Настоящая пенсионная реформа - общественный приоритет сегодняшнего

На жаль, зміни, які гучно названі "пенсійною реформою", не усунули з життя українського суспільства кількох надзвичайно шкідливих для нього явищ, які успадковані ще з часів "розвиненого соціалізму".

Першим з них є надмір сукупних податкових та пенсійних зобов’язань, які виникають у зв’язку з легальною реалізацією в економіці найманої праці, над самим джерелом фінансування цих зобов’язань – легальною заробітною платою.

Це є причиною численних проблем України як у фінансовій, так і в соціальній сферах, оскільки виставляє легальну найману працю за межі економічної доцільності, створює умови, за яких потрібне або стороннє непритаманне джерело фінансування поточних соціально-податкових зобов'язань, або маніпуляції з метою приховування реального розміру притаманного джерела – оплати праці.

Результат: поглиблення тінізації економіки, "конвертовані" зарплати, незабезпеченість національних грошей, інфляція тощо, а в суспільній площині, зокрема, – дискредитація сумлінної, високоефективної легальної праці та поглиблення люмпенського налаштування на утриманство та інші асоціальні явища.

Проте, існують і менш помітні для людей вади діючої, нібито реформованої пенсійної системи.

Головною з них є та, що кошти, які за працівників до пенсійного фонду перераховують роботодавці, мають завідомо надлишковий розмір, юридично відділені від працівника і не можуть бути успадковані його родиною у випадку, якщо працівник з якихось причин їх не використав або використав неповністю.

За 35 років трудового стажу при середній заробітній платі по Україні в розмірі 2750 гривень за місяць працівник (через роботодавця) передає державі понад 404 тисячі. Якщо до середньомісячної заробітної плати застосувати коефіцієнт заміщення заробітної плати пенсією на рівні 50% (в Україні цей рівень ще не досягнуто), то на те, щоб використати вказаний пенсійний фонд повністю, треба 24 роки.

В Україні ж люди живуть на пенсії в середньому 14 років. Очевидно, що значна частина коштів працівником не може бути використана. Крім того, багато людей до пенсії не доживають, хоча роботодавці під час їх трудової діяльності сплачують "за них" пенсійні внески. Що з тих внесків отримують їх родини? Питання риторичне.

Проте, наведені вище розрахунки не враховують впливу часу. І це перешкоджає усвідомленню реальної картини негативного впливу солідарної пенсійної системи на суспільство, а точніше – на родину.

Можемо задатися важливим питанням: чи є в українському суспільстві хоч одна людина при здоровому глузді, яка відкладає собі на пенсію третину з заробленого?

Кожен знає відповідь: нема і бути не може! Бо зароблене треба використовувати (не витрачати, а саме використовувати!) з користю "вже сьогодні": розвивати родину, вчасно дбаючи про здоров'я батьків і дітей, про їх належну освіту, про придбання продуктивних активів тощо, водночас виховуючи дітей в українських традиціях, тобто так, щоб вони не вигнали з хати перестарілих батьків, які вже не зможуть працювати...

Цей процес є природною капіталізацією коштів, призначених на забезпечення пенсійних потреб суспільства, які реалізуються через родину. Пенсія по-українськи є пенсією від родини, а не від держави.

Щоб отримати вартісний еквівалент величини примусового вилучення коштів з бюджетів родин з однієї особи протягом 35 років (тобто, практично за життя), на умовах діючої в Україні солідарної пенсійної системи, застосуємо складний відсоток, який нараховується на ряд рівномірних внесків протягом певного часу, під доволі помірну ставку відсотка (6% річних) на термін 35 років з помісячною капіталізацією і отримаємо суму 1,38 мільйона гривень.. Слід урахувати, що в сім'ї таких осіб принаймні дві!

Важко заперечити, що одним з пріоритетів українського суспільства є реформування відносин у сфері створення, нагромадження та використання пенсійних заощаджень та задоволення пенсійних потреб суспільства.

На усунення вказаних негативних явищ у суспільстві та економіці, відновлення притаманних українському суспільству принципів його функціонування і спрямована Альтернативна концепція реформування пенсійної системи в Україні.

Нею пропонується разовим заходом (спеціальним законом про пенсійну реформу) припинити подальше прирощення солідарного пенсійного стажу і призначити для фінансування залишку набутого солідарного пенсійного стажу інші джерела, відмінні від заробітної плати працюючих громадян (наприклад, спеціальний пенсійний податок, частина рентних платежів тощо).

А від заробітної плати працюючих формувати їх успадковувані пенсійні фонди у вигляді особистих внесків у розмірі 10% від зарплати на спеціальних пенсійних рахунках в уповноваженій державній фінансовій установі під помірний відсоток, невикористані залишки з яких могли б успадковуватися за загальними правилами успадкування і завдяки цьому поступово за 30-35 років замінити джерела фінансування пенсійних потреб суспільства з "солідарних" на приватні, які можуть створювати для українських родини реальні джерела набуття приватної власності.

Це дозволить негайно зняти "навантаження" на заробітну плату і цим усунути головну причину тінізації економіки, усунути фактор дискредитації легальної високопродуктивної праці і розпочати реальну боротьбу з корупцією, забезпечить відповідність сукупних податкових та соціально-пенсійних зобов'язань, які випливають з факту легальної реалізації праці, розміру поточного джерела для їх фінансування.

Крім того, країна отримає значний інвестиційний ресурс, сформований на приватній основі, який за десять років складе близько 80 мільярдів доларів США за нинішнім курсом.

Для України запровадження такої системи забезпечення пенсійних потреб суспільства буде і правильно, і вигідно як для держави, так і для громадян, бо є ментально зрозумілим і прийнятним для українського суспільства.

В цьому сенсі Концепція має ширше значення для економіки, ніж просто концепція пенсійної реформи: вона стосується соціалізуючих чинників українського суспільства – його суспільних інститутів, які сформувалися історично і повернення дії яких поверне українському суспільству притаманну йому родинність, забезпечить конкурентність та успішність.

Володимир Щербина, Товариство "Мале Коло", Львів, для УП