Кто "крышует" сегодняшний режим?

Чи може теперішня влада робити спротив Європі та багатьом великим світовим державам без твердої та сильної підтримки? Чи є ми такою країною, яка може сперечатися на рівних із сильними цього світу?

Вірити в таке не потрібно.

Попри всі заяви Кремля, які нібито свідчать про його непричетність до сьогоднішніх дій нашої влади, треба визнати, що тільки Росія є чи не єдиною країною, якій вигідно все, що робить тепер керівництво України.

Тільки Росія як сильний гравець на світовому полі, може бути тою силою, на яку спираються в офіційному Києві. Тільки за такої підтримки сьогоднішня українська влада може сказати "ні" Німеччині, США, Франції та іншим визнаним світовим гравцям.

Чи є якісь докази цьому?

Безперечно є.

На протязі останніх двох років керівництво Росії та України зустрічалося на рівні прем'єрів та президентів десятки разів. Десятки! Світова спільнота мало знає про таку практику. Таке буває тільки в бізнесі, коли керівництво головної контори керує своєю філією.

Нам кажуть, що такі зустрічі відбувалися для вирішення газових проблем. Але хіба для цього потрібно весь час спілкуватися на найвищому рівні та особисто?

Газові питання можуть вирішуватися шляхом переписки, з допомогою телефону, чиновниками нижчого рівня. Такі питання, зазвичай, готують міністерства та відомства, а керівництво держави приймає в них участь у виключних випадках. Постійні особисті зустрічі потрібні там, де не можна довіритися ані письму, ані телефону, ані підлеглим. І в тих питаннях, які мають кардинальне значення для обох сторін.

Згадаймо, що в практиці стосунків з Росією навіть мав випадок, коли зустріч обох президентів відбулася вночі, на декілька годин, у Борисполі, перед вильотом Януковича до Брюсселя.

Після тодішнього європейського пресингу на президента України, невідкладно відбувається зустріч Януковича, Путіна та Медвєдєва в російському Завідово. Близько 15 хвилин телебачення показує нам прогулянку вказаних правителів. Просто довго розмовляли у форматі дружньої бесіди, без краваток. Без прийняття яких-небудь публічних рішень.

Всьому світові ніби демонструвалося, під чиїм захистом є керівництво України.

З часом, після цієї зустрічі, російський прем'єр робить заяву про свою незгоду з розправою над Тимошенко й навіть заявляє, про готовність дати свідчення по відомій справі в суді. На кого було таке розраховано – не зрозуміло. Адже в Україні немає тепер такої сили, яка б відмовила Путіну. Якби він захотів свідчити, то жодних перепон для цього б не було. Та й їхати в Україну не потрібно було б. Згідно діючого законодавства обох країн такі свідчення можна було б надати нашій прокуратурі на території Росії. А наш суд, як у випадку зі справою Луценка, зачитав би ці свідчення та прийняв би їх до уваги.

Натомість російське оборонне міністерство надає українській владі довідку про якусь не списану та забуту до цього часу заборгованість, яка має відношення до справи колишнього прем'єра. Чи, може, це міністерство діє в Росії так незалежно, що аж не рахується з найвищою в країні владою?

Росія відкрито не показує своїх шефських стосунків. Для її іміджу не вигідно брати на себе роль опікуна нашого режиму, що нецивілізовано розправляється зі своїми політичними конкурентами. Для маскування навіть ведеться газова чи сирна війна.

Але якщо зрівняти, як цю війну російські можновладці вели по-справжньому, у 2005 році, – то стає зрозумілим, що не війна це, а якісь іграшки.

Ніхто не з ким не воює. Не подаються позови до міжнародних інституцій, ніхто не намагається переглядати ціни на газ. З всіх продуктів, що поставляються нами в Росію, на показ, як недолік вітчизняного виробництва виставлено тільки сири, а можна було б придертися, щонайменше, до десятків товарів. Буцімто з іншими товарами в нас все гаразд.

Про справжню ціну на газ ніхто не знає. Скоріш за все, вона є різною для своїх та чужих. За таких умов владі вигідна ціна висока. Чужі, наприклад, компанії іноземних власників, нехай платять, будуть менш конкурентоспроможними порівняно з компаніями своїх.

Здається, наша влада дійшла до того, що виконує інструкції Кремля з елементарних питань.

Разом з Росією вводимо літній чи зимовий час, незважаючи на невигідність такого для нас. Коли два роки тому назад у Росії горіли торф'яники – у нас кинулися їх гасити, незважаючи на відсутність серйозних подібних пожеж. Одного з губернаторів щодня показували по телевізору, як він літає на вертольоті в пошуках пожежі.

Святкування 9-го травня минулого року у Львові провадилось за сценарієм з Москви, оскільки російські журналісти заздалегідь знали місце провокаційних сутичок та зарання його зайняли. Сьогоднішні наші телепередачі наповнені, як і в Росії, пропагандистськими радянськими фільмами на воєнну тематику.

У близькому оточенні Януковича, у його охороні, на деяких ключових державних постах працюють громадяни Росії, чи ті, що ще недавно такими були.

Чому вигідна для Росії сьогоднішня влада? Тому що до того, що мала Росія на території України перед приходом до керівництва регіоналів – додалося значно, колосально більше! І це "більше", ці переваги та багатства можна утримувати, тільки маючи слухняну владу.

На цей час Росія фактично заковтнула Україну.

Росії належить велика частина банківського й страхового сектору економіки. Декілька років тому назад керівництво НБУ заявляло, що в банківському секторі існує загроза для безпеки нашої держави, тому що доля іноземних банків у всій банківській сфері складала близько 30%. Ми відмовляли тоді в ліцензіях для російських банків. Разом з цією владою на Україну прийшли російські банківські гіганти – ВТБ і Сбербанк, великомасштабний характер діяльності яких ми всі бачимо. Чомусь тепер про "загрозу" не говорять...

Росії належить значна частина металургійного комплексу, молочної промисловості, крупний оператор мобільного зв'язку, що обслуговує близько 50% абонентів країни.

Росія повністю контролює поставки нафти та газу на Україну. Ми залежні від цих поставок, як людина від води чи повітря.

Росія нещодавно взяла під свою опіку наш авіаційний комплекс.

Все сьогоднішнє керівництво держави, у тому числі президент, прем'єр та парламентська більшість налаштовані проросійськи та готові підтримувати Росію навіть тоді, коли її засуджує весь світ, як це було під час війни в Грузії.

Росію завжди підтримували й підтримують, та ніколи не виступають проти її політики щонайменше дві парламентські партії – комуністи та регіонали. На території України знаходиться велике військове російське формування – Чорноморський флот Росії. Це не просто база, а плацдарм для підтримання антиукраїнських настроїв населення Криму.

На Україну має значний вплив російський криміналітет.

Ми наслідуємо Росію у всьому. Нажаль найбільше наслідуємо в негативному, у тому, що демократичним світом не сприймається.

У нас зафіксовано одинакові фальсифікації на виборах, у нас одинакові умови для олігархів, корупції, міліцейського свавілля. Розправа з українськими лідерами опозиції дуже схожа на розправу з Ходорковським.

Хіба на цьому тлі можна довіряти заявам московських керівників, що буцімто засуджують нашу владу за переслідування політичних противників?..

Олександр Мінович, спеціально для УП