Лекарство от доступа

Парламент починає розглядати законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку із прийняттям закону "Про інформацію" (у новій редакції) та закону "Про доступ до публічної інформації", що розроблений та поданий урядом.

Слід зауважити, що у своїх намаганнях покращити можливості доступу громадян про діяльність влади, уряд запізнився майже на півтора роки.

Адже прикінцеві положення законів "Про інформацію" та "Про доступ до публічної інформації", що їх було прийнято 13 січня 2011 року, зобов'язували кабмін "внести на розгляд ВР" законопроекти щодо приведення законів України у відповідність із вищезазначеними законами – і таким чином синхронізувати правові норми задля найбільш ефективного застосування законодавства – "у двомісячний термін".

Втім, навіть, за такої "равликової" швидкості вдосконалення національного законодавства, розроблений законопроект не виконує поставленого завдання/обов'язку кабміну – "привести закони України у відповідність із цими законами".

Але, його, на найближчому пленарному тижні, скоріш за все, буде прийнято в першому читанні.

З точки зору теорії права та світової законотворчої практики, синхронізація законодавства здійснюється за принципом "рівноваги": вона передбачає скасування таких правових норм, що заважають застосуванню інших правовим нормам.

Створення інших правових норм, що, нібито, допомагають "приведенню у відповідність" – є побічним продуктом синхронізації, і ніяк не мусять бути обов'язковими.

Варто погодитись із зауваженнями Головного науково-експертного управління апарату ВР, щодо сумнівності "тиражування" норм вищезгаданих законів у низці інших законів – 6-та стаття закону "Про прокуратуру", 7-ма стаття закону "Про СБУ",стаття 40 закону "Про Рахункову палату", нова стаття 30-1 закону "Про КСУ", 7-ма стаття закону "Про держрегулювання ринку цінних паперів", 7-ма стаття "Про приватизацію держмайна", 14-та стаття закону "Про омбудсмена" тощо.

Зокрема:

– "Оприлюднювати інформацію та надавати інформацію на запити відповідно до закону "Про доступ до інформації";

– "не підлягають розголошенню відомості, що становлять інформацію з обмеженим доступом відповідно до закону", друга частина 3-ї статті закону "Про міліцію";

– "не підлягає розголошенню інформація з обмеженим доступом, крім випадків, передбачених законами України", третя частина 7-ї статті закону "Про СБУ";

– "Рахункова палата оприлюднює інформацію та надає інформацію на запити відповідно до закону "Про доступ до публічної інформації";

– "КС оприлюднює та надає інформацію за запитами відповідно до закону "Про доступ до публічної інформації" тощо.

Повторення одних і тих самих норм у різних законах – суперечить не тільки правилам законотворчої та законодавчої техніки, але й здоровому глузду.

Окремо хотілося б зупинитись на проблемі дублювання правових норм щодо оприлюднення нормативно-правових актів органів влади та місцевого самоврядування та проектів нормативно-правових актів у даному законопроекті.

Згідно до 2-го пункту першої частини 15-ї статті закону "Про доступ до інформації", розпорядники інформації зобов'язані "оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності". Водночас друга частина тієї ж статті вказує: "Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття".

Втім, у разі, якщо цей законопроект буде ухвалено, оприлюднюватись будуть тільки "накази центрального органу виконавчої влади" та "проекти наказів міністерства, які мають нормативно-правовий характер" – дивись зміни до закону "Про центральні органи виконавчої влади".

Крім того, не зрозуміло, навіщо змінювати норми щодо оприлюднення та надання "за запитом" – "актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування", "актів ВР АРК", "нормативно-правових актів місцевих держадміністрацій", "актів кабміну" – якщо ці питання вже врегульовані законом "Про доступ до інформації"?

Цілком раціональним та юридично вірним кроком було б виключення з усіх законів норм, що суперечать новим інформаційним законам – а не нагромадження нових, та ще й таких, які створюють перешкоди на шляху їхнього використання.

Важливо, також, зазначити, що законопроект не було належним чином підготовлено до внесення на розгляд парламенту, навіть, з технічної та лінгвістичної точки зору.

Тексти пропонованих норм у проекті закону та порівняльній таблиці, яка є його частиною – не співпадають.

Наприклад: "Порушення закону "Про доступ до інформації", а саме: ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації", – так у порівняльній таблиці виглядає частина норми, що пропонується внести до статті 212³ КУпАП.

Не відповідають тексту проекту закону й викладені в порівняльній таблиці пропоновані зміни до 12-ї та 33-ї статей закону "Про фінпослуги", 15-ї статті закону "Про електронні документи", статті 96 закону "Про держстрах", 3-ї статті закону "Про захист інформації".

Є зауваження й до пропозицій щодо внесення змін до окремих законів.

Зокрема, статтю 212³ КУпАП планується повністю змінити, назвавши її "Порушення права на інформацію та права на звернення". Слід зазначити, що інформаційне законодавство та законодавство про звернення громадян мають різні предмети правового регулювання, тому й відповідальність щодо порушення їхніх норм повинна визначатися окремо.

