Какое войско нужно современной Украине?

За часів незалежності Збройні сили України зазнали докорінних змін. Якщо на момент проголошення незалежності угруповання військ\сил на нашій території було за чисельністю й бойовою могутністю одним із найбільших в Європі, то зусиллями усіх без винятку президентів України – ЗС перетворилися на пародію. Жалюгідну й принизливу.

Не буду наводити цифри й факти, вони загальновідомі.

Відповідальність за інші втрати України – за вимирання українського народу, за руйнування національного господарства, за знищення національної культури – за великого бажання можна перевести на уряд, Верховну Раду, інші органи державного управління, на вітчизняних олігархів чи світові фінансові корпорації.

За стан Збройних сил відповідає особисто кожен президент України як Верховний головнокомандувач ЗСУ.

І цю відповідальність не можна повністю або частково перекласти на будь-кого іншого. Все, що відбувалося з нашим військом і флотом, відбувалося за особистою волею президентів під їхнім безпосереднім керівництвом.

За весь цей час всі зміни в Збройних силах завжди призводили до зменшення їхньої чисельності, погіршення стану озброєння й військової техніки, зниження боєздатності. Водночас продавали або знищували найбільш сучасні, найбільш ефективні системи й зразки озброєння й військової техніки.

І завжди цьому знаходити пояснення...

Чому таке вчинили президенти Кравчук, Кучма, Ющенко? Чому останні цвяхи в домовину українського війська так настирливо намагається встромити президент Янукович?

Часто нагадують речення, котре приписують Наполеону Бонапарту: "Народ, котрий не хоче годувати свою армію, готуватиме чужу". Чи є актуальним це речення для сучасної України?

За багатьма ознаками – не є.

Єдиного українського народу, як людської спільноти, котра усвідомлює свою культурну єдність і відмінність від інших народів – в Україні нема. Натомість паралельно існують кілька народів. Всі рішення приймає у власних, відмінних від більшості населення країни, інтересах – не чисельний, але добре згуртований "народ", що складається з олігархів національного рівня, вищих державних чиновників і "хазяїв" певних територій України.

Саме цьому народові "хазяїв життя", українським можновладцям – не потрібно годувати українську армію, для них це не має ніякого сенсу.

Тому що для відвернення загроз їхньому способу життя сильні ЗС не потрібні.

Хто ж загрожує їхньому способу життя? – Основною загрозою способу життя можновладців є решта народів України.

Більше двадцяти років можновладці маніпулюють населенням, котре до цього часу неспроможне об'єднатися для самозахисту навіть за умови фізичного вимирання. Водночас гарантій такої покірності в майбутньому нема, і можновладці ретельно готується до ймовірних конфліктів. Для цього ЗС не потрібні.

Для цього потрібна озброєна сила, призначена воювати проти власного населення – і така сила утворена у вигляді Міністерства внутрішніх справ.

Метою українського МВС, як і всієї "правоохоронної" системи сьогодні є охорона інтересів можновладців та їхній захист від решти населення України.

Ззовні такої загрози нема.

Навіть у разі окупації України, інтереси можновладців суттєво не постраждають. Хто б не був окупантом, він буде свято дотримуватися принципу недоторканості приватної власності, якщо ця власність належить поважним іноземним кампаніям – будь-то австрійським, швейцарським, англійським чи кіпрським. Тому матеріальні й фінансові інтереси правителів України суттєво не постраждають.

То ж для чого витрачати бюджетні мільярди на якесь військо, коли набагато вигідніше просто зараз "освоїти" їх через державні закупівлі в підконтрольних, часто фіктивних фірм і вивезти за кордон?

З іншого боку, сильне боєздатне військо своїм способом буття культивує у військовослужбовців, насамперед у офіцерського корпусу, такі якості, як патріотизм, честь, гідність, відповідальність перед власним народом, готовність до самопожертви.

Отже. владі, котра ґрунтується на засадах підступності, зради, шахрайства – таке військо буде безпосередньою загрозою.

Сучасна Україна фактично є приватною корпорацією, що належить можновладцям. Військо з найманців є набагато лояльнішим до такої влади ніж військо, що комплектується особовим складом за призовом.

Тому чинна влада зацікавлена в зміні способу комплектування Збройних сил, у переході до комплектування за контрактом, найманцями.

Сучасній Україні потрібно саме не чисельне військо, котре комплектується найманцями. Такого війська достатньо, що відбити спробу малою кров'ю "відкусити" невеликий шматок прикордонної території.

А справжня велика війна дійсно малоймовірна. Адже влада готова зрадити будь-яким національним інтересам заради можливості далі грабувати населення країни.

Чи таке військо потрібно тій більшості населення України, хто сьогодні є заручниками чинної державної системи?

Святослав Стеценко, спеціально для УП