Операция "Поляризация"

Принцип ставлення до опонентів, афористично сформульований у 2004 році Віктором Януковичем як "козлы, которые мешают нам жить", є своєрідним перефразом біблійного "Хто не зі Мною – той проти Мене". Цікаво, що цей же принцип сповідує й потенційний №1 опозиційного списку Арсеній Яценюк – у версії "хто не з опозицією, ті з владою".

Такий підхід закликає максимально поляризувати політичних акторів та мобілізувати навколо найсильніших представників кожного з непримиренних таборів якнайбільше прихильників.

Не дивно, що саме з наближенням виборів більшає кількість орієнтованих на виборця конфліктних атракціонів, ініційованих "важковаговиками" кожного з таборів, покликаних нагадати: "ми – різні".

Причому такі атракціони дозволяють зробити акцент на формі та залишити поза кадром зміст (чому, власне, "заважають жити" та в чому принципова відмінність нинішньої опозиції від нинішньої влади, а два роки тому – навпаки). Цікавим ілюстративним матеріалом тут є події довкола мовної ініціативи Партії регіонів.

Така "різна" російська мова

Мовну ініціативу Партії регіонів Юлія Тимошенко назвала у своїй заяві "авантюрним і безвідповідальним законопроектом про запровадження двомовності в Україні". "Я хочу з усією відповідальністю сказати: це не просто передвиборчі ігри – це злочин проти України, це злочин проти нації. Це злочин проти історії й проти народу", – йдеться в її заяві.

Але можна пригадати певну суперечність до цих слів голосування 19 вересня 2008 року, коли фракція Блоку Юлії Тимошенко спільно з фракціями Партії регіонів, КПУ та Блоку Литвина підтримали в першому читанні проект закону України "Про державну службу" (№1400), автором якого був народний депутат Віктор Янукович.

Документ передбачав вимогу обов’язкового володіння претендентами на державну службу, крім державної, також російською мовою, що було кроком до надання російській мові статусу офіційної.

Фракція БЮТ голосувала за цю ініціативу представника ПР попри обурення та офіційні заяви колег по демократичній коаліції, – тієї коаліції, яка й забезпечила Тимошенко пост прем’єра.

До речі, так само, як і представники БЮТ, нині свою позицію змінила на протилежну й Народна партія. "Наша позиція однозначна: ми повинні берегти нашу українську мову. Ми голосувати за закон про мови не будемо", – заявив нардеп Сергій Терещук.

"Ми давно висловили цю позицію й не змінювали її. Ухвалено рішення не віддавати жодного голосу на підтримку цих документів", – підкреслила інша представниця Народної партії Катерина Ващук, яка 2009-го голосувала за норму про обов’язкове знання чиновниками російської мови.

Таку ж непримиренність висловив нині до мовної ініціативи Партії регіонів і тодішній член БЮТ, який разом із фракцією голосував "за" двомовність держслужбовців, а нині – представник групи "Реформи заради майбутнього" Павло Мовчан.

Зараз про це голосування не згадують не лише представники опозиції, але й Партії регіонів.

Така "різна" опозиційність

Як головний аргумент створення "єдиної опозиції", її найбільші прихильники називають необхідність протистояти владі. Голова "Фронту змін" це висловив так: "Процес виборів 2012 буде мати тільки два кольори: чорне і біле. Все інше, що буде передбачати треті сили і псевдоопозиційні проекти, вони все одно будуть працювати на президента Януковича".

Валентин Наливайченко вийшов з "Нашої України", бо та не поспішає до лав єдиноопозиційного формування, де, за повідомленнями ЗМІ, "спільний партійний список формуватиметься на таких засадах: 50% висуває керівництво "Батьківщини" на чолі з Олександром Турчиновим та Андрієм Кожем’якіним, 45% – Арсеній Яценюк, 5% дістається іншим учасникам".

Отже, Яценюк (йому належать слова: "Двері об'єднаної опозиції відкриті для всіх") у фундаменті об’єднання, покликаного протистояти владі, бачить "Батьківщину".

Але знов повернімося назад.

"2 вересня 2008 представники "Нашої України" на знак протесту проти спільного голосування Блоком Юлії Тимошенко, Партією регіонів та КПУ за пакет антипрезидентських (президентом тоді був Віктор Ющенко – прим. автора) законопроектів залишили залу засідань Верховної Ради, а близько 21:00 зібралися на екстрене засідання фракції "Наша Україна-Народна Самооборона" за участі депутатів і членів уряду.

На засіданні ухвалено рішення про вихід з коаліції з БЮТ. Це рішення підтримали 39 народних депутатів, у тому числі голова Верховної Ради Арсеній Яценюк", – читаємо про події тих днів.

