Военная прокуратура: скрытая угроза

Оцінка якості діяльності державних інститутів усіх вітчизняних гілок влади, сьогодні є темою досить актуальною, навіть модною. На одній сходинці з нею – корумпованість, яка пронизує 100% державного апарату.

Пояснювати глибинні причини цих негативних процесів будь-якій свідомій людині немаєжодної необхідності. Достатньо подивитися на заробітну платню державного службовця, військовослужбовця, міліціонера. Чиіншої посадової особи.

Середньостатистичний посадовець отримує від 1500 до 4000 гривень. Відштовхуючись від цих цифр, нескладно зрозуміти причини, які сприяють втягуванню посадовців у незаконну схему, яка може принести додатковий заробіток.

Звісно, переважна більшість працівників державних установ виконують необхідну й важливу роботу. Наскільки якісно – це тема іншої розмови. До того ж, причісувати всіх одним гребінцем не правильно.

Проте, у довгому списку держустанов, існує структура, про яку слід поговорити окремо.

Ні Богу свічка, ні чорту кочерга

У результаті реформи суддівської гілки влади, держава позбулася таких дармоїдів, як військові суди, які в останні роки досить успішно співпрацювали з військовими прокуратурами, виправдовуючи або умовно караючи військових злочинців різного ґатунку.

На щастя, знайшлася розумна людина, яка прорахувала, що тримати військові суди в майже кожному військовому гарнізоні – економічно не рентабельно. Це було справді виважене державне рішення.

Утім, реформу не "дотягнули" до кінця – військова прокуратура, ВП, залишилась та існує досі.

Вникати в історію створення та завдань ВП часів СРСР не має сенсу, хоча б тому, що чисельність збройних сил колишнього Союзу виправдовувала утримання даного апарату, і він був на 100% затребуваний часом.

Сучасна, занедбана та забута, українська армія відрізняється від радянської. Проводити порівняльної характеристики не будемо: неможливо порівняти незрівнянне.

Однак і до сьогодні, на уламках колишніх потужних військових гарнізонів продовжують існувати ті ж-таки потужні ВП. Архаїчна структура зберегла в собі все найбільш негативне, що залишилося після розпаду СРСР.

Середньостатистична прокуратура гарнізону складається з, власне, військового прокурора гарнізону, його заступника, старшого помічника військового прокурора гарнізону, 3-4 слідчих військової прокуратури та двох-трьох канцелярських працівників. До того ж, офіс цієї організації перебуває під цілодобовою охороною. Її втілюють напіввійськовий, холуйського вигляду, одурілий від неробства прапорщик на вході, 2-3 солдата строкової служби, як правило, діти "блатних" місцевих, котрі виконують функції денщиків, проживають, у порушення всіх статутних вимог, дома, і гадки не мають про військову службу взагалі.

Гарнізонні військові прокуратури не підпорядковані прокуратурам областей і мають над собою ще більш непотрібний апарат – регіональні військові прокуратури.

На верхівці піраміди – столичний апарат, який, у свою чергу, упирається в Генпрокуратуру, як окрема структура.

Думаю, не варто проводити порівняльний аналіз щодо рівня службового навантаження між військовими й цивільними прокуратурами. Рівень злочинності в Україні такий, що цивільна прокуратура завалена роботою по горлянку. На цьому тлі – ВП перебувають у постійному "творчому пошуку" показників.

Найстрашніше, що у ВП існують плани по кримінальних справах, за їх кількісними показниками старші начальники дають їм оцінку.

"Палочна" система оцінки показників злочинності у військових формуваннях – черговий архаїзм, успадкований від СРСР – змушує командирів усіх ступенів штучно поліпшувати стан справ, всебічними шляхами "розрулювати" найдрібніші порушення із ВП.

Дана ситуація розв'язує руки ВП: кожний командир частини або з'єднання, який є начальником органу дізнання, дорожить своєю посадою, і, відповідно, не хоче бути знятим із неї через зростання злочинності в підпорядкованих йому підрозділах.

Наглядаючи, фактично, за всіма силовими структурами, можна лише уявити, на які тільки питання має можливість впливати військовий прокурор – ЗСУ, СБУ, ДПСУ, ВВ МВД, військкомати, КЕЧ, лісництва та санаторії силових структур тощо. При наявності відповідних природних здібностей, він стає схожим на потужного місцевого "рішалу". Відповідно, коло клієнтів постійно зростає, адже якісний "товар" реклами не потребує.

Виходячи із цього, слідчий військової прокуратури повинен знайти проблему, реагуючи на будь-яку інформацію, "натягнути" її до злочину й примусити командира частини домовлятися з військовим прокурором гарнізону.

Перелік військових злочинів наводити не буду. У Кримінальному кодексі є цілий розділ.

Військовим, наприклад, бити одне одного не можна, адже за це передбачена кримінальна відповідальність, 406 стаття КК, але за 1500-2000 "умовних одиниць" – дозволено. Витягай гроші з кишені, командир, або – розраховуйся "натурою". Лісом, пальним, тощо.

Відповідно існують певні тарифи на будь-який вид військових злочинів.

І тут він – безпрєдєл

Не так давно українські приватні підприємці на весь світ скаржилися на кількість перевірок контролюючими органами. І їх, справді, дуже багато.

