Так не может быть!

Цими днями довелося почути з уст цілком адекватних жінок: "А я цього разу на вибори не піду!" Діялося в спеку й сморід ві Львові, а не десь. Це стало поштовхом до роздумів на всеукраїнську тему: що робити?

Після всього, що доносять до нас медії, думати взагалі важко – простіше натиснути потрібну кнопку й відпочити за переглядом улюбленого фільму чи слуханням музики. Та виходу все одно доведеться шукати з патової ситуації, в якій усі перебуваємо – і влада, і опозиція, і громадяни.

Так мислити, як ми це робимо – критично-упереджено, деструктивно, руїнницьки, – не можна сьогодні, напередодні виборів до парламенту – органу, від якого прямо залежить якість нашого життя та щастя. Сьогодні, навпаки, в повітрі повинні витати гасла, ідеї, що змінять усе на краще.

Натомість що маємо? Дух протесту. Не закриваючи очей на кричущу кризу та негаразди, розпад і розклад, відсутність позитиву й конструктивності, все-таки до місця буде пригадати, що становить собою той, хто завжди "проти".

От він і править бал на своїй території. А чому ні? Тут усе відповідно до його смаку та вподобань, відповідно до його так званих стандартів, стилів та, даруйте, ікон у тому розумінні що співачка Мадонна і так далі.

В такій ситуації не може з’явитися жоден якісний лідер – тільки метастазний, бо буде достатньо красномовний, достатньо кричущий, достатньо розцяцькований, достатньо фальшивий для того, щоб бути поміченим.

Адже наш критично налаштований розум, як розум підлітка, не може відрізнити справжньої цінності від підробки та імітації. В такій ситуації істинний чоловік, потенційний муж правди та справедливості, даруйте за красномовство, буде нам видаватися надто простим та нецікавим.

Далеке наше суспільство від істини, що має, як правило, дуже простий словесний вираз. Ці звичайно виражені речі мають вирішальне значення та вирішальний вплив.

Отже, на такій далекій відстані від правди не можемо більше перебувати, щоб відвернути катастрофу війни, смерті, знищення та зникнення з обличчя світу – як зникає всякий непотріб для того, аби життя – біологічно – могло тривати.

Так далі бути не може! Підкреслюю при цих словах, що аж ніяк не маю на меті схиляти до угодовства з теперішньою скомпрометованою владою, мовляв, я за лояльне до неї ставлення, відтак ледь не агітую за Януковича. Ні! І ще раз ні! Бо якраз вона, ця верхівка, для того, аби спокійно грабувати, працює на роз'єднання, подрібнення, відтак на заперечення цілості!

І на мовному так званому законодавстві танцює саме він, князь темряви, танго втрьох – він, Ківалов та Колісниченко. Хто хоче – приєднуйтесь! Одеса? Крим? Донецьк?

Але я не розумію, чому опозиція віднедавна стала в нас священною коровою, яку не можна критикувати. Критикувати потрібно всіх. Але конструктивно. Ці останні два речення для мене найважливіші, і я дуже хотіла би, щоб читач зрозумів.

Далі. Як жити? Знову це важливе слово – конструктивно. Колись казали просто: жити з розумом. Аналізувати, співставляти, підводити підсумки, робити висновки. Все це операції нашого мозку. Відтак, аби добре працював, вживати більше риби та продуктів, що сприяють мозковій діяльності.

А тому перш ніж заперечити та стати проти, проаналізуй. Перш ніж проігнорувати, ознайомся. Перш ніж закреслити, придивися, що. Бо видається, що на основі нашого самих-себе-заперечення, самоїдства та самозаглиблення, все це – наші ментальні особливості, діється багато несправедливості, скерованої проти нас же.

Не кажемо про журналістику, покликану в першу чергу інформувати. А не агітувати або очорнювати. А що маємо? Так що, дякуємо самим собі, пишуча братіє, за те, що подіялося з нами, нащадками заідеологізованих ентузіастів підняття цілини та будівництва БАМу.

