Почему сложил полномочия народного депутата?

У вівторок, 3 липня, мій телефон не замовкав ані на хвилину. Друзі, колеги, знайомі, політичні соратники, журналісти – усі дивувалися, чому після двох з половиною років роботи у парламенті я добровільно відмовився від депутатського мандата. Хтось вітав, хтось жалкував, ще хтось відверто не розумів логіки цього вчинку.

Вже за кілька годин після моєї заяви інформація про здачу мандата встигла обрости багатьма міфами, здогадками і не зовсім правильними трактування з боку різних людей.

У зв’язку з цим сьогодні вважаю за доцільне чітко пояснити свою позицію. Аби не було спекуляцій на цю тему.

Вихід з "Нашої України"

Найперше – про причини того, чому я вирішив скласти повноваження народного депутата.

Одразу заявляю, що зробив я це при здоровому глузді, рішення приймав одноосібно і ні з ким не радився.

Нагадаю, що до Верховної Ради України я потрапив у лютому 2010 року за списками блоку "Наша Україна – Народна Самооборона". До цього списку був включений як член партії "Наша Україна".

У понеділок, 2 липня, я написав заяву про вихід з партії. Можливо, для багатьох це видасться дивним і наївним – але я вважаю, що політики в Україні повинні бути від відповідальними перед своїми виборцями і перед своєю совістю. Тому якщо я йшов у Раду за списками НУНС від партії "Наша Україна", то вважаю, що із виходом із цієї партії так само повинен покинути і сам парламент. Іншого виходу, аніж здати мандат народного депутата, я просто не бачив.

На мою думку, під час голосування на виборах за того чи іншого політика люди повинні враховувати, наскільки вірним він був їм і наскільки послідовно дотримувався своїх політичних поглядів.

Людина, яка вступає до певної політичної сили або балотується від мажоритарного округу, має спершу сто разів подумати і зрозуміти, що бере на себе відповідальність. Тим більше, якщо від цієї партії (або від мажоритарного округу) вона проходить до Верховної Ради.

Не згоден з політикою партії – здавай мандат нардепа! Не відповідаєш вимогам свого виборчого округу – роби те ж саме. На власному прикладі скажу – це не так страшно. Я особисто навіть відчув полегшення…

Тут, очевидно, треба пояснити і те, чому я вийшов з "Нашої України". Я вже говорив сто разів і не втомлюся повторити сто перший – "Наша Україна" не повинна йти на наступні парламентські вибори.

Я не поділяю оптимізму Віктора Ющенка про те, що новий політичний проект, заснований на базі "Нашої України", зможе подолати 5-відсотковий бар’єр. А це означає лише одне – такий похід партії на парламентські вибори зіграє на руку владі, відібравши голоси у тих, кого нині можна вважати опозицією, до якої теж є багато претензій, але про це пізніше.

Бути причетним до такої "Нашої України" - я не хочу і не можу. До Ющенка я ставлюся з величезною повагою. Він багато зробив як президент – і це ще зрозуміють пізніше. Але я не згоден з тим, що люди сьогодні очікують на повернення славнозвісної колись "Нашої України". З цим йому треба змиритися.

Міф про Луценка

А тепер про домисли і міфи. Після моєї заяви про здачу мандата у ЗМІ одразу поширилась думка, нібито я попередньо домовлявся про це із братом Юрія Луценка – Сергієм Луценком. І нібито в обмін на те, що стану єдиним кандидатом від об’єднаної опозиції на окрузі у Рівному.

Так от заявляю – і сам Сергій Луценко це підтвердить – про моє рішення він сам дізнався тільки із преси. Жодних попередніх розмов на цю тему у мене з ним не було. Просто так сталося, що після того, як за списком НУНС до парламенту потрапив Володимир Лановий, наступним місце у Раді має зайняти саме брат Луценка. От і все.

Та й де логіка думок про те, що я попередньо домовлявся з Сергієм Луценком? Логічніше було б, якби місце для нього у парламенті звільнив хтось із його однопартійців – членів "Народної Самооборони". І робити це треба було раніше... Логічно також і те, що моє рішення аж ніяк не покращить життя самого Юрія Луценка, який сьогодні за гратами.

Хоча, очевидно, мені приємно, що після мого відходу з парламенту туди потрапить саме Сергій Луценко – мій земляк, з яким ми давно (хоч і не дуже тісно) знайомі. Я точно знаю, що не звільнив місце для тушки, мені не доведеться червоніти за результати його голосування.

Міф про об’єднану опозицію

Окремо хочеться зупинитися на темі про опозицію. Як я уже сказав, домисли про те, що мені в обмін на місце для Луценка пообіцяли статус єдиного кандидата від об’єднаної опозиції, не відповідають дійсності. Ніхто мені нічого не обіцяв. І сам я нічого просити у них не буду. Навпаки – ще добре подумаю, якщо він них будуть якісь пропозиції.

Особисто мене не задовольняє той факт, що сьогодні двоє-троє людей у Києві, які називають себе об’єднаною опозицією, за зачиненими дверима, керуючись невідомо якими критеріями, вирішують, хто з кандидатів-мажоритарників у регіонах є опозиційним, а хто ні. Це ми зараз говоримо про ту об’єднану опозицію, яка дозволила прийняти закон про мови, до якої є безліч інших зауважень та претензій.

Мені особисто не потрібно до них звертатися, щоб отримати статус опозиційного політика. Ким я є насправді як політик – найкраще видно із моїх голосувань у Верховній Раді, із моїх дій та публічних виступів.

Моя особиста позиція не має залежати від якихось зовнішніх обставин. Рішення балотуватися чи не балотуватися на окрузі у Рівному – де я народився і живу, де був депутатом міської, обласної рад – я прийматиму тільки після того, як пораджуся з людьми. І нічиє благословення зверху мені для цього не потрібне.

P.S. І наостанок. Своїм вчинком я також протестую проти того, що Верховна Рада сьогодні перетворилася на ручний орган влади. Всі рішення залежать від помаху однієї руки. Такого немає в жодній цивілізованій країні!

Знаєте, бути приналежним до такого органу нині вже стає соромно. Просто відсиджуватися у такій Верховній Раді – це нижче моєї гідності. Сидіти у парламенті тільки заради якихось пільг, привілеїв, недоторканості?

Мені цього не треба, я ніколи цим не користувався. Тому, покидаючи цей парламент, абсолютно не шкодую про своє рішення. Навіть щиро сподіваюся, що такі вчинки народних депутатів стануть природним явищем, якому ніхто не дивуватиметься.

Віктор Матчук, колишній народний депутат України