Выбор у нас есть

В одному із африканських племен споконвіків існував доволі цікавий звичай. Коли батьки займалися "тим", чого за словами радянських лідерів у їхній країні і близько не було, перед входом до оселі в землю заганявся спис, що означало – "стороннім вхід заборонено!".

Африканське повір’я – чим більше сексу, тим більший урожай. Це стосувалося, до слова, не тільки родючості поля, чи плодючості сімейства, а "врожайності" року загалом.

Здавалося б, таке просте повір’я, а тут вам і економічний приріст разом з інвестиційним потенціалом, і національна ідея із стратегією розвитку.

"Кохайтеся чорноброві" – не заради космонавтів, лікарів і футболістів, а заради доброго врожаю. Кохайтеся, бо воно того варте.

Втім, в українських реаліях все не так романтично…

Інфікована корупцією влада своїми діями останніх років показала, що у "владній хібарці" кожен зовсім не проти перевірити "на врожайність" ближнього свого. Часто проти його волі.

Чи є цьому альтернатива?

Наразі над її рейдерським захопленням чаклує опозиція. Вульгарно, прямолінійно й без особливої поваги до інтересів громадян та пошани до особистості як такої.

Так, саме та опозиція, що не виправдала, зрадила, розтягла і розпорошила загальну довіру та підтримку людей в 2004-му. Саме та опозиція, яка зараз хоч і ніби під однією ковдрою та кожен тягне її на себе.

Яскравим підтвердженням останньому стало інтерв’ю Юлії Тимошенко, дане аналітичному щотижневику "Дзеркало тижня", в якому екс-прем’єр дала чітко зрозуміти, що після проходження до парламенту, так званий об’єднаний опозиційний фронт розтечеться кожен своїм потічком і утворить власні партійні фракції.

Виходить, що об’єднання зовсім не є об’єднанням заради якісних змін, руху вперед, загального блага народу, а просто задля чергової перемоги, доступу до влади і продовження того хаосу, в якому ми живемо, хаосу, де все погано і ніхто ні за що не відповідає, де зберігається чітка ієрархія "ми-вони", при чому "їх" зовсім не цікавить злиденна доля абстрактних "нас".

То чи не ширмою називається об’єднання опозиційного "театру абсурду"?

Відповіді на це запитання немає у верховних вождів опозиції. Не почують її українці і від місцевих, лише починаючих вбиратися в пір’я сьогоденної політики опозиційних діячів.

Чому немає? Нема, оскільки ніхто не наважиться прямо сказати, що черговий дубль опозиційного об’єднання зразка 2012-го – це таке ж банальне і корисливе переймання особистим владним майбутнім окремих демократів, і тих, хто себе так називає, як і повсякденні зазіхання на прихильність громадян "росінантами" від влади.

Нікого не цікавить, з чого складається сніданок, обід та вечеря пенсіонера, який отримує 800 гривень на місяць, дитина, яка народившись, уже обмежена в праві на дошкільну освіту, безробітна молодь, котра здобувши фахову освіту, починає шукати забуття в наркотиках, спиртному і, в решті-решт, злочинах.

Не цікавить, не цікавить і ще раз не цікавить. Та й не цікавитиме.

Водночас, з року в рік, нас продовжують годувати обіцянками про світле, далекоглядне майбутнє…

Та чи можна вірити в перспективи, окреслені політиками, інтелектуальне поле зору котрих не виходить за межі гламурних таблоїдів?

Вони живуть іншою реальністю – сьогоденням, платою якому є наші податки, голоси, довіра, надія та мужнє терпіння власного не життя, а животіння після чергового "кидка" по виборах.

Хто може стати реальною альтернативою?

Альтернатива в нас все ж є! І це – покоління молодих. Наші діти.

Діти, дивлячись на заповзятість і реальні справи яких батьки перестануть вірити в пустопорожні обіцянки закоренілих опозиціонерів та владців, зрозуміють, що епоха розквіту та розбудови не закінчилась руїнами колишнього СРСР, а лише починається.

Тут. Сьогодні. В поглядах незалежних молодих громадян та відповідальності нових громадських діячів. Нехай молодих, нехай без досвіду та практики підкилимної боротьби за посади, але зі своїми новими і прагматичними поглядами на життя. Життя своєї родини, громади та всієї держави.

Отож, вибір у нас все таки є, і тільки від нас залежить те, як ми ним скористаємось.

Євген Заїка, головний редактор газети "Волинський репортер", для УП