Чему Ты, политик, можешь меня научить? Как быть проституткой?

Ми - покоління, котре не бачило як виборювалася Незалежність 1991 року.

Коли у 2000 вся країна сколихнулася через новину про викрадення відомого журналіста Георгія Гонгадзе, ми про це навіть не знали.

Ніхто з нас не переживав події Революції на граніті і мало хто мав змогу відчути ту ейфорію, яка була у зимовому повітрі 2004 на Майдані.

Коли у березні 2001 року українці рішуче виступили на акції "Україна без Кучми", ми сиділи за шкільними партами і мріяли про довгоочікувані весняні канікули.

Ми покоління 90-тих, покоління Незалежності.

Ми не знаємо як це - передавати листівку з рук в руки, не знаємо як збиратися у тісних і душних кімнатах, щоб говорити про революцію. Ми не боїмося виключення з ВУЗів через свою громадську позицію, бо ми знаємо, що публічність – це найкращий захист.

Ми - покоління, яке знає не з фільмів про наркотики чи секс. Хтось з нас вимагає рівності між чоловіками і жінками, хтось кричить про толерантність, хтось п’є пиво у дворі, хтось наполегливо займається наукою. Вибачте нас, ідеальні люди!

Ми різні, але нас об’єднує одне – ми, саме ми  далі житимемо у цій країні, творитимемо її майбутнє і платитимемо податки, щоб тим, хто зараз нас критикує, вчасно виплачували пенсію.

Не так давно у розмові з одним з депутатів Ради нинішнього скликання мені і моєму поколінню дорікнули в тому, що ми пасивні, що у нашому віці двадцять років тому люди голодували на холодному граніті. Голодували за ідею Незалежності, яку ми начебто не можемо захистити.

Я хочу спитати одне – а хто ж цю ідею сплюндрував? Раніше я теж думала, що моє покоління свого роду пасивне. Не могла зрозуміти – чому на акції протесту проти Табачника з всього потоку йшла я одна, чому на захист вбитого міліціонером студента Індила вийшло 3 тисячі, а не 300?

Та лише тому, що ви – наші критики (батьки, політики, вчителі) вчите нас зовсім іншому. Ви вчите нас корупції з дитячих садочків у вигляді шоколадок вихователькам, ви вчите нас тому, що вчителям у школах потрібно обов’язково чомусь віддячувати на свята. Віддячувати алкоголем, цукерками і квітами. І ця подяка мимоволі перетворюється на звичку. Йти до лікаря з шоколадкою, чи накривати столи викладачам у ВУЗі після іспиту.

А коли хтось з нас намагається зламати цю систему, то обов’язково на передову кидаються чиїсь мама-тато з проханнями до сина не виступати проти системи, "бо задавить".

Коли у Раді 5 червня ви здали мову, то не раз від кожного з вас я чула "а що один я міг зробити? Ніхто не кинувся захищати… 32 секунди, розумієте…". Не розумію.

Не можу зрозуміти чому ви дорікаєте людям тим, що під радою 5-ого було так мало людей. Невже це не від вас залежало голосування? Може ми винні в тому, що законопроект прийняли у першому читанні?

Я не розумію як ви хочете на словах побудувати міцну українську державу, коли самі мільйонами розкрадаєте державний бюджет? Ви говорите про підтримку національного продукту, але самі їздите на іномарках мінімум за 100 тисяч не гривень.

Ви говорите про доступне житло для молоді, але боїтеся навіть зізнатися, хто з вас отримав квартири за рахунок держбюджету.

Чого ви можете навчити мене і моє покоління? Як бути непослідовними, не дотримуватися своїх обіцянок? Як лобіювати інтереси власного бізнесу? Та краще б ви вчили нас створювати і розвивати власний бізнес.

Ви говорите нам про свої "чисті" мрії, забувши додати, що вони не мають ніякого відношення до майбутнього країни. Бо це у вас є мрія і в її плани ми не вписуємось.

Завдяки вам ми дізналися про дуже давню професію – проституцію. Слово "тушка" у нашому понятійному апараті набуло зовсім іншого значення.

Ви кажете про те, що у нас якісна освіта і що ми, молодь, не повинні емігрувати за кордон. У той же час ви відправляєте своїх дітей вчитися у іноземні ВУЗи.

Ви говорите про цензуру у ЗМІ, але коли про вас пишуть правду, то ви звинувачуєте журналіста у замовному матеріалі.

Завдяки вам діти вже не хочуть бути космонавтами, вони хочуть бути – депутатами. Діти теж хочуть, щоб у їх батьків були такі великі дачі як у ваших, і не було проблем з купівлею ліків, чи просто їжі.

Я не можу спокійно дивитися, коли мама тримає у руках рахунки за комунальні послуги, а потім заглядає у свій гаманець із зарплатнею медика. Не можу.

Завдяки вам, політикам, я стала циніком. Я більше не вірю у чесних політиків.

Так чому ти, депутат, можеш мене навчити? Як бути проституткою?

Катерина Аврамчук, УП