Государство-общество-собственность-президент: что главное?

Україна – на шляху пошуку самої себе. Двадцять років в хаосі, втратах, знахідках, невтомних випробуваннях себе як нації. 20 років – маємо "ходіння по пустелі" в пошуках самих себе.

Я не перераховую наших проблем з розбудовою власного "українського" життя: їх знають і в Україні, і поза нею.

Як на мене, ми знаходимось на етапі серйозного національного випробування: або знаходимо своє місце в світі, або остаточно йдемо шляхом приємного падіння вниз.

Розтринькуванням інородцями нашого людського генетичного матеріалу, природних ресурсів, майбутнього дітей.

Однак за показовою стіною суспільного хаосу, який, виявляється, може бути керованим, саме національне суспільство, у вигляді не знищених репресіями залишків, має відповісти на кілька основних питань, без вирішення яких збудувати власну "українську хату " не можливо.

На мій погляд, це теми, які ми не зможемо обійти, тому маємо наблизитись до них впритул і розглянути наступне:

Що є первинним: Суспільство (нація ) чи Держава?

З логіки історичного розвитку, українське суспільство існувало з давніх часів як у власній державі (Київська Русь, гетьманська Республіка, ЗУНР), так і в складі інших держав, або у формі козацької держави, яка не завжди підпадає під класичне визначення держави.

Держава ж ніколи не існувала і не може існувати без українського суспільства.

Отже українське суспільство не може бути складовою нинішньої держави: українське суспільство може мати свою державність для виконання певних, потрібних саме суспільству функцій та завдань.

Кому належить українська власність – суспільству чи державі?

Суспільству (з державою чи без неї) належало майно, ріки, надра, ліси у різних варіантах: приватно, колективно, державно. Тобто власність на багатства завжди належала суспільству протягом всієї української історії.

І тільки частину власності, більшу або меншу, суспільство передавало державі для виконання певних функцій.

Іноді це було здійснено без згоди на те суспільства окупаційними владами.

Але ніколи суспільне майно не належало повністю державі, навіть при декларуванні соціалістичних чи комуністичних гасел і конституцій. І ніколи державі не вдавалося вилучити все майно у людей та володіти їм одноособово.

Тому питання зміни нинішнього стану, коли обираючи Верховну Раду та президента суспільство ризикує втратити більшість загального майна та власності через "приватизацію" або "оптимізацію", є найбільш нагальним і негайним в своїй вимозі бути розв'язаним!

Скажіть мені, шановні, голосуючи за кандидатуру президента України, ви надавали йому цим самим повноваження продовжити перебування Чорноморського флоту Росії на 25 років?

Ви санкціонували продаж енергогенеруючих компаній на конкурсі, які завжди виграє Ахметов? А продаж "Укртелекому"?

Коли голосували за свою партію на виборах до Верховної Ради ви дозволяли їй продаж землі, озер, лісів, надр, взяття кредитів та їх проїдання, проведення європейських чемпіонатів, що залишать суспільство в одних трусах?

Можливо, ви надавали право урядові через Дмитра Табачника переписати українську історію під його "бородатий" лад за наші українські гроші?

На мою думку, повна узурпація всього і вся президентом і урядом – це такий же нонсенс, як і обрання президента або Ради без підписання конкретної угоди між народом та президентом, Верховною Радою про межі повноважень та критерії оцінки діяльності.

Чи може бути критерієм оцінки діяльності влади народжуваність або смертність в країні?

А свобода ведення бізнесу? А середня тривалість життя? А збільшення/зменшення доходів на душу населення?

А екологія та умовний екологічний коефіцієнт?

Чи говорить про це нинішня влада, яка прийшла "назавжди" за чечетівською логікою?

Бачу, що "влада" говорить про приватизацію енергоринку (що зовсім не є ефективною з точки зору конкурентності, якої у Ахметова вже просто не існує), про кримінально-процесуальний кодекс, газ, прокуратуру, ринок землі, успіхи в бізнесі Олександра з Донецька. Де хтось тут бачить відповідальність влади перед народом?

Так, її немає. Але поки існує такий парламент та президент, які обрані без всіляких суспільних договорів та відповідальності за їх виконання – ніхто з нас не може спати спокійно: завтра може бути прийнятий 226 голосами закон про ув'язнення людей, зріст яких менше 170 сантиметрів. Або постанова уряду про вилучення всього майна підприємництва на користь Пенсійного фонду через його постійний дефіцит.

І ми не зможемо нічого протидіяти законним (з дотриманням всієї процедури прийняття) рішенням. Адже ніяким судом ці рішення оскаржені не будуть.

Звичайно, я перебільшую всі ці страхи. Але те, що найвища посадова особа має підписувати публічний контракт з НЕДЕРЖАВНИМИ суспільними інституціями та вважатися прийнятим на роботу тільки після підписання такого документу – у мене сумнівів не викликає.

Хто може представляти народ у такому громадському органі, який підпише договір суспільства і президента?

Як на мене, це можуть бути люди, які обираються одночасно з президентом в спеціально для цього обраний Комітет суспільного договору, який має право ініціювати відставку президента в разі не виконання їм взятих на себе зобов'язань.

Люди, які роблять це на громадських засадах і не належать до жодного державного чи представницького органу та не можуть бути обраними протягом 10 років після обрання до такого Комітету.

До Комітету ( за статусом) мають ввійти загально обрані очільники територіальних громад міст та областей.

Першим щаблем до підписання суспільного договору має стати створення територіальних громад (села, міста, району, області , країни) та визначення повноважень, делегованих громадами держав з повним закріпленням економічної самостійності громади та виділенням частини коштів державі на виконання делегованих повноважень після економічного обрахунку потреби.

Втручання держави в мирний час у справи громади, які не належать до компетенції держави, має бути забороненим. А існування голови державної адміністрації в районі (області) поряд з органами місцевого самоврядування має бути усунене негайно разом з обранням місцевих виконавчих самоврядних органів.

Робота територіальних громад повинна проводитись за рахунок власних коштів громади, однак при цьому все майно, що знаходиться на території громади (земля, річки, ліси, державні підприємства) має бути закріплено за нею у власності.

Структура і чисельність виконавчих органів має визначатися виходячи з можливостей громади та з більшим залученням громадськості до управління територією разом із використанням для цього місцевого бюджету.

Чи усуне всі проблеми така форма організації життя суспільства? Звичайно, що ні.

Але вона дасть можливість людям самим будувати своє життя, передавши конкретні повноваження державі у власному захисті або правовому регулюванні відносин між людьми.

Люди матимуть свою країну.

І я впевнений, що вони дбатимуть про майбутнє своїх онуків не гірше, ніж Віктор Федорович про своїх дітей.

Але так дбатимуть за онуків всі громадяни України.

В тому і буде – "дві великі різниці" , як говорять в Одесі...

Петро Камінь, член Товариства "Мале Коло, учасник загальнонаціонального "Круглого столу" 5 квітня за ініціативою групи "Перше грудня", для УП