No comment. Или кто отбирает у украинцев право знать

У всіх нас є право знати. Правда, в Україні склалася абсурдна ситуація, коли, щоб одержати від органів влади потрібну інформацію, доводиться звертатися до суду або в прокуратуру. Адже далеко не всі чиновники вважають за потрібне відповідати на запити, незважаючи на дію закону про доступ до публічної інформації.

Україна – чи не світовий лідер за рівнем доступу до публічної інформації, переконане керівництво країни. Як доповів голова профільного управління в адміністрації президента Денис Іванеско, півтора року дії закону "Про доступ до публічної інформації" показали, що органи влади хочуть і можуть бути відкритими.

"За цей час центральні органи виконавчої влади та облдержадміністрації надали 50 тисяч відповідей на інформаційні запити та відкрили 230 тисяч документів. На 92% запитів відповіді були надані протягом базового терміну – 5 днів, що в 4 рази швидше, ніж у США", – запевнив він.

І додав, що в світовому рейтингу забезпечення права на інформацію, що проводиться двома міжнародними організаціями – Access Info Europe та Centre for Law and Democracy з 93 країн Україна стала восьмою.

Здавалося б, прекрасні результати. Якби не одне "але" – дослідження та аналіз відкритості державного апарату України продемонстрували, що до стовідсоткового виконання закону про публічну інформацію нам ще дуже далеко.

Конкретний приклад. У вересні Центр політичних досліджень та аналітики в рамках щомісячного Всеукраїнського моніторингу відправив запити в 206 органів влади – 130 місцевого та 76 центрального значення. Відреагували далеко не всі, не кажучи вже про правильність оформлення відповіді або обґрунтованість відмови у наданні інформації.

Якщо говорити про місцеву владу, то найкраще проявили себе обласні адміністрації: 24 з 25 ОДА відповіли на запит. А ось в районних держадміністраціях ситуація гірша: 39 з 54. Місцеві міські та місцеві обласні ради йдуть урівень: 21 реакція на 25 запитів.

Нерівномірна картинка й на центральному рівні. На запит відповіли: одна з трьох Комісій, 10 з 15 Агентств, 9 з 10 Інспекцій, 17 з 28 Служб і 16 з 20 органів виконавчої влади.

Кульгає також якість відгуків. У повному обсязі та з дотриманням всіх норм відповіли 8 з 24 ОДА, які взагалі відреагували на запит, 12 з 39 РДА, 8 з 21 рад обласного та 3 з 21 рад міського значення.

Та ж ситуація в органах всеукраїнського масштабу: достатню відповідь на свій запит експерти Центру політичних досліджень та аналітики отримали від 4 із 10 Агентств, 2 з 9 Інспекцій, 2 з 16 центральних органів виконавчої влади, 1 з 17 служб та єдина Комісія з-поміж тих, хто відповів.

Перелік відмінників наступний: Кабінет міністрів, Міністерство інфраструктури, Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, Державні агентства – з енергоефективності та енергозбереження, земельних ресурсів, морського й річкового транспорту, техногенної безпеки України.

Що "кульгає"? По-перше, своєчасність відповідей: в середньому вона склала 65%. Серед інших порушень: надання відповіді не на офіційному бланку, без підпису та невірним способом, тобто електронною поштою як, власне, був відправлений сам запит.

Правда, з Інтернетом у чиновників зовсім не погано – мережею скористалися 80% (середній показник) органів влади.

Були й неправомірні відмови в наданні інформації за запитом. У цьому плані "відзначилися": Дніпропетровська обласна державна адміністрація, Севастопольська, Кременчуцька та Бережанська місцеві ради, а також Державна служба України з лікарських препаратів і контролю за наркотиками та адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.

Але головними проблемами все ж можна вважати три: ігнорування інформаційних запитів, несвоєчасне надання відповідей та відповідь не в повному обсязі.

До речі, є у чиновників своєрідний перелік заборонених тем. Це місцеві бюджети і бюджетні витрати, державні закупівлі, рішення з приводу комунальної власності та землі, генеральні плани міст і скорочення зелених насаджень.

Тепер по областях. Якоїсь очевидної регіональної тенденції порушень закону немає. Найвідкритішими, за результатами моніторингу, стали Сумська та Вінницька області, закрита – Чернігівська. Там 3 з 5 органів влади не надали відповіді на запити.

А з Чернігівською міською радою, в принципі, виявилося неможливо зв'язатися – електронна пошта, вказана на сайті місцевої громади, не працювала, додзвонитися туди також не вдалося.

Кращими обласними державними адміністраціями стали Вінницька, Запорізька й Луганська, найгіршою – Чернівецька.

Найбільш відкритими радами міст обласного значення виявилися Житомирська, Ужгородська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська та Сумська. Найгіршу оцінку отримали міські ради Дніпропетровська, Рівного, Харкова та Чернігова.

Що стосується центральних органів влади, то абсолютно закритими виявилися 30% з них – йдеться про тих, хто просто не відповів на інформаційний запит.

Усередині Кабінету Міністрів є як порушники закону про доступ до публічної інформації, так і ті, хто не забуває, або вважає за потрібне реагувати на інформаційні запити.

До останніх відносяться: міністерство аграрної політики та продовольства, міністерство енергетики та вугільної промисловості, закордонних справ і міністерство охорони здоров'я.

Найвідкритішим, як не дивно, стало відомство з великою кількістю секретної інформації – Міністерство оборони. Серед кращих також секретаріат Кабінету Міністрів та Міністерство культури.

Оцінку "п'ять" за відкритість можна поставити Державній службі молоді та спорту, Держінспекції морського та річкового транспорту та Державному агентству з інвестицій та управління національними проектами.

Але окреме місце посідає Державний комітет телебачення і радіомовлення, який по багатьох параметрах отримав кращі оцінки.

Підсумок очевидний: моніторинг реакції органів влади на публічні запити чітко показав, що проблема не в законі, а в його виконанні.

Необґрунтовано відмовляли надати потрібну інформацію або відповідали не в повному обсязі в Рівненській і в Донецькій областях, тобто все залежить від конкретного чиновника, конкретного виконавця.

Звичайно, той чи інший орган влади в підсумку можна змусити відповідати на запити за допомогою прокуратури, але навіщо доводити до цього, якщо можна просто виконувати закон?

Крім того, хотілося б, щоб отриману в результаті моніторингу інформацію взяли до уваги органи влади, відповідальні за виконання закону про публічну інформацію, – те саме профільне управління в адміністрації президента, – і відреагували на неї належним чином.

І останнє – дуже важливо, щоб самі українці використали своє право знати. Щоб вони розуміли, як правильно застосовувати закон і вміти з його допомогою захистити свої права. Яким чином можна отримати від органів влади повну й вичерпну інформацію та як органи влади повинні працювати після того, як закон набув чинності.

Віктор Таран, для УП

Центр політичних досліджень та аналітики проводить щомісячний Всеукраїнський моніторинг відкритості органів місцевої влади спільно з міжнародною мережею "The Freedom of Information Advocates Network", адміністрацією президента України, Державним комітетом телебачення і радіомовлення за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.