Прекрасный новый мир

Мудрі люди застосовують ліки до вад,
а не до імен, до причин зла, які завжди одні й ті самі,
а не до випадкових знарядь, що ними воно послуговується,
і не до мінливих машкар, у яких воно виступає".
Едмунд Берк

Сучасний світ поринув у надто оманливе почуття – позбувся тривоги за своє майбутнє. Переконаний у власній усемогутності, остерігається хіба що комет, календаря майя та озонової діри.

Але ігнорує найбільшу небезпеку – популярність переконання, що людині можна усе, і відповідь на таку ідею – усі вади слід знищувати виключно силою. Класичний приклад коли крайнощі сходяться.

Ми бачимо глобальне протистояння між силами "Добра" – прихильниками глобального лібералізму і "Зла", прихильниками Аль-Каїди та інших зразків нетолерації і екстремізму.

Та історичний та життєвий досвід радше надають право на припущення, що перед нами свідома, чи несвідома, не берусь робити категоричних висновків, підміна понять.

Жодна із течій, претендуючи на абсолютну істину на практиці не захищає змісту тих гасел, що декларує.

Апологети глобального лібералізму, ототожнюючи виключно себе із захистом права і свободи людини, наполягають, що прихильники культурної та релігійної ідентичності є основою для формування екстремістських радикальних рухів.

Такі ідеї базуються на постулаті психологічної війни: слід підірвати коріння соціального і духовного існування свого супротивника, спрямувати удар проти соціального статусу опонента, його публічного престижу і впевненості у собі.

Тому в Україні рафінованими апологетами тоталітаризму було задекларовано гасло "національна ідея не спрацювала". Надзвичайно емоційно заперечується факт, що національна самосвідомість виконала основну роль у падінні як нацистської, так і радянської тоталітарної моделей організації суспільства.

Ігнорується також той факт, що спільноти, де виявився вищим рівень національної самосвідомості, швидше змогли подолати вплив радянського тоталітаризму і здійснити реформи, які надали громадянам якісно кращі умови для економічного, культурно, політичного життя – Польща, Чехія, країни Балтії…

Прихильники свободи без гальм, цілеспрямовано руйнуючи національну і культурну традицію, докладають зусиль для розмивання реальних критеріїв свободи людини.

Одним з таких прикладів є відмова правлячої тепер у Франції політичної сили, надзвичайно прихильної до різноманітних соціальних та культурних експериментів, підтримати резолюцію, прийняту Європарламентом у 2009, в якій злочини нацистського і радянського тоталітаризму урівнюються.

Таким чином, масові вбивства, депортації не визнаються загрозою для свободи людини. У той час як асоціальні вчинки, подібні до знищення Femen хреста, встановленого щоб підтримати нашу пам'ять і сумління, декларуються як боротьба з мракобіссям і втілення свободи.

Очевидно, що такий "захист" свободи, від якого застерігав ще Аристотель, наголошуючи, що в тиранів перш за все перетворюються демагоги, є вдалим тлом для зростання іншого виду екстремізму – подібного до Аль-Каїди.

Спільноти, які не можуть собі забезпечити захист від негативних наслідків глобалізації, стають сприятливим підґрунтям для демагогів, тепер вже у формі національного і релігійного колориту, теж ворожих до свободи людини, яка спирається і на духовно-культурну традицію і на повагу до іншого, а не на його знищення.

Власне, знищення "іншого" є спільним для цих форм тотальності.

Сучасне протистояння між прихильниками "свободи", чиї засоби руйнування людського "Я", які ми спостерігаємо у сьогоднішній дійсності, аж до дрібних деталей, змальовано у творах Гакслі "Прекрасний новий світ", Бредбері "451 по Фаренгейту", та очевидними автократичними режимами, радикальними рухами найрізноманітнішого спрямування, виглядає провокативним.

Нам пропонується ситуація відсутності альтернативи, подібно до тієї, в якій Європа опинилася у 30-тих роках ХХ століття, примушувана вибирати між тиранами – Гітлером і Сталіним.

Людину, спроможну на власну думку, змушують обирати між "м’яким тоталітаризмом", який задовольняється перетворенням людини у споживача, чия свідомість підконтрольна завдяки відсутності голоду і знищенню національної, культурної, історичної пам’яті, та традиційними тиранічними режимами, які відмовляються від впливу на свідомість, без цього жодна диктатура не може існувати тривалий час, та все ж надають перевагу примусу.