Знову ж, не звинувать, упереджений читачу, в любові до тоталітаризму. Сьогодні – ніякого ентузіазму, тим більше, героїзму, тим більше, сподвижництва. Особливо в молоді. Тієї, в чиїх руках майбутнє. За винятком хіба що членів партії "Свобода", яку Валерія Новодворська називає симпатичною чи навіть абсолютно симпатичною. Заради істини слід відмітити, що ідейні гасла цієї партії адекватні. Але це до слова.

А так – за відсутності ентузіазму до доброго – тривати більше не може. Бо виходить що? Якщо особистість не має моці та бажання чинити корисне, важливе та потрібне, тобто добре, то як має суспільство, що складається з таких особистостей, бажати добра?

Отже, в нас відсутня воля колективно творити добро на благо всіх? Отже, відсутня потреба держави? Як інституції, що спільно вироблене добро захищатиме?

Може, пора згадати про варягів, які прийшли колись нашими предками правити? Може, звернемося нарешті до їхніх нащадків, аби історія не переривалася?

Серйозно: що діяти? Мабуть, не варто сьогодні кандидатові в депутати від опозиції чи "УДАРУ" вдаватися до детального опису того, як усе погано. Це відомо. Кандидатові, особливо від опозиції, слід би було казати по пунктах, що він зробить і в якій галузі для того, аби було краще. І ми повинні від усіх, хто прагне влади, вимагати такої конструктивності.

Але коли це станеться? Тоді, коли самі будемо виключно позитивно налаштовані на зміни на краще. Ілюстрація: якщо самі не беремо хабарі, будемо вимагати цього і від влади. Якщо кожен з нас ретельно буде виконувати свою позитивну програму, то вимагатиме цього й від тих, хто над нами.

Врешті, кожна людина в більшості позитивно чинить: планує й будує, ростить дітей, садить городи, збирає врожай. І це – прогресивні програми, завдяки яким виживаємо.

Критикувати владу – треба, але не за те, що вона – влада, не за те, що багата, а за те, в який спосіб ті багатства нажила. Конструктивна критика владоможців повинна тягти за собою наслідки – або покарання в суді, або усунення від керівництвава.

Кого обирати? Того, хто не провладний? Того, хто опозиційний? Чи того, хто конструктивний? Тільки не так, як Королевська, в якої є мрія.

Життя суспільства – це не гра в шашки і навіть не в шахмати. Неможливо за бажання зсунути з дошки всі фігури й розставити їх по-новому, як хочемо. Врешті, життя взагалі не гра.

Політика якщо й гра, то дуже життєва. А тому сподіватися миттєвих результатів від того, що прийшла інша людина на старе місце й усе змінила, не доводиться. Напевно, процес покращення якості будь-чого схожий на капання води на камінь. Повільно, але неухильно позитивні люди замінять руйнівників. За тієї умови, якщо ми:

Самі перестанемо бути критиканами й руйнівниками, послідовниками того, хто завжди проти, а будемо послідовно сповняти своє позитивне людське призначення. Отже, піти й проголосувати в нашій ситуації тотальної темряви означає приєднатися все-таки до людей світла. І взагалі треба намагатися побільше працювати в кожній справі над позицією "за".

Оберемо у владу собі подібних, бо впізнаємо та розпізнаємо їх серед натовпу виряджених імітаторів. Атмосферу доброзичливого бажання спільного світлого майбутнього створимо також ми, бо тільки вона допоможе впізнати саме тих.

А сьогодні атмосфера виборів булькає брудом, гноєм і перегноєм. Гній – істинний. Все інше в цій атмосфері – фальшивка, що коштує наших з вами кровних грошей. І гасла, і презентації, і коні, й люди – все в одній купі, за класиком.

А ми, дорогі колеги по перу чи як там ще, все-таки не фермери, не свинарі, а працівники більш витончених сфер. От і маємо перше конструктивне нагадування.

Марія Кривенко, Львів, спеціально для УП