Как дураки умниками правят
Високий потенціал України і низький рівень життя українців — сполучення протиістотне, об'єктивних причин якого годі й шукати. Їх і не шукають, громадська думка одностайна — винна влада. Далі думка двоїться: чи то влада тупа, чи то злочинна?
Перша версія суто емоційна, бо кому ж не ясно, що опанувати владу дурням не під силу. На спадкових монархах природа часом відпочиває, з іншими вождями таке теж трапляється. Та щоб дурні ходили у владі косяками? Вибачайте.
Що можновладці глузують над законом — секрет полішинелю. Але й те, що їх ваблять злочини заради злочинів — теж не факт. Все гранично прозаїчно: якнайдовше тримати владу і якнайбільше отримати від неї. Під це егоїстичне бажання й розбудувала державу егоїстична влада.
Перший президент описав стан речей мудрувато: "Маємо те, що маємо", четвертий може звітувати чітко: "Маємо те, що хочемо". 150 років тому поет Нєкрасов на 150-ти сторінках шукав, кому на Русі жити добре? В сучасній Україні для відповіді не потрібно й двох слів, досить одного — владі.
Наріжні каменюки режиму — поліційна держава, владні пільги і корупція. Вони визначають сутність влади і спосіб життя в Україні. Інші обставини випливають з них так само логічно і невідворотно, як теорема Піфагора з аксіоматики Евкліда.
Від анархістів і комуністів до лібералів і консерваторів консенсус: "держава — це легальний апарат насильства" (Макс Вебер). Так є, так і має бути. Інша справа, що треба усунути перекіс на користь репресивних внутрішніх органів відносно органів безпеки зовнішньої, насамперед армії. Тобто демонтувати поліційну державу. Від режиму цього чекати годі, потрібен суспільний тиск.
Друга підпорка режиму — владні пільги. Це — легальне корисливе зловживання владою. Біда не в тому, що влада об'їдає підданих. На це йде відносно незначна частка народного багатства, а в тому, що пільги створюють можновладцям спецжиття. Логіка і світовий досвід переконують: щоб влада працювала для людей, вона повинна жити одним життям із ними.
Добрі наміри і особистий інтерес кращі стимули для плідної роботи, ніж просто добрі наміри. Тож усі владні пільги мають бути скасовані. Від режиму цього чекати годі, потрібен суспільний тиск.
Третя підпорка режиму — корупція. Це — нелегальне корисливе зловживання владою. Зловживання — системне і систематичне, рівень якого зашкалює. Один з міфів твердить, ніби нездарна влада безуспішно бореться з корупцією. Це вірно, але з точністю до навпаки: насправді, розумна влада успішно корупцію насаджує.
Тому, що корупція це:
1. Плата чиновникам за лояльність.
2. Кругова порука у владі. Рипнувся проти зверхників? Тут на тебе й чатує підколотий, підшитий протокол.
3. Корупційні струмки через кишені чиновної дрібноти зливаються у ріки, які, всупереч законам фізики, течуть угору.
4. Заслін від проникнення чесних і амбітних до верхніх ешелонів влади. Законні прибутки службовців невеликі, тож невеликий і вибір: або чесна бідність, або корупція, або шукай щастя де інде.
5. Утримання чиновників-корупціонерів перекладається з бюджету на громадян-прохачів і невладний бізнес.
6. Контроль над бізнесом. Не ділишся — не працюєш.
Можна продовжувати, а треба закінчувати. Статтю теж, але головне — тотальну корупцію. Від режиму цього чекати годі, але й самого суспільного тиску малувато буде.
Владні пільги ганебні, однак легальні, прописані в законах, указах, постановах. Скасувати їх оптом елементарно, потрібна тільки політична воля. Не те корупція — многолика, підкилимна, нелегальна. Щоб створити згубне для неї середовище потрібні дії різнопланові і різноманітні, що, вочевидь, потребує окремої розмови. Тож закінчую цю статтю не крапкою, а комою,
Борис Беcпалий, для УП