А что за фиговым листком европейской Хартии?

Виявляється, що найважче спростувати очевидне, а заперечити – безумовну брехню. Щось подібне виявилося і з законопроектом №9073 регіоналів Ківалова та Колесніченка.

Головна суть їхнього творіння зводиться до того одного – мовбито вершиною світу є "Європейська хартія регіональних мов або мов меншин", і нам нині начебто конче потрібно жити за її постулатами. Хто проти, той антиєвропеєць…

Ви ж зверніть увагу, що питання поставлено настільки кардинально, що глава держави 11 липня цього року, під час неформальної зустрічі з Клубом головних редакторів країн СНД, Балтії та Грузії в Юсупівському палаці у Криму, заявив, що закон "Про засади державної мовної політики" повинен відповідати нормам Європейської хартії про мови.

Цікаво, що пан Янукович, як гарант Конституції, і словом не обізвався, не обмовився про те, що в основі всіх діянь парламенту щодо удосконалення мовної політики повинно бути чітке дотримання Основного закону.

Тим більше що, як він підкреслив, у громадян не виникає жодних проблем із використанням української та російської мов, натомість політики весь час "розігрівають якісь пристрасті" навколо цієї теми.

Чи він, скажіть, будь ласка, не знає, що це за політики, і з якою метою вони це учиняють? І чи не він це все стимулює особисто?

Бо якщо послухати одного з двигунів нечуваного збурення суспільства нинішнього літа народного депутата Колесніченка, який нещодавно мав начебто аудієнцією з главою держави щодо обставин подій у Верховній Раді 3 липня, то за його словами виходить, що глава держави буцімто цілком задоволений усім тим, що відбулося і нині чиниться в суспільстві, і підпише скандальний закон, прийнятий з усіма немислима порушеннями.

Іншими словами, в Юсупівському палаці Криму Янукович своїми заявами показав себе, на жаль, не як захисник української державності, гарант Конституції України, а як банальний єврочиновник, для котрого понад усе дотримання Хартії регіональних мов і мов національних меншин.

Думаю, подібне від того, що в адміністрації президента, серед його радників немає людей, які б добре розумілися на засадах міжнародного юридичного права. Котрі хоча б поцікавилися щодо того, якою є світова практика застосування згадуваної Хартії.

Вони б, напевне, тут же б наштовхнулися на досвід Франції. Конституційна Рада цієї держави постановила: європейська Хартія регіональних мов знаходиться в прямому протиріччі з Конституцією країни.

Що зробили державні мужі республіки? Поклали цей міжнародний закон під сукно – Франція Хартію підписала, але не ратифікувала…

"Чому?" – запитаєте ви. А тому, що відповідно до Конституції Франції всі жителі держави – французи! Не за етнічним, підкреслю, походженням, а за громадянським. І ніяких там меншин. Держава понад усе! І мова одна єдина державна – французька.

До речі, якраз мові, як цементу нації, вони приділяють особливо важливого значення.

Отже, етнічне походження, мова нацменшини – це все другорядне в порівнянні з цілісністю держави, його складових і атрибутів.

Уявляю, який би виник непомірний ґвалт, коли б хтось із політиків запропонував подібний розвиток Україні. А те, що педалювання однією політичною силою вельми сумнівного поглиблення регіонального розмежування на основі мовного принципу під фіговим листком європейської Хартії уже по живому розриває державу, збурює все суспільство – дрібниця.

Усе це сліпота від всевладдя. Глухота від нестримного бажання впертих, непокірних "свідомітів" будь-що перегнути через коліно. Як тупа відплата за страхи і фантомні болі 2004-го, за третій тур колишніх президентських перегонів…

Помста – поганий порадник. Піднесена до рангу державної політики – вона нищівний руйнівник цілісності країни, виникнення сепаратизму.

Іще більш недопустимо те, що за зброю розвалу обрано європейський документ, котрий загалом покликаний не роз’єднувати, а гуртувати народи.

Але, як мовиться, дозволь дурню молитися, то він розіб’є собі лоба.

Щось подібне вийшло і в авторів законопроекту №9073.

Якщо вчитатися в європейську Хартію регіональних мов і мов національних меншин, то загалом це доволі розпливчастий, нечіткий документ, позбавлений будь-якої цифрової конкретики, і котрий, найголовніше, носить загалом РЕКОМЕНДАЛЬНИЙ характер.

Що ж роблять пани Ківалов та Колесніченко?

Вони на цю м’яку підсилку наварюють жорсткі шипи, які для багатьох в Україні видаються банальними тюремними ґратами.

Приміром, встановлюють поріг визнання регіональної меншини, яка може ставити питання про свою мову в 10 відсотків.

Але чому десять? Коли, приміром, відомо, що в Словакії вона склала 20 відсотків?

Словакія – це що, не європейська практика, на котру так хоче рівнятися Янукович?

Або чому в законопроекті регіоналів йдеться лише про застосування цього закону (якщо, звісно, він стане таким) для 18 мов? А як бути з іншими? Вони що, не такі правильні, як підібрані на роль регіональних діячами від ПР?

Чому серед перелічених у законопроекті мов, які начебто наділяються правом стати регіональними, наприклад, немає азербайджанської, а громада представників цього етносу в Україні значно більша від тих, які сподобалися Ківалову та Колесніченку, увійшли до їх недолугого законопроекту?

Усе, гадаю, від того, що за два з половиною роки царювання на печерських пагорбах Києва Партія регіонів і її вожді звикли до сповідування політики вибірковості. Подібне, як відомо, неодноразово вже засуджено в Європі і світі щодо правосуддя, а тепер, як бачимо, це переходить і на таку чутливу сферу життя суспільства, як законотворчість.

У даному випадку тандем двох "Ка" ПРИЗНАЧИВ для України поріг регіональності в 10 відсотків. Чому? Які критерії покладено в основу цих математичних величин?

Не секрет, що подібна недбалість у підході до добору мов національних меншин на престижність зайвий раз підкреслює головне завдання депутатів-регіоналів: усі ці потуги здійснені заради одного – на вищий ступінь піднести одну мову – російську.

Парадокс ситуації полягає в тому, що Російська Федерація якраз і НЕ РАТИФІКУВАЛА обговорюваної нами європейської Хартії. Що вона і не збирається це робити надалі, добре знаючи, що це не об’єднає, а навпаки, лише розколить їхнє багатонаціональне суспільство.

Чому ж тоді у нас нині стоїть питання руба: понад усе, навіть вище Конституції України – європейська Хартія регіональних мов і мов національних меншин в інтерпретації одіозних політиків?

Тому, що для них, схоже, ще й важливо розхитати суверенітет, цілісність і незалежність України. Тому так підбадьорливо з Москви лунають заклики рівнятися на Європейську Хартію, якої самі кремлівські вожді бояться, як чорт ладану.

Мені ж здається, що підтримка російської мови на основі європейської Хартії в Україні можлива лише тоді, коли цей документ буде ратифіковано в самій Росії, і там розпочнеться його активна імплементація. Тим паче, що російська в Україні нині, особливо при нинішній антиукраїнській владі, і без того виходить на домінуючі позиції.

Це означає, що в Україні потрібно думати не про розвиток російської мови, а про утвердження, розширення, законодавчу, матеріальну підтримку єдиної державної мови.

Благо, приклад є з кого брати. Наприклад, із французів…

Олександр Горобець, спеціально для УП