Ющенко при власти

Усі хто цікавиться політикою, знають, що за даними сайту Вікілікс, сьогоднішня влада була сформована в результаті домовленостей Ющенка та Януковича та створення між їхніми політичними силами коаліції. Сайт указує, що про таку домовленість було у свій час повідомлено посольство США.

Вірити такому чи ні – справа кожного. Але якщо таке допустити, то потрібно розуміти й те, що Ющенко не знаходиться в цей час у стороні від влади, а бере в ній участь, як сторона коаліції.

Те, що на перший погляд здається неймовірним, стає вірогідним, якщо прискіпливіше розглянути деякі реалії сьогоднішньої України, із часів приходу до влади теперішнього керівництва державою.

Сьогоднішня влада нещадно переслідує політичних супротивників. Усі знають, що переслідує вибірково. А який же принцип проглядається при цій вибірковості? Кого влада тягне в тюрму, а про кого нібито забула?

Влада не переслідує жодного політика із ближнього оточення Ющенка.

Жодного.

Переслідують тих, хто став у свій час ворогом колишнього президента. Згадайте, що Тимошенко, Луценко, Аваков – це ті люди, які безпосередньо завинили перед Ющенком, які безпосередньо виступили проти нього. Ці люди відкрито критикували Ющенка.

Віктор Андрійович не тільки брав участь, як свідок, викликаний стороною обвинувачення у відомій газовій справі, а й робив заяви про те, що ця справа не є політичною. А от майже всі політики західної демократії визнали вказану справу все-таки політичною.

Чому ніхто не переслідує інших колишніх губернаторів – ставлеників Ющенка? Може, у їхній діяльності важко знайти порушення?

Та це може зробити в нашій країні будь-який прокурор, який хоча б на трійку вивчив законодавство. При теперішньому трактуванні законів достатньо одного підпису посадовця, щоб визнати за ним зловживання владою, чи перевищення службових повноважень. Законодавство в нас настільки суперечливе, настільки заплутане, незрозуміле, відносини в суспільстві настільки є зарегульованими, що без порушень вести будь-яку діяльність неможливо.

Влада не відкрила кримінальної справи щодо мера Києва – Черновецького, хоча й звинувачувала його в серйозних зловживаннях. Навіть проти членів його команди більшість гучних справ спустили на гальмах.

Чому? Що мішає владі поповнити в'язниці вказаними "професіоналами"?

Може, тому що крім проведених "молодою командою" грошових "компенсацій", Черновецький завжди нібито був під опікою попереднього президента?

У газовій справі ніхто не покарав Дубину, який, за даними ЗМІ, слухняно виконував доручення Ющенка. І це – незважаючи на те, що Дубина ставив підписи на документах про купівлю газу, тобто був фактично виконавцем тих, буцімто, злочинних діянь, що їх приписано Юлії Тимошенко.

Генпрокуратура жодного разу не заїкнулася про будь-які правопорушення з боку самого Ющенка.

Сьогодні при владі, на високих постах, разом із регіоналами знаходиться ряд близьких до попереднього президента людей. Цим людям нічого не заважає ділити владу з "донецькими", яких вони не один раз визнавали за ворогів. Особливо виділяється в цьому ряду постать Порошенка. Хіба що його посада є тимчасовою сходинкою до посади значно вищої; посади, яку можливо зарання, на майбутнє, визначили для нього сторони коаліції.

Багато з нас бачать, що влада ставить перешкоди для опозиційних політиків у їхньому намаганні використати для своєї діяльності телебачення. Однак Віктору Андрійовичу не раз надавався ефір на каналах ТБ, що вважаються провладними. І не просто ефір, а спеціальні програми, у яких ніхто не задавав промовцю дошкульних питань, ніхто не перебивав його, не пробував провокувати. Колишній президент у своїх виступах багато часу приділяв газовим питанням, звинуваченням на адресу Тимошенко та фактично виправдуванню сьогоднішньої влади у вирішення газових проблем.

Ющенко був неодноразово помічений на урочистих заходах, що проводилися владою, у колі сьогоднішніх високопосадовців. Владна команда цього року чи не вперше відзначала день пам'яті жертв Голодомору – тобто те, на що попередній президент особисто витратив чимало зусиль та часу, і що сприймається суспільством як його особиста ініціатива.

16 травня в Ющенка була запланована зустріч із колишнім президентом США. На перший погляд, зустріч двох пенсіонерів нічого не означає. Проте потрібно взяти до уваги, що давно відомо й визнано у світі – колишні американські президенти чи члени президентської адміністрації грають роль тих, хто озвучує думки та бачення діючої американської влади.

