за природою своєю вона не є українською, а залишається радянською, це простежується на всіх рівнях, крім, можливо, громадянства її членів, хоча, хто знає, може в таємних шухлядках зберігаються їхні справжні радянські паспорти.

В лівій ідеології нема нічого аж такого страшного. Соціальна рівність, підтримка вразливих верств населення, захист інтересів робітників та селян, міцна та відповідальна влада, що працює на користь відповідальної перед владою людиною та соціально забезпечує її всім необхідним.

Концепція людини споживання замінюється на концепцію людини духовності та порядку – із цим працюють ідеологи. Ще є тривожні питання щодо ставлення лівих до права приватної власності й не тільки – але в кожного є свої недоліки.

Я не маю на увазі ультраліві напрями, йдеться про стандартну ідеологію лівих.

Натомість, я не пам'ятаю, щоб вітчизняні комуністи активно, ефективно та пристрасно, зрештою, підтримували страйки шахтарів, студентів, викладачів, чорнобильців, військових, робітників заводів. Звичайно, що трапляються й винятки, особливо на місцевому рівні, наприклад, заклик до страйку щодо підвищення тарифів на комунальні послуги в АРК.

От в голосуванні проти пенсійної реформи комуністи були одностайні, як жартував знову ж таки мій батько: "Зреагували на ключове слово "пенсіонери".

Я не пам'ятаю, щоб вони протистояли рейдерству, захопленню культурних територій, об'єктів духовності тими самими олігархами, з котрими вони наче "посилено борються" на своїх рекламних плакатах.

Я не пам'ятаю, щоб вони виробили законопроекти, спрямовані на протистояння дискримінації, натомість нещодавні дискримінаційні ініціативи та промови народного депутата Царькова пам'ятають, певне, всі.

Кричати "вбивають село" набагато легше, як і вбивати "буржуазне фермерство", замість того, щоб відстоювати на законодавчому рівні інтереси селян, адреси котрих згадуються комуністичними активістами і час, у час, коли відбуваються їхні партійні жнива, а саме, виключно перед виборами.

А лютувати стосовно долі символічних для комуністів пам'ятників набагато простіше ніж сприяти вирішенню щоденних проблем живих людей.

Знаєте, було б, певне, дивно та дико, якби представники екологічних партій бачили велосипед тільки на своїй рекламній продукції, а прокидаючись врубали всі прилади опалення, вгризалися зубами в шмат соковитого м'яса, вдягали на себе шкіряний або хутряний одяг, запшикували волосся лаком та всідалися в розкішне авто, прикрашаючи літри калюж веселковими візерунками бензину.

Це – дворушництво.

Ось цим вирізняються вітчизняні комуністи, я не кажу про рядових членів цієї партії, зрештою, в мене не було нагоди, побачити їхнє життя. Я кажу про більш публічних лідерів.

Котрі, волаючи про злочинну владу,частіш за все голосують зі злочинною владою в унісон.

Котрі надають преференції та лобіюють бізнес-інтереси власних дітей. Та й самі не є ворогами і не цураються "злочинного бізнесу".

Котрі не нехтують аксесуарами вартістю більше 100 000 доларів та примудряються обростати квартирами, автомобілями та землею, задекларовуючи тільки річну зарплату парламентарія.

Смішно говорити про протистояння комуністів та бізнесу в нашій країні, де саме партійці на рівні із криміналом мали першочерговий доступ до великих капіталів. Хтось отримав це у спадок та чистив "закрома Родіни", хтось починав з крадіжок шапок, але цим не обмежився.

Але люди вірять в казки, зрештою, коли повірили в Леніна, він також не виглядав на злиденну людину і використовував популістські заклики, та й не в тому справа.

Справа в тому, що не можна декларувати одне, думати про інше, виконувати третє, брехати про четверте. Не можна вболівати за справедливість та рівність, а своєю поведінкою та звичками засвідчувати той факт, що всі ці "балачки" особисто тебе не стосуються. 

Не можна весь час кричати: "тримай крадія, клятого олігарха", не розуміючи, що ти дивишся на себе у люстро.

Це – непорядно, негідно та огидно. І не має жодного стосунку до лівої ідеології.