Втім, пропоновані урядом зміни до КУпАП, знов-таки різняться в проекті закону та порівняльній таблиці:

– "Неоприлюднення інформації, обов'язкове оприлюднення якої передбачено законами "Про доступ до інформації" та "Про засади запобігання і протидії корупції", – стверджується у першій частині змінюваної статті 212³ в проекті закону;

– "Неоприлюднення відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати тощо, обов'язковість оприлюднення яких передбачено частиною другою статті 12 закону "Про засади запобігання і протидії корупції", – натомість, каже порівняльна таблиця.

Крім того, у порівняльний таблиці вказане формулювання статті КУпАП, що було змінене 13 січня 2011 року.

Втім, будь-яка з вищевказаних юридичних конструкцій бажає кращого.

Наприклад, незрозуміло, навіщо окремо визначати відповідальність щодо "неоприлюднення інформації/відомостей" та "обмеження доступу до інформації"? Не кажучи вже про "ненадання інформації", або "ненадання відповіді"? Адже все це – порушення права на інформацію!

Враховуючи, що в січні 2011 року ця стаття КУпАП уже змінювалася, її можна хіба що доповнити нормою щодо відповідальності щодо "порушення вимог, встановлених законом щодо оприлюднення інформації", а відповідальність щодо порушення права на звернення винести в іншу статтю КУпАП.

У законі "Про пресу" пропонується змінити 35-ту статтю, назвавши її "Запит на доступ до публічної інформації" та статтю 42 "Звільнення від відповідальності".

Втім, статтю 35 слід було б скасувати, бо дані правовідносини вже регулюються законом "Про доступ до інформації", а 42-га стаття мала б бути виключена, бо звільнення від відповідальності повинно регулюватися Кримінальним, Цивільним кодексами, КУпАП – а аж ніяк не законом "Про пресу"!

Вищевказане стосується й 35-ї статті "Звільнення від відповідальності" закону "Про інформагентства".

У закони "Про захист інформації" та "Про держзакупівлі" пропонується ввести нове юридичне поняття – "державні інформаційні ресурси". Між тим, у законопроекті кабміну не надається визначення цього поняття. Та й, взагалі, таке поняття логічно було б вносити до закону "Про інформацію".

Крім того, четверту частину 9-ї статті закону "Про держзакупівлі" планується доповнити нормою про те, що "під час проведення процедур розкриття пропозицій конкурсних торгів" "мають право бути присутніми", крім представників засобів масової інформації, ще й журналісти. Згідно до пропонованих змін, замовники також повинні "забезпечити безперешкодний доступ представників засобів масової інформації, журналістів" до процедури розкриття.

Вищевказана новація виглядає як нонсенс! Адже законодавство не містить поняття "представник засобів масової інформації" – і воно має бути скасоване.

Крім того, у законі "Про держзакупівлі" варто було б розширити права журналістів щодо доступу до інформації про процес здійснення держзакупівель – зокрема, надати журналістам право відвідувати всі засідання комітетів із конкурсних торгів. Це сприятиме зниженню рівня корупції та призведе до економії бюджетних коштів.

Частину 4 закону "Про захист персональних даних" пропонується змінити наступним чином: "персональні дані фізичної особи, яка претендує зайняти чи займає виборну посаду публічної служби або посаду державного службовця, службовця місцевого самоврядування першої або другої категорії, не належать до інформації з обмеженим доступом, за винятком інформації, яка визначена такою відповідно до закону".

Між тим, слід зазначити, що 13 червня набули чинності зміни до 6-го пункту статті 6 закону "Про доступ до інформації" згідно до яких: "Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені в декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленої за формою й у порядку, що встановлені законом "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених у пункті 7 примітки додатка до цього закону".

Відомості, "зазначені в пункті 7 примітки додатка до цього закону" – це дані про місце постійної реєстрації автора декларації, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України. У зв'язку із цим, персональні дані всіх осіб, що згідно до законодавства подають декларації про майно, доходи, витрати й зобов'язання фінансового характеру, крім вищезазначених, не є інформацією з обмеженим доступом. А, значить, зміни, що їх пропонує уряд, втратили актуальність.

Хотілося б, також, зазначити, що законопроектом кабміну не врегульовуються низка важливих питань, пов'язаних із доступом до інформації.

Зокрема, не визначається поняття "офіційний веб-сайт", не розширюються можливості громадян щодо доступу до засідань комітетів ВР та комісій й інших колегіальних підрозділів органів місцевого самоврядування.

Не врегульовуються й питання щодо звільнення від відповідальності журналістів та посадових осіб за розповсюдження суспільно-важливої інформації.

Іван Красіков, Незалежна асоціація журналістів, за підтримки програми "Верховенство права" Міжнародного фонду "Відродження", спеціально для УП