Украинский расизм и британская журналистика

Програма ВВС "Панорама" минулого тижня, в якій натовпи вболівальників харківського "Металіста" давали нацистські салюти й побили індійських студентів на стадіоні, підкреслила три проблеми. 

По-перше, в Україні поширений расизм. Суспільство це заперечує, але мляво, фразами на кшталт "ненавиджу дві речі - расизм і негрів". 

По-друге, атакувати українців і Україну сьогодні абсолютно припустимо і навіть вимагається. Якщо ще пару місяців тому нападки на Україну стосувалися переважно ситуації з демократією через Юлію Тимошенко - і тут українцям можна було поспівчувати, що вони живуть із такою владою, хоч самі ж її й вибрали, - то зараз атака йде на весь народ. 

По-третє, Україна далі демонструє очевидну й непоясненну німоту. Ця німота переконувала Захід у правоті Росії при газових війнах, вона ж переконує його у власній правоті щодо українського расизму.

Українська влада реагує на скандали як із погреба: на третій день, наздогін буряків, щоб дали капусти. Таке враження, що люди вже давно махнули рукою на ту Європу - хай кажуть що хочуть, нас це не стосується. 

Але давайте трохи про програму.

Програма "Панорама" на першому каналі ВВС спрямована на те, щоб підіймати гострі теми. Хоча принципи неупередженості й балансу мають стосуватися і цієї програми, моє особисте враження - й не тільки моє - було, що автор і близько не мав наміру встановити якийсь баланс.

Практично всі зняті в програмі українці були такими навіженими расистами, а сцени побиття без жодної провокації індійських студентів - такими вражаючими, що я аж сама засумнівалася: що це за країна така?

Ці сцени журналіст Кріс Роджерс показав колишньому капітану англійської футбольної збірної Солу Кемпбеллу. Сол чорношкірий. Дивлячись на це брутальне відео, він і сказав ту фразу, яку вже два тижні пережовує вся британська преса: "Не ризикуйте. Дивіться вдома по телевізору. Бо можете повернутися в труні". 

Чи справді хтось із України повернеться в труні? Невідомо, і в принципі не виключено, бо в житті все трапляється. Але в масовій свідомості британців це вже сталося, бо слова "Україна" і "труна" поруч поставила кожна газета. 

І весь цей час офіційна Україна мовчала. Так, я знаю, що були коментарі з боку уряду, в яких говорилося, що в Україні купа проблем, але расизм не одна із них. Але це просто несерйозно.

Замість того, щоб засудити проблему расизму і пообіцяти посилену безпеку на чемпіонаті, ми почули, як влада відмахнулася від цих звинувачень, як від мухи. 

Все це показує, що суспільство, включно зі департаментом інформаційної політики МЗС, просто не розуміє, в чому його звинуватили. 

Через три дні після виходу в ефір "Панорами" організація "Лондонські фанати Англії" запросила кількох українців, мене тому числі, розповісти, як краще організувати поїздку на матчі.

Взагалі-то вони збиралися питати такі речі: як там погода, чи дружні люди, почому пиво. Натомість звинувачення в расизмі - які за рівнем серйозності на Заході дорівнюють хіба педофілії - висіли над усіма нами, як поганий запах.

Треба сказати, що фанати нас підтримали. Геть усі сказали, що програма була упередженою, що ці проблеми існують у багатьох країнах, що "Панорама" раніше показувала англійських фанатів як хуліганів і расистів, а тепер переключилася на країни-господарі.

На той вечір прийшли два українські телеканали і темношкіра журналістка з радіо ВВС. Добре, що вона не спитала: "А моїй родині варто їхати в Харків на чемпіонат?", бо я б не знала, що їй сказати. 

Тим не менше, сказати насправді є що.

Після шторму негативних статей у британців таке враження, що расизм і нацизм зараз зосереджені виключно в Україні, та ще поляки антисеміти. Хоча проблема ця серйозна і зростає по всій Європі, де ксенофобія йде рука в руку з кризою.

Не Україна, а Франція віддала 18 відсотків голосів крайньо-правій Марін Ле Пен. В районі східного Лондона, де цим літом пройде Олімпіада, насильство між різними етнічними групами - майже норма життя.

Білі англійці, які так ревно засуджують расизм - особливо з боку східноєвропейських дикунів, - виїжджають із Лондона зовсім, щоб не бачити своїх темношкірих земляків.

Расизм в англійському футболі - історія, яка не сходить зі сторінок преси десятиліттями. Екс-капітан англійської збірної Джон Террі й зараз зазнає розслідування за звинуваченнями в расистських коментарях.

Проте мусимо пам'ятати: британці пробачать своїх дідусів-антисемітів і свого Джона Террі, але Україна в їхній свідомості постраждала остаточно.

Україна просто не має нині публічних фігур, яким ще хтось на Заході вірить. Остання надія на Віталія Кличка - який говорить правильні речі, хоч і не завжди зрозуміло, - і на те, що його команда навчиться говорити з західною пресою по-західному. 

А кожну людину, яка зараз це читає, уклінно прошу: не робіть на стадіонах нацистських салютів під час Євро. Посміхайтеся гостям іншої раси. Не тицяйте у них пальцем.

Пам'ятайте, що світ буде дивитися тепер не владу, не на "донецьких" і не на когось абстрактного, а на кожного з нас.