Згадаймо Генрі Кіссінджера, який, будучи теж пенсіонером, їздив по всьому світу. І зустрічалися з ним перші особи багатьох держав, не нехтували такими зустрічами. Тоді вважалося, що США саме так вирішує свої зовнішні проблеми, саме так позбавляє закидань у свій бік про втручання у внутрішні справи інших країн. Отож роль колишнього президента США визначити нам можливо за аналогією.

А яка ж тоді роль Віктора Андрійовича? Що може він запропонувати для адміністрації США, якщо він не при владі?

Може, у США є підстави вважати, що Ющенко має відношення до діючої влади, чи він, або його ставленики можуть де-юре повернутися до влади? А інакше про , що можуть говорити вказані особи, навіщо вони завчасно планують зустріч?

Якщо закидати Віктору Андрійовичу зв'язок із теперішньою владою – то виходить, потрібно в якійсь мірі, ставити йому в провину те, у чому звинувачують сьогоднішню владу. Справедливо було б у такому випадку знайти виправдання дій Ющенка, оскільки він навряд-чи буде тут захищатися.

Що ж може бути таким виправданням?

На мою думку те, що попередній президент, як, до речі, і всі інші, не був самостійним у прийнятті доленосних для нас рішень.

Вернімося в недалеку для України історію.

Кінець 2004 року. Вибори президента України. Помаранчевий Майдан. Мільйони людей на вулицях. Безвихідна ситуація для попередньої влади – топити Майдан у крові чи визнати поразку, фальсифікації та понести за це покарання.

Майдан набирає сили, а влада топчеться на місці й не може прийняти рішення про вихід із ситуації. У Пущі-Водиці збираються за круглим столом колишній президент України, два кандидати на його посаду, представники Заходу та Росії. Збираються та про щось домовляються.

Саме так – домовляються!

Адже учасники столу роз'їхались – і не заявляли про те, що домовленості не було. Якщо сторони дійшли згоди, то задоволеними повинні були бути всі, а не тільки Ющенко.

Про що могла бути така домовленість?

З боку Ющенка, напевно, про незастосування сили до учасників Майдану, про запровадження третього туру виборів тощо.

А з боку тодішньої влади та її кандидата в президенти?!..

Якщо хтось поставить себе на їхнє місце, то вимагатиме гарантій від нової влади та від учасників перемовин, що представляли великий світ та велику політику. Якщо сторони домовились, то такі гарантії були надані. І були чимось підкріплені. Щонайменше гарантами виступали ті ж-таки представники великої світової політики.

У чому могли полягати гарантії для кучмівської влади?

Та в тому, що бандитам тюрем не буде, що реприватизації не відбудеться, що колишній президент та кандидат на його посаду від влади залишаться на волі та таке інше. Оскільки без таких умов домовленості ніхто б не досягнув.

Однією з гарантій могло бути – і, напевно, все-таки було! – те, що новий президент не мінятиме керівництво генпрокуратури, або узгоджуватиме з учасниками зазначених перемовин призначення на головні посади в цьому відомстві.

Згадаймо, що головні прокурори ніколи не були за часів Ющенка такими, яким приписувалась близькість до президента. За цих обставин Ющенко міг не мати належного впливу на ГП. Як доказ наведеного, також згадаймо неодноразові заяви Луценка про те, що прокуратура не дала ходу жодній справі, яких було відкрито органами МВС під управлінням Луценка.

Якщо в Ющенка були зв'язані руки обіцянками та гарантіями, які давалися в Пущі-Водиці, якщо українська влада таким чином стала залежною від зовнішніх чинників – то стають зрозумілими хоча б частина його дій та дій інших вищих посадовців України.

У тому числі, можна для себе пояснити:

– чому незабаром, після вказаних подій, Ющенко призначає Януковича, свого головного конкурента та ворога, прем'єром;

– чому згодом Янукович, будучи головою уряду, маючи за собою парламентську більшість, маючи фактично всю владу в країні, згоджується йти на дострокові парламентські вибори, що позбавляють його майже всієї влади;

– чому Ющенко не зміг дійти згоди в багатьох питаннях політики з Луценком та Тимошенко, які не були зв'язані такими ж обіцянками, як і Ющенко;

– а також багато ще дечого з нашого недавнього буття...

Якщо учасники згаданої коаліції вже неодноразово проводили рокіровку на шаховому полі під назвою "управління Україною", то чи не можна чекати нової рокіровки? Чи не визначає така майбутня рокіровка мотивацію всіх сьогоднішніх дій згаданих учасників?

...Однак усе сказане тут може бути тільки вигадками автора.

Олександр Мінович, спеціально для УП