Однак підприємці б точно за вила взялися, як би їх "трусили" так, як "трусять" людей у погонах. І просто мовчали б, якби дізналися як важко "родити" показник рядовому слідчому ВП.

Наші військові формування, та все те, що підлягає нагляду ВП, перебувають під пильних поглядом стражів закону. Службовий порив та працездатність цих молодих людей, які навіть військову форму носити не вміють, вона в них у статусі роби – можна зрозуміти.

Військовий прокурор вимагає виконання плану по КС та протоколах про корупцію, це новинка 2011 року, регіон "тисне", а в ГП необхідно постійно підтверджувати право на існування даної структури, декларуючи позитивну статистику.

Відтак, народжуються кримінальні справи, про існування яких середньостатистичний слідчий цивільної прокуратури навіть уяви не має.

Скасовувати липові КС звичайні суди – військових уже не існує – не бажають; рука руку миє: нині я допоміг, завтра – мені. Проблема ж суддівської влади в нашій країні вже детально оспівана й ославлена на весь світ.

Крім того, скасування кримінальної справи – дія, яка несе дійсно потужну службову відповідальність. Тому в багатьох випадках рішення просте: хай військові самі копирсаються у своєму болоті.

Безкарність та можливості порушувати закон породжують наступні злочини, і...

Система далі діє.

Може відкупитися людина – є додатковий заробіток у військового прокурора, немає грошей – є твердий показник у діяльності ВП. Не бажає командир частини "дружити" особисто з військовим прокурором, або тупо платити гроші за свої злочини чи за підлеглих – відповідно, "завішають" його кримінальними справами й, урешті, знімуть із посади.

В 2012 році кадрові та виховні структури піднаглядних ВП формувань рахують показники за такою самою методикою, що й в 1918-у році. Тобто – не прощають керівникам "невміння співпрацювати" із ВП.

На місце знятого прийде той, хто вміє працювати правильно та "прагне" зменшення злочинності.

Прикладів діяльності військових прокурорів та їхніх підлеглих є безліч.

Хотілось – би розповісти про один такий "показник". Військовослужбовець за контрактом доповів своєму начальнику про те, що з особистих причин не може прибути своєчасно на службу й, відповідно, прибув із запізненням. Його командири відреагували шляхом притягнення несумлінного воїна до дисциплінарної відповідальності згідно статутних вимог.

На цьому б і закінчити справу... Але після "ретельного" вивчення матеріалів службового розслідування, ВП перекваліфікувала дану дію солдата в таку, що підлягає кримінальному покаранню – непокора, 402-га стаття ККУ.

Після порушення кримінальної справи, грошей ця 21-річна дитина для вирішення цього "питання" не мала, розгляду її судом – хлопчину... визнано злочинцем та засуджено.

Пінкертони в погонах дійсно здатні допомогти будь-якому командиру навести статутний порядок у його господарстві. Якщо кожного професійного військового за запізнення на службу судити, то захищати Батьківщину будуть "профі" із ВП, бо всіх інших пересаджають.

Методи роботи ВП дуже прості: слідчий військової прокуратури для перевірки одного з піднаглядних об'єктів, бере із собою офіцера, наприклад, фінансиста – іншої частини. Офіційно оформляючи таке відрядження з викликом фахівця для участі в "плановій" прокурорської перевірці.

При цьому стимул дуже простий: не буде суттєвих недоліків у чужій частині, – будуть у твоїй. А своєму командиру/начальнику потім пояснюватимеш, чому ти погано попрацював у сусідів, і чого прокуратура приїхала знову нас перевіряти.

Оскільки прокурорські робітники, м'яко кажучи, недостатньо компетентні в різних напрямках військової діяльності, у діючих частинах вони, переважно, не служили – то "накопати" проблеми повинні "запрошені" фахівці. Останні залучаються за кожним напрямком фінансово-господарської діяльності, включаючи представників МНС.

Лояльних, порядних працівників ВП також довго тримати на посадах ніхто не буде: "фірма" повинна заробляти гроші, а не закривати очі на "злочини".

Це називається рекет або безпрєдєл.

Дореформувати й заощадити

Не можна сказати, що люди в погонах святі. При сучасному підході держави до військової служби вони стоять на грані фактичної бідності. Злочини є, і деколи – досить резонансні.

Але система сама породжує їх: не вкрадеш – не матимеш.

Однак, їхня кількість не виправдовує існування ВП. Запросивши статистичні дані по діяльності ВП, дуже просто зробити висновок, що утримувати таку структуру – не по-державному.

Щоб опікувати військових, достатньо окремого відділу в прокуратурах області, або навіть на декілька областей, адже в сучасної України до смішного мало військового люду. Регіональні структури скоротити повністю, що зменшить кількість генералів або прирівняних до них в Україні, адже й тут ми є рекордсменами у світі.

Реалізація такого скорочення заощадить величезні кошти державі та багато здоров'я її громадянам.

Переглянути перелік військових злочинів і відкинути очевидно абсурдні, застарілі, через які тисячі молодих людей засуджені задля виконання показників, а судимість залишається на все життя. Ціна питання: "доля людини = план по кримінальним справам".

Боротися зі злочинністю – означає порушувати кримінальні справи, судити, і, у решті-решт, садити в тюрми.

Цього, на жаль, не відбувається. Кримінальні справи є, а в тюрму нікого не садять.

Заробляють...