Если бы был я депутатом

Наші люди всім незадоволені. Вони тільки одне знають – лиш би покричати і ніц не робити. Все думають, що в них найгірша робота, найменша зарплата, а всі, хто десь трохи пробився, то або "замазаний", або підлиза.

Добре там, де нас нема, тільки там, тільки там, де нас нема – там не падає зима, ну, як в Славця Вакарчука.

Так ось, ніхто не хоче влізти в чужу шкуру – всі в своїх сидять і одні на одних наговорюють, особливо на сусідів і депутатів. А хоч хтось уявляє, як воно – бути депутатом? А головне, чим же то треба займатися і що на сесіях робити, коли Чечетов махає рукою, ніби Брежнєв на параді?

Ото почухрав я собі потилицю, як порядний чухраїнець, потім ще раз почухрав, тоді ще раз і ось що так нашкробав. Ой, себто надумав. Прикинув, що б робив, якби став депутатом. Хе-хе.

Недавно по телевізору і в інтернетах видів, як дівчинка в Шахтарську на Донеччині ґвалт зчинила, бо, бачите, не хотіла на будові прибирати. Розпустилися ті дітиська вкрай – ніц робити не хочуть. Їм тіки вкантактє та інші інтернети подавай.

Потім сидять і до того екрана шкіряться, що аж "скору" хочеться визвати. Не досить того, що її з уроків чи пар забрали, то вона ще й вибадує. Ну де то так можна? Ще й скандал з того зробила і вперлася, як баран в нові ворота.

Вон в Копичинцях, де колонія є, діти білять дерева вздовж траси і не вимахуються. На уроки не пішли і на тому раді. Тільки діти не колоніальні, ой, тьху, не з колонії, а з простої школи були. Ото дисципліна, ото панщина з поденщиною. Не те, що та з Шахтарська дівка. А ще кажуть, що Донбас Галичину годує і порожняк не гонить.

Ото й видно тепер, чия мітла ліпше мітлить, себто вінить – мете.

Так до чого я ото всьо – був би я депутатом, то так би не було. Перший мій законопроект був би простий – скоротити витрати на зарплати в Раді. Але не депутатам, а всьому обслуговуючому персоналу.

Ну а для чого їм платити? Набрав студентської молодьожі і хай практику відбувають – туалети миють, ікорку виколупують в буфеті для канапок, бентлівські значки на машинах хай полірують до блиску.

Або школярів можна на екскурсії кликати, а заодно най купол протирають і бачать, що всьо в цій країні відбувається завдяки помаху однієї руки.

Як будуть послушні, то дядя Чечетов може навіть дасть їм потіскати кнопочки "за". Ліпших можна навіть в залі лишити з картками депутатів. Від того діяння все одно в Раді ніц не зміниться.

Апазіция теж на то погодиться – вони ж тоже люди, їм так само по країні їздити треба і лохторату брехати на здибанках.

За школу батьки тих дітей можуть не переживати, з Дімою порішають і він всім дохторів наук повиписує. Тож якраз він всі відробітки придумав, якраз би зовидів, що система діє.

Таким законом можна було би сходу пару проблем порішати. З одного боку, як добре на нього зиркнути своїми проворними очиськами, то просто таки програма зайнятості молодьожі, а з другого – скільки ж коштів так вивільнити можна.

Я б ті бабки далі в діло пустив – депутатами на зарплати додав, бо воно якось негарно, щоб від слуг народу гроші забирати. Не по-людськи якось зовсім.

А ще я б слупа ганьби вернув і ту дівку з Шахтарська пристав з віником і шваброю, щоб всі проходили і бачили, як то воно неробою бути. Де ж то таке в нашій країні може бути, щоб хтось проти системи йшов? Так ніде не зайдеш – у нас система всюди – і за вітром, і проти вітру – одна велика дупа, вибачте, система. То шлях в нікуди.

Дітиська ж з Копичинців стали б заслуженим загоном імені біло-голубого знамені. А їхнім вчителькам і іншим керівникам по ордену видав би, що, так сказать, з малку дітей до праці привчають і до суворості жизні.

А заодно батькам їхнім, що зі всім згодні. В якості презенту школярики мали б щоліта на вакаціях приїжджати в столицю і прибирати площу перед Радою, білити дерева в Маріїнському парку, призирливо поглядаючи на дівчину біля слупу.

Ото знов я трохи почухав потилицю і вирішив, що б від такого депутата покращення життя прийшло б вже сьогодні. Та нє – навіть вже вчора. І так добре мені стало від того, що заснув, солодко посапуючи. Тільки як проснувся, то ні мені зарплати слуги народу, ні квартири казьонної, ні допомоги, ні санаторіїв в Криму. Тепер боюся уявляти, яким би я президентом був.

Назарій Заноз, для УП