Общественный выбор: общественный интерес или гонка "крысиных королей"

Хтось каже: нема Рідної землі, нема Нації, нема Бога, нема честі, нема обов’язку – є лише вигода, є лише власність, є лише особистий інтерес.

Що є той інтерес? Витратити на власне споживання більше, ніж сусід? Такий особистий інтерес вимірюється лише одним – вартістю особистого лайна. Для когось насправді важливо, що на своє лайно він витрачає в десять разів більше, ніж сусід.

Не вся правда в тому, що боротьба за владу є боротьбою за ресурс. Така неповна правда є гіршою за брехню. Повна правда в тому, яка мета володіння ресурсом, для чого він буде використаний. Саме це є важливим – що є базовими вищими цінностями – особисте чи суспільне.

Прибуток, власність як базові вищі цінності невідворотно перетворюють найбільш енергійних на "щурячих королів" і розшаровують суспільство не на жерців, воїнів і робітників, а на хижаків-щурів і вівців-біомасу.

Хочете залишатися біомасою або бути щурами?

З пануванням принципу особистої вигоди Україна приречена на зникнення, зникне як такий український етнос. Не залишиться на нашій землі і "російськомовних".

Звичайно, хтось тут буде жити, наша благодатна земля не залишиться без хазяїв. Але це будуть нащадки не тих, хто погоджується називати національний та суспільний інтерес "рожевими соплями", а тих, для кого нація понад усе.

Хочете приклади таких, для кого нація є цінністю? Будь-ласка: євреї, китайці, корейці, японці, північні американці. Згадайте слова Кеннеді "не питай, що країна зробила для тебе, питай, що ти можеш зробити для країни".

Спробуйте заявити громадянам США, Ізраїлю або Японії, що національний і суспільний інтерес є "рожевими соплями". На відміну від України безкарною така заява не залишиться, принаймні ні у владу, ні взагалі в політику такого заявника суспільство не пропустить.

Саме існування країни потребує віддати владу тим, хто опікується не сьогоденням, не власними статками, а суспільним інтересом і наступними десятиріччями. Чи багато тих, хто добровільно погодиться віддати власні кошти заради побудови міста на Марсі через 100 років замість купівлі нової яхти, сукні, телевізора або холодильника сьогодні?

А в країні, де більшість людей не впевнені, що завтра матимуть можливість нагодувати, одягнути своїх дітей, заплатити за їхнє навчання і лікування?

Риторичні питання, котрі необхідно нагадувати щодня віруючим у ліберальну демократію. Таких людей зараз одиниці.

Але ж потрібно саме таким людям віддати владу. Потрібно віддати владу людям, для котрих нація, суспільство, честь вищі за особистий інтерес. Потрібні не комерсанти, а жерці і воїни.

Так, їх сьогодні не багато, але вони є. Кожен, хто хоче їх бачити, побачить. Не бачать їх лише ті, хто не хоче бачити, заперечують їхню наявність лише покидьки, що прагнуть зберегти людожерську систему на чолі з "щурячими королями".

Так, багато що є болючим і важливим для кожного з обивателів: стосунки з постачальниками комунальних послуг, пенсії, ставлення до бродячих собак або старих будівель, персональний ресурс тут і зараз.

Якщо хочете, щоб "щурячи королі" у шкурі вівці з'їли вас завтра, продовжуйте боротися за своє маленьке. Виграють ті, хто прагнуть більшого, хто прагнуть бути рівними богам, а не мавпам.

Святослав Стеценко, полковник запасу, для УП