Борьба с экстремизмом - устроит ли Клюев Украине лоботомию?

"У часи всезагальної брехні говорити правду – це екстремізм"
Джордж Орвелл

Привид боротьби з міфічними загрозами екстремізму вкотре гуляє Україною.

І якщо раніше це був лише законопроект одіозного нардепа Вадима Колесніченка, то тепер ця ідея вже звучить в одному зі свіжих президентських указів: "Основними причинами тероризму є радикалізм, екстремізм, політизація проблематики міжнаціональних, етноконфесійних відносин, поширення громадянської нетерпимості та протистояння, насамперед у площині суспільно-політичних відносин, а також негативний вплив міжнародних терористичних і релігійно-екстремістських організацій".

Тобто проблема, на думку чиновників Ради нацбезпеки та оборони, полягає в громадянському протистоянні в суспільно-політичних відносинах.

Вдумайтесь! Цю проблему влада створила сама і ні для кого не секрет, що стан соціальної захищеності та економічних можливостей українців – катастрофічний.

А панацею можновладці бачать в розробці закону про протидію екстремізму та розширенні повноважень державних силових органів.

Саме поняття екстремізму не має правової визначеності (ніхто не може зрозуміти, за які дії притягатимуть до відповідальності) та є терміном доволі недолугим. Такі норми трактуються свавільно державними органами. А взагалі те, що називають екстремізмом, має право на існування!

Екстремізм за визначенням – погляди крайнього спектру. Відтак відповідальність за екстремізм – це відповідальність за вільнодумство та боротьба держави зі свободою слова та думки.

А власне з думками в головах людей неможливо вести боротьбу. Хіба що влада планує застосувати каральну психіатрію та введе лоботомію для незгодних. Або побудує тоталітарне суспільство в дусі орвеллівського "1984".

Екстремісти скоюють злочини. Але чим відрізняються вони від НЕекстремістів? Усі жахи, описані в указі Януковича, і зараз підпадають під дію статей Кримінального кодексу. То навіщо вигадувати щось нове?

Європейські правозахисники, журналісти та блогери ставлять під великий сумнів необхідність бодай якоїсь відповідальності за екстремізм.

Враховуючи напругу у перемовинах між владою та громадськістю з приводу законопроектів, що регулюватимуть сферу реалізації права на свободу мирних зібрань, можливість початку боротьби з неіснуючим екстремізмом викликає серйозне занепокоєння.

Мало того, що протестувати стане проблематично та небезпечно для власної свободи, так ще й за "екстремізм" будуть саджати.

Наслідки від боротьби з "екстремізмом"

Найгіршим наслідком є прийняття абсурдних законів, спрямованих на боротьбу з примарною загрозою від екстремізму. З екстремізмом в Європі почали боротися на законодавчому рівні чомусь вже після того, як майже всі терористичні угрупування ультра-спектру саморозпустилися чи були ліквідовані десь одночасно з розпадом Радянського Союзу.

Тобто тільки-но терористична загроза зникла, держави вирішила боротися з інакодумцями під приводом захисту від тероризму.

Часто теракти тягнуть за собою вкрай негативні наслідки для громадянського суспільства. Дуже привабливою є гіпотеза, що теракти – спеціально сплановані операції спецслужб, що мають виправдати подальші репресивні дії державного апарату.

В мене та моїх колег правозахисників, тільки-но ми дізналися про вибухи в Дніпропетровську, одночасно виникла думка –  влада планує закручувати гайки.

Вибухи в Росії потягнули за собою другу чеченську війну, вибухи в Білорусі спровокували майже поголовне дактилоскопіювання всього дорослого населення десятимільйонної країни.

І якщо для Білорусі та Росії можна знайти виправдання, що в цих країнах встановлено напівавторитарний режим, то як кваліфікувати "закручування гайок" після 11 вересня в демократичних США, яке закінчилося війною в Іраку та Афганістані.

Результатом чеченської війни стало придушення прагнення чеченського народу реалізувати своє право на самовизначення. Білоруська дактилоскопія посилила атмосферу терору, яку нагнітають білоруські спецслужби спільно з міліцейським спецназом.

Війна в Іраку дозволила США контролювати видобуток нафти в країні, що має значні її запаси. Афганська кампанія за 10 років так і не спромоглася встановити стабільність в регіоні.

Які з цього можна зробити висновки? Заходи, які вживають держави після терактів, не вирішують проблем, а слугують виключно інтересам влади.

Німецький досвід

У Німеччині для боротьби з так званим екстремізмом взагалі створено спеціальний орган — Федеральне бюро захисту Конституції (Bundesamtes fur Verfassungsschutz), діяльність якого виходить за межі розумного.

Від багатьох громадських організацій цей орган вимагав надати письмові довідки про відсутність співпраці з будь-якими екстремістами. Бюро регулярно зазнає нищівної критики міжнародної правозахисної спільноти, проте досі діє.

Екстремістами німецькі спецслужби вважають не тільки божевільних неонацистів, або ісламських фанатиків, а й мирні екологічні рухи, навіть Партію зелених, що входить до багатьох місцевих парламентів країни та Європарламенту.

Будь-який прояв вільнодумства, чи спротив діяльності уряду може бути розцінено як екстремістська діяльність, що закінчиться переслідуванням та цькуванням з боку спецслужб та правоохоронних органів.

"Поборюючи екстремізм", німецький уряд часто зачіпає інтереси громадянського суспільства. Демократія не завжди приваблива. Чого лише варта жорстокість каральних органів до учасників протестів проти побудов нових атомних електростанцій.

Дуже хочеться перейняти європейський досвід? Так, в Європі і Холокост вкупі з етнічними чистками на територіях Югославії були. Невже маємо переймати лише найгірші риси? Чому б Україні не стати прикладом ліберальності та свободи?

Боротьба з екстремізмом – загроза свободам

Суспільство, яке прагне свободи, не може проміняти цю свободу на безпеку, бо не отримає ні того, ні іншого. Це ще казав один із засновників США Томас Джеферсон.

Цікаво, скільки "екстремістів" знайдеться серед тих, хто братиме участь у виборах? А серед журналістів?

Ще в 90-му році Оксана Забужко згадувала про "мовний екстремізм". Думаю, що багато читачів "Української правди" попадуть під репресії за таким формулюванням.

А після скасування недоторканності за це можна буде посадити ще й половину опозиції.

Одна проблема – чи вистачить у влади ресурсів на побудову такої кількості тюрем?

Чи повністю Віктор Янукович усвідомлює, яку свиню йому підсовує команда Клюєва під виглядом убезпечення суспільства? Бо негативна реакція міжнародної спільноти не забариться, а українські активісти теж осторонь не стоятимуть.

І діяти вже слід зараз, щоб ідея була задушена ще в зародку. Необхідно докласти максимум зусиль, щоб не дати Клюєву і кампанії проштовхнути подібний закон.

Бо ж проблеми екстремізму не існує. Існує лише бажання затягнути тугіше гайки та сконсолідувати владу в руках однієї групи.

Михайло Каменєв, правозахисник, заступник голови ВМГО "Фундація Регіональних Ініціатив", член Громадської ради при МВС України, для УП