Саме тоді прем’єр Тимошенко вела запеклу боротьбу з президентом Ющенком, задля зменшення повноважень якого та розширення повноважень Кабміну розпочала співпрацю в парламенті з ПР, яка вилилася в кілька спільних голосувань з принципових законопроектів, що Віктор Ющенко назвав"створенням де-факто нової коаліції" та "початком антиконституційного перевороту".

До речі, спільним знаковим голосуванням того періоду була також і заява з приводу російського військового вторгнення на територію Грузії, яку БЮТ, як і ПР та КПУ, на відміну від НУ-НС, не зважився назвати "агресією".

А переговори про створення коаліції, названої журналістами "ПРіБЮТ", восени 2008-го не заперечували обидві частини цієї абревіатури.

Тож нині лідер ФЗ, який неповних 4 роки тому вважав за неможливе перебувати в одній коаліції з політичною силою, яка змінила свої передвиборчі обіцянки й співпрацювала таки з Партією регіонів, нині пропонує виборцям привести її в парламент для протистояння тій же Партії регіонів.

"Треба визнати, що БЮТ свого часу старанно попрацював, щоб підпсувати імідж Арсенію Яценюку. Досить згадати медіавіруси, які запускалися прихильниками Тимошенко, образливі клички, звинувачення Юлії Володимирівни в тому, що Яценюк – наймит Фірташа", – нагадує про ставлення Тимошенко до Яценюка політолог Андрій Золотарьов.

Очевидно: якщо ці події мають якесь логічне пояснення, то їх потрібно саме пояснювати, а не замовчувати чи замилювати бійками.

Потрібно також розповісти, що на цей раз мають намір зробити партнери по опозиції в парламенті, і чому, врешті, їм потрібно вірити, зважаючи на їхні дії не таких вже давно минулих днів та ефективність цієї роботи: "за вісім місяців роботи з 245 законів, які передбачалися угодою про (демократичну – прим. автора) коаліцію, до парламенту було внесено 41 закон. Із них було прийнято по сьогоднішній день 11" – наведено підрахунки у згаданій заяві.

Адже ж не тільки через те, що немає нічого кращого?

Хай живе маркетинг!

Маркетинговий підхід, який остаточно замінив програмно-ідеологічний, – це загальна особливість переважної більшості учасників політичного процесу в Україні. "Ми скажемо вам те, що ви хочете почути", а що саме – на те існують дослідження.

Такий підхід є не тільки зручним, але й підступним для тих, хто його практикує, бо має свою "міну": непримиренні команди часом виявляються тотожними в своїх пропозиціях та діях. Що тоді?

Депутатська недоторканність – ініціатива, яку на свій прапор чи не найпершим гаслом піднімали представники нинішньої опозиції. Днями вона стала ініціативою Партії регіонів. І була розкритикована опозицією.

Там кажуть, що провладні парламентарі ініціюють скасування депутатської недоторканності перед виборами, щоб переслідувати опонентів. "Якщо депутатську недоторканість скасують, будь-який кандидат в Раду від опозиції опиниться на гачку у Банкової", – каже нардеп від НУ-НС Гримчак.

Опозиція вимагає скасувати депутатську недоторканність одночасно зі скасуванням недоторканності президента і суддів, а також ухваленням закону про порядок імпічменту президента. Але не готова виконати бодай частину власної передвиборчої обіцянки щодо депутатів.

Пошук проблеми, яка турбує виборця, та її "точкове" (а не системне) розв’язання напередодні виборів, – так діяли обидві непримиренні команди, маючи владні повноваження.

Гумор ситуації полягає в тому, що не лише проблеми вони обирали часом одні й ті ж, але й шляхи їх розв’язання. Так "Юліна тисяча" стала "Вітіною": ПР продовжила виплату компенсацій вкладникам Ощадбанку СРСР, розпочату Тимошенко, і саме за тим же принципом – кошти виділяються з українського бюджету.

Не дивно, що днями "провладна більшість Верховної Ради провалила голосування за постанову про необхідність урегулювання з Російською Федерацією питань щодо повернення Україні вкладів Ощадбанку колишнього СРСР – за законопроект №10187 "нашоукраїнця" В’ячеслава Кириленка проголосувало лише 140 народних депутатів".

Документом пропонувалося законодавчо визнати цей борг Росії як головне джерело відновлення виплат у повному обсязі, що дозволило б знизити навантаження на бюджет. Як вказано в пояснювальній записці, сума вкладів оцінюється в $150,5 мільярдів, або в 84,3 мільярдів радянських рублів.

