Поздний Рим

Європейський Союз — це круто. Мільйони людей туди емігрують, ще сотні мільйонів про це мріють. Міграційні потоки найкращий показник життєвого рівня. Куди вони впадають — там жити добре, звідки — там не так добре.

З іншого боку, у світових топ-новинах і експертних оглядах криза Євросоюзу постійний гість: хороші новини звідти створюються, погані — самі приходять. Ніби за царем Соломоном: "і ти правий, і ти правий" — і жити добре, і криза глибока. Чого так?

Слушною є думка мудрого китайця, найбагатшого азійського бізнесмена зі статками $ 25 млрд Лі Ка-Шина: "Всі країни Заходу і навіть деякі на Сході — демократії, їхні лідери обираються всенародним голосуванням. Такими є цінності нашого світу. Будь-яка політична партія, котра прагне привести до влади свого президента або прем’єр-міністра, повинна враховувати волю народу, а значить надавати якомога більше соціальної допомоги і скорочувати робочий тиждень". 

Чого ж ця криза так дістала саме ЄС? Чого не США, Австралію, Канаду? Ще не вечір, просто Євросоюз першим досяг дна на вершині демократії. Економічна кухня не встигає за соціальним апетитом, тож соціальні видатки хронічно перевищують фінансові надходження. Жити можна широко, але не ширше власної кишені.

Технології теж не встигають за соціалкою, навіть пригальмовуються нею: одні і ті ж видатки не можна видати двічі — і на науку, і на споживання. Зростання податків соціалку ще підживлює, а економіку вже знекровлює. Запозичення у майбутнього близяться до критичної межі: і люди, і країни давно живуть у борг. А ще старіння населення.

Замість визиску колоній — допомога "третьому світові" за глобальною віссю Північ/Південь. Внутрішня вісь Північ/Південь (умовно Німеччина/Греція) це не дотації розвитку, а субсидії стагнації. А ще наплив всесвітніх незаможників.

На цьому тлі боргова криза в ЄС є не причиною, а наслідком. Просто, як останній у часі, цей симптом зараз на слуху. Навряд чи вихід з кризи у монетарних заходах, оскільки, як і всяка криза поміж людей, вона, передусім, гніздиться в головах.

Втім, гедонізм європейців зрозумілий: після століття гарячих і холодних війн, люди хочуть пожити в своє задоволення. Це не новина, це людство вже проходило, ще в античності. Тодішнє соціальне гасло "Хліба і видовищ!" перемогло у Римі, перемогло й Рим.

Порівняння Євросоюзу з Пізнім Римом може видатись надто песимістичним. Насправді, це комплімент, бо Пізній Рим — це дуже круто!

Якість життя в Євросоюзі гідна, але поруч Північна Америка, Австралія, Японія. А якість життя у Пізньому Римі була незрівнянно вищою за весь тогочасний світ.

Зараз міграційні потоки течуть у різні боки, а тоді усі дороги вели в Рим. Пізні варвари прагнули не знищити Рим, а стати римлянами. У 410 році готи Аларіха захопили Рим-місто, але не знищили Рим-імперію, а оселились в ній.

Тоді чорної роботи цурались римляни, тепер — уродженці Старої Європи. Вихідці з колоній чим не вільновідпущеники, а хто такі сучасні варвари пояснювати не треба. До слова, і в Пізньому Римі був мультикультуралізм.

У Пізнього Риму сила була від попередників, слабкість — від сучасників. В Євросоюзі — також. І запозичати українцям варто те, що дало Європі силу, а не те, що несе Євросоюзу слабкість.

Зрештою, Пізній Рим втратив імперський апетит. Це було втомлене суспільство, суспільство втомлене власною величчю. Сучасний Євросоюз — також. Природно, що Україну вони відштовхують, позаяк хочуть насолоджуватись життям, а не імпортувати проблеми.

І "справа Тимошенко" тут ні до чого. У 2008-му прем’єр Тимошенко, спільно з президентом і спікером, підписала листа з проханням приєднати Україну до Плану дій з набуття членства в НАТО (ПДЧ). Тодішні єврозверхники Меркозі відкинули це прохання за милу душу.

Такого сусіда ми маємо на заході.

Борис Беcпалий, для УП