21-й год Независимости: над пропастью, во лжи

Колись В'ячеслав Чорновіл, програвши вибори Леоніду Кравчуку, два роки потому прийшов до нас у редакцію і наговорив статтю про те, чому не вийде незалежної України у виконанні перефарбованих комуністів.

Публікація викликала звірину ненависть тодішніх можновладців. Завжди толерантний Кравчук бризнув слиною, проходячи повз лідера опозиції в палаці культури "Україна":

 - Зіпсували свято!

Автор цих рядків, який стояв поруч з В.М., хотів було записати репліку Чорновола, але тут до Кравчука підбігли ошатні офіціанти в яскраво білосніжних смокінгах і рукавичках:

- Леоніде Макаровичу, пиво чи вино?

Знаючи Кравчука, як одного із засновників всеукраїнського товариства тверезості, був дуже здивований його відповіддю:

- І те, й інше!

Не можу сказати, що Чорновіл, який пройшов кілька таборів і голодовок, був так вже неохочий до випивки. Але ніколи не бачив, щоб він завважав пиво з вином. Тому, напевно, і не став президентом.

А тепер про Януковича. Колись він бодався з Ющенком, аргументів забракло, кинув спересердя: "Думаєш, ти – справжній патріот України? Даремно! Це я – патріот. Будучи губернатором Донецької області, не пустив туди жодного російського інвестора! ".

З приходом до влади донецька "філософія" трансформувалася і набула виразніший відтінок. Одна журналістка мудро назвала її: "Техас мають грабувати техасці!".

Якщо говорити по-простому: "Хрін вам!". Як би там не було, але, дійсно, починаючи з 2010 року, Янукович з товаришами не задовольнили російського стратегічного партнера ні в одному з його домагань на той чи інший ласий шматок української економіки.

Тоді як апетити родини гаранта і його найближчих партнерів по бізнесу втамовуються за першою вимогою.

Як результат –   масштаби і прибутку відомої СКМ, до прикладу, ростуть неправдоподібно високими темпами. Ще трохи, і крах цього монстра буде означати загибель всієї економіки України. Біда!

У кожній галузі, на кожній території намалювалися свої монополісти. Але монополізм, як відомо, чреватий гниттям всередині себе. Це яскраво і опукло видно хоча б на прикладі Радянського Союзу, який на Заході називали колосом на глиняних ногах.

Монстр, створений Януковичем, не терпить конкуренції, альтернативних варіантів розвитку, вибору як такого. Власне, інакше й бути не може – система вибудувана з метою збагачення дуже вузького кола осіб, куди входить під номером один гарант і його родина.

За його розумінням, ця мета може виправдати будь-який "ідеологічний" компроміс або поступку – від харківських угод до "мови". Два пишемо – три в розумі : "Щоб було потім чим з Москвою торгуватися!".

До речі, процвітання компанії Ахметова, коли вже ми про це заговорили, може свідчити про що завгодно, тільки не про те, як посварилися Віктор Федорович з Рінатом Леонідовичем. Бо їхні дії на економічному фронті більше свідчить про злагоджений тандем, ніж про суперництво.

А чутки про протистояння по лінії Янукович-Ахметов майстерно запускає газета Ахметова, котру гострі на язик журналісти називають "Правдою" навиворіт".

Дійсно, нічого нового. І в комуністичній "Правді" широко використовувався прийом, коли підкидна стаття, написана в ЦК КПРС – штабі партії – підписувалася псевдонімом, але для всіх посвячених було ясно, хто її справжній автор.

Авторитарна влада, яку ми спостерігаємо з 2010 року, принесла з собою монополію на істину однієї партії, політичних в'язнів, рейдерські захоплення, автозаки і маски-шоу, тотальне лицемірство і брехню, небачених розмахів корупцію.

Свідомо чи мимоволі суспільство стало жити по брехні, нагадуючи засудженого до смерті на краю прірви: щоб вижити – всі засоби хороші.

З'явилися "наглядачі" по галузях і областях, відкати, хабарі посадовцям стали нормою життя. Будь-які паростки громадянського суспільства, самоврядування, парламентаризму, демократії закочуються в асфальт безжальним катком тоталітаризму.

Сам парламент перетворився в підвідділ адміністрації президента, де штампуються всі вигідні для гаранта рішення.

Коли в рідкісних випадках це раптом не вдається, на арену викидають депутатів-бойовиків із затиснутими в руках ніжками від стільців.

А ще кажуть: Україна – не Росія! Все вищезазначене є дзеркальним відображенням політики Путіна.

Бо, перефразовуючи класика, всі демократії не схожі між собою, бо є творчістю мас, а творчість за трафаретом, шаблоном, як відомо, не будується.

Зате всі тоталітарні та авторитарні режими схожі один на одний, тому як замішані на вертикалі влади і прагненні до збагачення визначеного класу особи.

І це те, що ми побудували за 21 рік незалежної і суверенної України?

Напівголодний, зубожілий народ, загрозливими темпами вимираючий... Країна, що оточена як концтабір колючим дротом? Автозаки, "марсіани" з кийками і в масках?

І як талановитій молоді звідси не втекти? Був би живий зараз В'ячеслав Чорновіл, можливо, і він би поїхав з такої України, яку між собою нинішні можновладці знущально називають, переіначівая, в "УРКАІНУ".

Втім, ні, думаю я. Чорновіл би не поїхав. Безкомпромісний борець з режимом з самої юності, він ще тоді, на початку 90-х, розгледів за переплетенням політики та бізнесових структур контури української олігархії.

Чи не першим той термін виставив на загал. Це він попереджав про небезпеку проникнення до парламенту спецслужбістів під личиною депутатів.

Це він, не шкодуючи себе, боровся за кожну копійчину бюджетних грошей, сміливо говорив в обличчя покидькам, хто такі вони є.

Це він, нарешті, зібрав і склеїв із розрізнених і розпорошених, але орієнтованих на свідому Україну сил, політичну партію демократичного спрямування. За що і поплатився життям.

Усунення Чорновола стало першим політичним вбивством в новітній історії України.

Часто думаю: хто винен, що ми дійшли до краю прірви? Ющенко, якого хтось оголосив месією, із який потім, опинившись зрадником народних інтересів, хіба що не під гімн України вручив ключі від держави в руки "техасців"?

А може зовсім і не Ющенко, а ми всі разом, гуртом, несемо відповідальність, тому що дозволяємо з собою так поводитися?

Це ми готові за продпайок або триста гривень продати свій голос на виборах?

Це ми кожен день і кожну годину, приходячи, скажімо, в суд, поліклініку або житлоконтору, ховаючи очі, даємо хабаря посадовій особі, вважаючи це само собою зрозумілим, загальноприйнятим?

І коли наші дідусі й бабусі, не бажаючи ж, звичайно, нічого поганого своїм онукам, віддають голоси тим, хто краде мільярди з казни, але перед виборами підвищує їм пенсії на сто гривень. Чи вправі ми їх засуджувати?

Ми, яким все по барабану. Нам Ющенко каже: тримайте дулю в кишені, не ходіть нікуди в день виборів, а якщо прийдете, то всіх викресліть, або проголосуйте за найменше зло, і котися воно все!

Хлопці, послухайте, будьте так люб'язні. Не доживемо до меншого зла. Вже розлита олія, і рубікон перейдено.

Будемо або ми, або вони. Третього не дано. Інакше – втратимо державу, крах всіх надій, колапс, довга ніч, ганьба покоління. І нашого, і дітей наших, і онуків. І не Карфаген покриється руїнами, не Межигір'я, а Україна в свій 21-й рік.

Володимир Кулеба, для УП