Пройдены ли "уроки предательства"?

Про списки об’єднаної опозиції сказано було багато. Безперечно, тема лишатиметься "важливою та актуальною" ще тривалий час. Новий виток її актуальності припаде на коаліціаду у наступному парламенті – от тоді й побачимо, чи мав рацію Юрій Луценко, зазначаючи, що у списку опозиції відсутні "одіозні та неприйнятні персони", і що "урок зради" вивчено.

Власне, уроки вивчено погано. З керівництва БЮТ – кепські школярі. Бо зрада відбулася вже. Маю на увазі тих персон, яких згадує Луценко і які не потрапили у прохідну частину списку – Шкіля, Гримчака, Волинця, Стецьківа. І ще зо два десятки інших.

Кожен по-своєму заслуговує на співчуття. Проте випадок зі Андрієм Шкілем – особливий. Кому про це краще знати, аніж Луценку?

У 2001-му Шкіль брав участь в акції "Україна без Кучми", яка для нього персонально завершилась трагічно. Для Луценка, співкоординатора акції – ні, бо він відбувся роллю свідка. Для Турчинова і решти менеджерів "Форуму національного порятунку", котрі взялися скидати Кучму, але з місією не впорались, – так само все закінчилось добре.

Шкіль же відправився за грати. При тодішньому його наближенні до опозиції, остання не те щоб зрадила його, але дистанціювалася. Ніякої інформаційної кампанії на підтримку політв’язнів не велося (не можна ж вважати нею кілька заміток у підконтрольних БЮТу "Вечерних вестях").

Та й взагалі, після того, як УБК перебили хребет і в СІЗО СБУ опинились кільканадцять її активістів, будь-які рухи тілом в напрямку Кучми припинились. Ніхто вже не грозив "гаранту" кулачком, не називав його "рудим тарганом". Опозиціонери сиділи тихо. Але вони сиділи по своїх домівках, а Шкіль – у тюрмі.

Шансом на звільнення для нього стали парламентські вибори-2002.

Проте у партійний список Шкіля ніхто й не думав включати. Дарма, що балотуватись з нар, м’яко кажучи, не зовсім зручно. Нікого не хвилювало виживе він чи ні. Після тяжких побоїв, після гіпоглікемічної коми внаслідок тривалого голодування, в’язниця і зона могли стати для Шкіля смертельним вироком.

Повторюся ще раз: це нікого не хвилювало. Я знаю, про що говорю – як кореспондент "України молодої" мала змогу отримати коментар кожного з "вождів" антикучмізму – Турчинова, Мороза, Ющенка. Ще не забронзовілі лідери відбувалися декларативними заявами. "Ці хлопці сидять за Україну", – заявив Віктор Андрійович і тут таки виставив проти Андрія Шкіля свого кандидата.

"Пожалів вовк кобилу", називався цей трюк. Ніби мало було того, що у 121-му Городоцькому окрузі Львівщини, делегатом від якого йшов Шкіль, вже був претендент у вигляді кандидата-"заєдиста", котрий контролював увесь тамтешній адмінресурс. До провладного кандидата додали ще й "нашоукраїнця". Агітувати за свою людину Ющенко на Галичину приїздив особисто.

А БЮТ тим часом підтримував Зореславу Ромовську – вона балотувалася по Львову (і програла вибори). У Львові Шкілю було б легше перемогти, ніж у сільських районах, де виборці мали досить приблизне уявлення про "Україну без Кучми", зате могли наочно оцінити переваги висуванця "За ЄдУ!", котрий обіцяв їм молочні ріки та масляні береги.

Виборцям пояснювали, що відбувалося у далекому від них Києві. Їх вводили у курс того, що таке касетний скандал, і чого хотіли домогтися активісти УБК, і яку високу ціну сплатили за це деякі з них.

Коли селяни запитували, що зроблять для них представники Шкіля, якщо його підтримають і він вийде на волю, ті відповідали: "Привеземо до вас вашого депутата". Більшого вони обіцяти не могли.

Адже матеріальне забезпечення цієї кампанії наближалось до нуля. Була мізерія – на бензин, на бутерброди, на друк пари листівок. І – ані виборчого штабу, ані генерального плану. Чиста імпровізація та голий ентузіазм команди, що складалася з молодих і недосвідчених агітаторів.

Але провидіння та електорат допомогли – Андрій Шкіль був обраний народним депутатом і вийшов на свободу. Як мажоритарник міг лишатися позафракційним, але згодом увійшов до фракції БЮТ.

