Реформы в Грузии: мифы и реальность

"Краще один раз побачити, ніж сто разів почути". 
Народна мудрість

Нещодавно в наукових колах та ЗМІ з'явився новий тренд – ставити Грузію в приклад усім країнам постсоціалістичного табору, зокрема, і Україні, якщо мова йде про розвиток демократії та боротьбу з корупцією.

Чи ґрунтується зазначений тренд на реальних показниках ефективності грузинських реформ? Чи це лише данина модним тенденціям, що покликані поглибити сприйняття позитивного іміджу Грузії закордоном?

Спробуємо з'ясувати це шляхом власного спостереження за, так званим, перевтіленням Грузії.

Історичний екскурс

Після отримання незалежності в 1991 році, Грузія зіштовхнулася із цілим рядом глибинних проблем, які не давали змоги поставити країну на рейки реформування державного управління та економіки.

Варто зауважити, що за часів існування Радянського Союзу Грузія була однією з найбагатших республік. Тому недаремно в народному вжитку завжди користувалися високою популярністю анекдоти про матеріальну спроможність грузинів.

Однак, на початку дев'яностих Грузія перетворилася на слабку та відсталу державу.

Економіка практично перестала існувати – за темпами падіння ВВП Грузія "змагалася" із Таджикистаном, а до середини 1990-х випуск продукції впав до рівня 1960 року. Інфраструктура, господарські зв'язки, традиційні галузі – усе виявилося зруйнованим.

Ситуація ускладнювалася постійними громадянськими й міжнаціональними війнами, у ході яких країна втратила понад 20% своєї території.

Такі зміни сприяли укоріненню корупційних схем на усіх рівнях, розширення бюрократичного апарату, який в основному формувався із чиновників радянського формату, а загалом – до зневіри населення в структурні реформи, котрі здатні оздоровити внутрішньополітичну та економічну ситуацію.

Переломним етапом у новітній історії Грузії стала Революція троянд у листопаді 2003 року.

Її передумовою було невдоволення управлінням державою Едуардом Шеварднадзе. На зміну Шеварднадзе прийшов новий амбітний та дещо агресивний Міхеїл Саакашвілі, випускник Київського Інституту міжнародних відносин та Колумбійського університету Нью-Йорку.

Таким чином, в 2003 році новий лідер отримав від народу повний мандат на кардинальні внутрішньополітичні та економічні зміни, нехай навіть досягнуті найрадикальнішим чином.

Короткий аналіз основних реформ

Основою для проведення трьох основних напрямків реформ були політична воля нового керівництва країною та довіра громадян на ранньому етапідо розпочатого процесу. Ці напрямки стосувалися:

1) послаблення ролі країни в економіці – ультраліберальний підхід;

2) реконфігурації державного управління;

3) боротьби із криміналом.

1. Лібералізація

Суть. Основним ідеологом економічного реформування в команді Саакашвілі був Каха Бендукідзе, міністр економіки в 2004-2009 роках. Процес полягав у масштабній приватизації.

У рамках такого підходу в приватний сектор перейшли не тільки малі підприємства, а й великі інфраструктурні об'єкти, наприклад, "Тбілводоканал". Причому, такі об'єкти переходили не тільки до підприємців, але й у власність інших країн.

Паралельно із приватизацією просувався процес зменшення адміністративних бар'єрів, які пов'язані з реєстрацією та функціонуванням підприємств, реформування фінансової та податкової системи, а також прийняття нового Трудового кодексу.

Результати.З одного боку, лібералізація призвела до посилення ринкових стимулів в економіці, а також до покращення інвестиційного клімату. А з іншого боку, суттєвого підвищення рівня життя населення, що в ідеалі має бути кінцевою метою реформаторів – не відбулося. Рівень купівельної спроможності громадян також не зазнав значного зросту.

Для розуміння картинки скористаємося показниками провідних рейтингових агентств, які часто стають мішенню для критики за непрозорість та певну заангажованість у своїй діяльності.

Однак, у 2011 році в рейтингу Doing business, по простоті й зручності ведення бізнесу Грузія посіла 16 місце зі 183 країн. При складанні рейтингу за основу беруться статистичні дані кількості зареєстрованих підприємств на протязі року.