Незважаючи на той очевидний стан нашої слабкості, наслідки рішення прийнятого українським народом у найближчий час будуть визначати напрямок змін чи то на користь свободи, прихильниками і захисниками якої були Лок, Монтеск’є, автори американської Конституції, Токвіль, Міль…

Чи на користь різних варіантів тиранії, незалежно від формального протистояння між ними, як вже це демонстрували Сталін і Гітлер.

Не на Близькому Сході чи Ірані як багато хто вважає, перебуває та соломинка, що зламає спину верблюду, чи точка біфуркації, якщо вжити науковий термін.

Майже усіма ігнорується той факт, що поразка України у Визвольних змаганнях 1917-1921 років дозволила перетворитися диктаторському режиму, що контролював кілька губерній, і з часом змушений був би еволюціонувати або зникнути, в тоталітарний режим, який мав небезпідставні глобальні претензії і надав можливість і приклад для іншого режиму – організатора голокосту.

Громадяни України, незалежно від того, чи усвідомлюють вагу свого рішення, чи ні, уповні будуть за нього відповідати. Відчують на собі і ті, хто буде вважати себе переможцем, забуваючи уроки історії – в деспотії немає вільних, усі раби, чиє життя і майно їм не належить.

Якщо сумніваються, нехай згадають уроки "ночі довгих ножів", репресії 30-тих, коли кілька раз було знищено тих, хто забезпечував Сталіну утвердження при владі, "культурну революцію" в Китаї з такими ж наслідками.

А тим, хто сподівається на "керовану демократію" за прикладом сусідньої держави – нагадаємо істину радянського періоду, за яким вони ностальгують: "Коли в Москві стрижуть нігті – в Києві рубають пальці".

Обмеживши самодурство людей, які стверджують, що вони все роблять правильно і не помиляються, ми надамо шанс для гідного людині життя не тільки для себе, своїх дітей і співгромадян.

Ми зміцнимо позиції тих, хто зараз заплутався у беззмістовному протистоянні між "тоталітарним лібералізмом", дозволимо собі вжити таке словосполучення, і традиційним бунтом культурних маргіналів.

Ці люди не мали традиційного виховання, можливо, отримали освіту в Сорбоні чи Оксфорді, чи у той чи інший спосіб прийняли західну цивілізацію у вигляді ноутбуків і мобільних телефонів, та заперечують духовно-культурну традицію Європи, і відірвані від власних національних та релігійних коренів, сутнісного уподібнюють до тих, кого вони хочуть "одухотворити" за допомогою бомб чи спалених автомобілів.

Найбільший злочин тоталітарного минулого – в руйнування спроможності людини до реалістичного сприйняття дійсності.

Цілком вірогідно, що народ, не усвідомлюючи наслідків своєї легковажності, підтримає місцевих духовно-культурних маргіналів, ворожих українській та європейській традиції свободи.

Досить швидко, розчарований у результаті власного волевиявлення, спробує скаржитися на владу, опозицію, не розуміючи чому йому більше не обіцяють дешевий газ, не дають гречку і змушують посилати синів на чужу війну, та тепер йому вже не дозволять навіть нарікати.

Вага рішення України настільки велика, що майже ніхто не відважується відкрито сказати – перемога сил, що сумують за масовими репресіями, не обмежить свободу, вона перетворить людину на електричні батарейки з "Матриці".

Це не перебільшення. Глобальна рівновага між дійсними прихильниками свободи і її ворогами надзвичайно хитка і вразлива.

У випадку реальної небезпеки, майже усі фанати абсолютної свободи, чи то в Україні чи то у Європі, чи США, стануть під прапори тиранії, відтіснивши наївних і щирих прихильників "твердої руки", перетворять їх на ворогів влади, представників різноманітних ухилів, які сумніваються у непомильності політика партії та уряду і мудрості Вождя.

І усе це – не поступаючись принципами, бо різні зобов’язання, відповідальність, принципи, світогляди – середньовіччя.

Інтелектуальна неспроможність і політична недалекоглядність, яку демонструють глобальні сили у своїх геополітичних комбінаціях, як це вже було перед І та ІІ світовими війнами, дивує. Світ тепер дійсно глобальний і спрацює радше принцип доміно, ніж керованого хаосу.

Ігор Вдовичин, для УП