Для того, щоб бути коректним при визначенні "хто тут поганий", слід нагадати, що ні "вона", ні "він" не наважилися виконати ухвалену ще 1 червня 2000 року (12 років тому!) Постанову Верховної Ради №1754-III, де пунктом першим записано: "Кабінету Міністрів України порушити перед Російською Федерацією питання про врегулювання взаємовідносин з питань, що стосуються розподілу між державами зобов'язань колишнього Ощадного банку СРСР перед громадянами та повернення Україні 84,3 мільярдів рублів, що були за станом на 1 січня 1991 року акумульовані в Ощадному банку СРСР і є власністю громадян України.

Про наслідки проведеної роботи проінформувати Верховну Раду України до 1 липня 2000 року".

За цей час президентами побували Кучма, Ющенко та Янукович, прем’єрами – Ющенко, Янукович, Тимошенко та інші, пропрезидентську більшість у парламенті мав кожен з трьох президентів. Але ніхто Верховну Раду так і не поінформував.

Тож як влада (яка підписала "харківські угоди"), так і нинішня опозиція (яка в особі Юлії Тимошенко підписала "газові угоди"), єдині в тому, що обоє вони не готові до переговорів з Росією, на яких мова має йти про обстоювання державних економічних інтересів України.

Тести на визначення позиції, або хто третій?

Загострення протистояння, акцентована поляризація перед виборами справді вигідна обом таборам в їх нинішньому вигляді. Бійка в президії парламенту має переконати виборця, що ті, хто вовтузять одне одного на очах у всього світу, кардинально відмінні й у своїй політичній діяльності.

Завдяки формі "бойових дій" виборець має остаточно повірити в непримиренність таборів, критичність ситуації та потребу обирати найсильнішого в кожному з них.

Ситуація справді критична. Але чи розв’язує її перемога одного з цих двох таборів над іншим? Політологи констатують, що "виборець не приймає штучних рамок у стилі "є правильна, а є неправильна опозиція", є "опозиція в законі", а є опозиція, "керована Банковою".

Тим часом обидва головні гравці однаково не зацікавлені в приході "третього". Третій – це не той, хто підтримуватиме існуючу біполярну модель за участі багато в чому схожих між собою акторів, а хто зможе запропонувати і реалізувати підходи, на які не здатні "ці двоє".

Теорія? Зараз, поза сумнівом, – так. Але не тому, що "в Україні ще не з’явилася сила, яка…", а тому, що в Україні ще не з’явився попит на таку силу, який і має спричинитися до її створення.

І це лишатиметься теорією, поки попит задовольняють "політичні комікси" – "яскраві лідери", які створюють проекти на ґрунті фінансових можливостей, а не суспільних потреб, не обтяжені програмами (тому й змінюють з легкістю свою поведінку), а також "яскраві події" на кшталт бійки в парламенті.

Яким може бути цей тест на "позицію"? Декларації, як показує практика, тим більше – передвиборчі, не можуть виконувати цю роль. Непереконливо виглядає пропозиція розглядати як "тест на опозиційність" голосування за відставку Азарова.

Але є декілька інших. Окрім згаданого вже підходу до розв'язання питання боргів Ощадбанку СРСР перед українськими громадянами, це також і готовність системно порушити проблему володіння представниками політичної еліти майном та рахунками за кордоном.

Тема, порушена щодо одного окремо взятого депутата Одеської облради Антона Кіссе, якому закидають приховування від податкових органів факту купівлі 6-х квартир у Болгарії, могла б бути гарним тестом на готовність до оновлення політикуму – як тих його представників, хто тему порушуватиме (і не лише проти "обраних"), так і тих, хто ці факти розглядатиме.

Адже, за повідомленнями ЗМІ, "відповідно до законодавства України, купівля нерухомості за кордоном є інвестицією, на здійснення якої необхідно отримати ліцензію Національного банка України. Без такої ліцензії крупні валютні операції за кордоном підпадають під дію Кримінального кодексу України".

Ще один тест – ініціювати розгляд фактів завдання матеріальних збитків державі посадовими особами, наприклад, в епізодах ядерного роззброєння України, розподілу Чорноморського флоту та активів СРСР – відповідно до прецеденту, створеного судовою справою щодо Тимошенко.

Хто готовий до цього?

Поки відповіді немає – що лишається виборцю? Питання не так у тому, на чию користь робити вибір, як у тому, щоб робити його свідомо – зі знанням фактів. Адже тільки факти, які нібито залишилися в минулому, дають змогу прогнозувати, чого чекати від власного вибору в майбутньому. Час їх вивчити до виборів ще є.

Ірина Лукомська, експерт УНЦПД, для УП