Скажете, розрахунок?... Хіба на те, аби отримати побільше головного болю. Ослаблена опозиція вже не сподівалась, що переможе Кучму, одначе час від часу влаштовувала перформанси на кшталт облоги Банкової і колоритних стрибків Тимошенко через огорожу АП.

Кожного разу після подібних акцій (після "України без Кучми" була ще й "Повстань, Україно!") Шкілю нагадували, що кримінальна справа проти нього не закрита. Лише виділена в окреме провадження. І що в будь-який момент її можна витягти на світ божий, поновити слідство і поставити перед Радою питання про зняття з депутата імунітету.

Час ішов, дамоклів меч розгойдувався, статус-кво зберігався: всі ці роки Шкіль лишався членом фракції БЮТ. Вірним партійцем і аж ніяк не "тушкою".

Так було і при Кучмі, і в часи "помаранчевої революції", і у 2007-му, коли 150 опозиційних нардепів склали мандати, щоб забезпечити проведення дострокових виборів, і після обрання Януковича президентом.

Між іншим, як тільки у 2007-му Шкіль позбувся недоторканості, регіонал Владислав Забарський миттю нагадав ГПУ, що по його парламентському колезі не закрита кримінальна справа. Хоча на Різницькій про це і так добре пам’ятали. Спроби щось дорозслідувати по подіях 9 березня 2001 і посадити Шкіля носили й носять перманентний характер.

Хоча ще у 2003-му Апеляційний суд Києва, переглядаючи "справу 9 березня", відмовився від частини обвинувачень. А у 2006-му – увага! – виступаючи на засіданні Верховного Суду, заступник Генпрокурора Віктор Кудрявцев заявив дослівно таке: "Демонстрантами не було нанесено пошкоджень жодній цивільній людині, не було підпалів, знищення будівель, житла, державних установ. Був лише опір представникам правоохоронних органів. За таких обставин ми вважаємо, що підсудні не повинні нести відповідальність за масові заворушення, й вирок підлягає скасуванню".

В це тяжко повірити, але слова заступника глави ГПУ так і лишились чимось на зразок його приватної думки.

Адже Генпрокуратура мала б провести перегляд усієї справи, і хтось би мусив понести відповідальність за фальсифікацію її доказів. Цього зроблено так і не було. Ніхто не викликав Генерального прокурора і не цікавився ходом службового розслідування, ніхто не нагадував очільникам Різницької, що за власні слова треба відповідати.

Цього не зробила ані двократна прем’єрка Тимошенко (хоча, припустимо, це не зовсім її парафія), ані "всенародно обраний" президент Віктор Ющенко. До речі, Турчинов, який у 2005-му керував СБУ, також не утруднював себе питанням, хто з його підлеглих причетний до фабрикування "справи 9 березня".

Зате, діставшись до формування виборчого списку-2012, керівництво БЮТ викинуло з його прохідної частини Андрія Шкіля, а також інших людей. Проте у випадку останніх загроза повторного потрапляння до тюрми не є актуальною. Для Шкіля ж вона існує.

Показово, що партнер Турчинова по об’єднаній опозиції – Арсеній Яценюк – краще подбав про претендентів на свою половину квоти. Андрій Парубій, проти якого порушена кримінальна справа і який нещодавно вступив до лав "Фронту змін", отримав 21-ше місце у списку.

"Співучасник" Парубія Юрій Гримчак (обом висунуто обвинувачення за подіями в Раді в день ратифікації "харківських угод") – знаходиться на 91-й позиції. У Андрія Шкіля – 87-ий номер.

Захистив Яценюк і Миколу Княжицького. Принаймні, зі слів гендиректора ТВі випливає, що пропозицію увійти до списку опозиції він отримав особисто від лідера "ФЗ". На той час кримінальна справа проти Княжицького ще не була закрита…

Чому аналогічним чином не вчинили БЮТівські провідники – запитувати треба у них. Можливо, задум полягає ще й тому, щоб побачивши знайомі імена в кінці списку, виборець і сам проголосував за об’єднану опозицію, та ще й загітував до цього інших? Щоб продовжити прохідну частину наскільки це можливо? Щоб повторити ситуацію десятилітньої давнини?

Мотивацією слід цікавитись у керівництва БЮТ. Якщо взагалі існує якесь зрозуміле пояснення того, чому ця політична сила пішла на подібні репутаційні втрати. Здається, це ще одна значна лакуна у вивчених нею уроках та зроблених висновках…

Наталія Лебідь, для УП