Але, як зазначають деякі грузинські експерти, не ведеться облік щодо долі цих новостворених підприємств через деякий час їхньої діяльності. З огляду на грузинські реалії, більше половини заявлених бізнес-проектів припиняють своє існування, не отримавши права на існування.

Чому? Відповідь криється в схожих українських традиціях, коли до бізнесменів навідуються в гості представники силових структур із пропозицією "допомоги". Ті, кому не до вподоби така "гостинність" у наступному році, скоріш за все, не потраплять до списку при формуванні нового рейтингу.

2. Іншим напрямком є реформування системи державного управління.

Суть.Позитивним є той факт, що було проведено оптимізацію діяльності органів державної влади шляхом скорочення чисельності працівників. Радикальним чином зменшилася кількість міністерств і відомств – з 18 міністерств залишилися 13, з 52 відомств – лише 34, а в решти установах пройшло скорочення персоналу від 40 до 50%. Тому, разом із ДАІ, були практично розформовані всі правоохоронні органи Грузії: загальна чисельність цих структур скоротилася в 2,5 рази – з 63 до 27 тисяч.

Найбільш дискусійною є реформа МВС Грузії, результатом якої є викорінення корупції на низовому рівні, тобто на рівні "дати хабара представникові правоохоронних органів за незначні адміністративні порушення".

Результати. Основний обсяг корупційних схем перемістився з низового рівня на елітарний, хоча він з останнього й не зникав, просто акценти змінились. Суть у тому, що в країні є умовно 30 осіб, які, використовуючи адміністративний ресурс, – вони або близькі до влади, або самі її формують – займаються корупційними оборудками.

Одночасно із цим загальний обсяг корупційної ренти якщо не збільшується – то, як мінімум, не змінюється.

3. Мабуть, найменшконтраверсійним є третій напрямок реформ : жорстка боротьба із криміналом.

Суть. Керівництво країни розпочало цю реформу з ліквідації "злодіїв у законі". Грузинське суспільство того часу було наскрізь пронизане криміналом, а "злодії в законі" мали величезний вплив.

На початку 2004 року Михайло Саакашвілі домігся прийняття закону, за яким злодія в законі садили у в'язницю тільки за те, що він зізнавався у своєму статусі, і пообіцяв вигнати будь-якого начальника міліції, на території якого такий злодій буде виявлений.

Результати. Протягом відносно короткого часу в маленькій Грузії було заарештовано близько 200 "законників", а решта втекли в Росію й Україну, де, як відомо, їм живеться досить комфортно. За словами пересічних жителів Тбілісі, у нічний час можна безпечно пройтися містом, що важко було собі уявити ще 10 років тому.

Час відкриває все приховане й приховує все ясне

Чи стане дійсно Грузія прикладом для наслідування в проведенні радикальних та стрімких реформ із метою забезпечення належного рівня проживання для свого населення, покаже лише час. Однак уже зараз можна зробити певні висновки.

Варто зазначити наступний тривожний аспект, що носить уже не економічний, а політичний характер.

Суть у тому, що рівень ефективності демократії в Грузії не зовсім відповідає західним стандартам. Адміністрація Саакашвілі вкрай жорстко придушує опозиційні рухи. За участь та фінансування опозиційних рухів слідують жорсткі заходи з боку компетентних органів державної влади.

Сам президент, незважаючи на те що "добуває" свій другий термін при владі – за Конституцією Грузії президент має право перебувати на посаді не більше двох термінів поспіль – не має намірів сходити з політичного олімпу.

У жовтні 2012 року в Грузії заплановані парламентські вибори, а в жовтні 2013 року – президентські. Існує ймовірність, що пан Саакашвілі або внесе зміни до Конституції країни з метою балотуватися ще на один термін, або втілить сценарій владної ротації "Путін-Медведєв-Путін" в грузинському виконанні.

Узагальнюючи, слід підкреслити, що процес імплементації згаданих грузинських реформ носить більш тактичний, а не стратегічний характер.

І зовсім не хотілося б бути свідком тих перетворень, які розцінюватимуться наступниками як ще один проект грузинської політичної еліти, націлений саме на створення сприятливого міжнародного іміджу, а не на підвищення реального добробуту громадян.

Богдан Ференс, член Координаційної Ради ВГО "Інститут демократії та соціальних процесів", спеціально для УП