Эффект "ноцебо" или медицинская псевдо реформа
Ініціативи чинної влади у сфері охорони здоров’я ставлять великий знак питання над існуванням не тільки медицини, а й усього українського народу.Зволікання з реалізацією заходів для підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування, неналежне фінансування галузі призвели до того, що вітчизняна сфера охорони здоров’я наразі знаходиться в край критичному стані.
Згідно рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я ефективне функціонування галузі охорони здоров’я можливе за умови, коли держава витрачає на ці потреби не менше 5 % свого ВВП. Приміром, в країнах ЄС витрати на фінансування системи охорони здоров’я становлять близько 10% ВВП, в США – 16% ВВП. Але в Україні цей показник складає лише 3,6. Тобто на сьогодні нашій державі не вистачає як мінімум 20 млрд. гривень на потреби медицини.
Недостатнє фінансування даної галузі відповідно зумовлює низьку оплату праці медичних працівників, середня заробітна плата яких є чи не найнижчою серед усіх професій. Як наслідок, тисячі фахівців змушені виїжджати за кордон та шукати кращої долі – від Лівїї до Таїланду.
Подібні проблеми призводять до жахливих наслідків. Так, за даними Держкомстату кожен десятий українець не доживає 35 років, а кожен четвертий – до 60. Рівень дитячої смертності перевищує європейські показники в 2,5 рази. Україна – один з світових лідерів за темпами росту захворюваності на СНІД, туберкульоз, цукровий діабет.
А тут саме час згадати обіцянки чинної влади напередодні виборів. Так, передвиборча програма нинішнього президента рясніла гучними заявам: до 2020 року українців має бути 50 мільйонів, а на фінансування системи охорони здоров’я – 10 % ВВП. Втілити ці показники в життя регіонали обіцяли завдяки проведенню реформи охорони здоров’я.
Що ж з усього цього ми маємо сьогодні? З вересня минулого року в Україні впроваджується пілотний проект з реформування системи охорони здоров`я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях і в місті Києві. Подібний експеримент передбачає створення до кінця 2014 року 4 рівнів надання медичної допомоги – первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та екстреної. А вже з 2015 року, врахувавши отримані результати, реформу охорони здоров’я за таким самим принципом буде розпочато на всій території Україна.
Тобто фактично на реалізацію пілотного проекту маємо більше двох років! Чи не забагато? Ініціатори реформи запевняють – нібито у цьому процесі квапитися не варто, треба врахувати всі можливі варіанти реформи. Станом на сьогодні пройшло вже більше 8 місяців від початку впровадження так званої "реформи охорони здоров'я". Давайте спробуємо розібратися, які ж її перші результати.
На первинному рівні медична допомога має надаватися лікарем загальної практики - сімейним лікарем, який прийматиме аналізи, ставитиме діагнози, лікуватиме "найбільш поширені" хвороби та за потреби прийматиме рішення про направлення пацієнта в спеціалізовану лікарню. Але сьогоднішні сімейні лікарі – це "вчорашні" кардіологи, педіатри та терапевти, які пройшли прискорену перекваліфікацію за півроку. Тоді як в Європі для цього потрібно отримати спеціалізовану освіту та пройти багаторічне стажування.
На вторинному рівні передбачається створення госпітальних округів – об’єднання багатопрофільних лікарень інтенсивного, реабілітаційного та планового лікування, спеціалізованих медичних центрів кількох районів. Але подібні ініціативи навпаки ще більше віддалять медицину від громадян – лікувати щось серйозніше, ніж грип чи зубний біль будуть за 100 кілометрів від населеного пункту.
Щодо екстреної допомоги – лише одні рожеві обіцянки. Так, реформатори декларують, що за потреби таку допомогу буде надано на 10-20 хвилин. Але вони чомусь не врахували існуючу інфраструктуру, стан доріг в сільській місцевості, а точніше їхню відсутність, та брак машин швидкої допомоги.
На таку реформу потрібні значні кошти – навчання лікарів, закупівля нового обладнання, ремонт лікарень вартує мільярди гривень. Але держава виділяє на це самі лише копійки, за які можна хіба що замінити таблички на лікарнях. Тому можновладці для реалізації медичної реформи використають, скоріше за все, їхній улюблений механізм – "оптимізацію", яка по суті передбачатиме значне скорочення лікарень та медичного персоналу. І це попри те, що Конституція гарантує – існуюча мереж державних та комунальних закладів не може бути скорочена. Підтвердженням цього вже є "перші тривожні дзвіночки" - в кількох містах влада намагалася укрупнити лікарні, тобто з двох зробити одну, скоротивши удвічі лікарів та медсестер. Тоді громада відстояла свої інтереси, але вже завтра подібне може трапитися деінде.
При цьому Президент та Кабмін зайняли у цьому процесі досить вигідну позицію. Передали "естафетну палицю" реформи місцевій владі у пілотних регіонах. Тож усі можливі прорахунки, скоріше за все, спишуть на недолугі дії саме влади на місцях, а самі залишаться "білими та пухнастими".
Це вкотре доводить, що у влади немає дієвих засобів реформувати галузь охорони здоров’я та забезпечити громадян якісною медициною. Подібні ініціативи – лише імітація роботи на користь українців.
Здійснюючи цю реформу, можновладці напевно розраховують на ефект плацебо – покращення стану пацієнту завдяки тому, що він невпинно вірить в ефективність певного препарату, який насправді не має жодної дії. Тобто українці, за задумом чинної влади, мають дивним чином сцілитися від самої думки, що нібито щось робиться для покращення їхнього здоров’я та умов лікування. Але на практиці все відбувається інакше – примітивні дії можновладців під гучною назвою "медична реформа" не лише не покращують стан галузі, а навпаки – планомірно зводять її у могилу, таким чином, в першу чергу, завдаючи шкоди українцям (ефект ноцебо).
Павло Петренко, член Бюро партії "Фронт Змін", керівник юридичного департаменту партії, спеціально для УП