Украинские законы не "действуют" - а "применяются"

Щодалі, то цинізм влади виходить за межі пристойності. Насамперед таке стосується персонально тих, хто уособлює її. А ось коли ловляться на шкоді ті небожителі, подібно до вужів крутяться, шукають шпаринку, аби виплутатись. При цьому неодмінно чорне називають білим.

Як сталося, приміром, із цим нашим великим військовим керманичем – "маршалом" Саламатіним. Історія каламутна, як кисіль...

Ну, уявляєте, немає більш достойної людини на пост міністра оборони в Україні, як чемпіон із бійок у парламенті, котрий зламав не одному народному депутатові кістки в боротьбі за право донецьких управляти Верховною Радою.

Відтак, кажуть, що глава держави підбирає міністрів по собі – за розмірами кулаків. Усі інші ресурси особи, мовляв, і не цікавлять.

Тільки ж цього разу обидва важковаговики, схоже, попалися, як лиси до пастки...

Як стало відомо, цей достойник, під яким нині знаходиться все українське військо, ще 5 грудня 2005 року був громадянином Російської Федерації. 6 грудня 2005 року – здобув громадянство України. А вже 23 листопада 2007 року, тобто лише через рік і одинадцять із половиною місяців – він уже народний депутат України.

Великий політичний діяч, висока посадова особа. Недоторканна персона.

Гулівер у країні ліліпутів. Ледь приїхав – і вже всіх поклав на лопатки. Переміг. Ніби три Кличка вкупі...

Але заглянемо до закону "Про вибори народних депутатів".

Стаття 9. Право бути обраним

Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу й проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Для мене, приміром, тут усе зрозуміло. Що до виборів може допускатися лише особа, яка є громадянином України й проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Підкреслю: не просто громадянин, тієї ж-таки РФ, який мешкає в нашій державі останні п'ять років, чи особа без громадянства, а саме – громадянин України. Так однозначно виходить із логіки цього речення.

Що стосується пана Саламатіна, то він, на час набуття повноважень представниками Партії регіонів, які були внесені до партійного списку на виборах восени 2007 року, серед яких була і його персона – в якості громадянина України в нашій державі проживав лише один рік і одинадцять з половиною місяців. І аж ніяк не п'ять, як того вимагає закон.

Так же виходить?

Тому запитується: як пан Саламатін міг стати народним депутатом у 2007 році?

Хто готував документи? Хто їх приймав і затверджував? Чим займалися посадовці зі ЦВК, яких там, до речі, цілий полк, і котрі тільки за те, що ведуть скрупульозну перевірку документів, отримують високу заробітну плату? За це їм надано кабінети, автомобілі, персональні секретарі й таке інше. Вони є державними службовцями високого рангу.

Словом, питань та й питань.

Верховна Рада, маю зазначити, уже мала подібний прецедент, коли 1998 року в Козелецькому виборчому окрузі Чернігівської області такий собі жвавий молодик Микола Рудьковський виграв вибори і вже святкував свою перемогу, коли враз суд скасував результати волевиявлення.

Не допомогла ані апеляція, ані касація. Перед законом він не міг довести свого громадянства України протягом останніх п'яти років. І його депутатство, як корова язиком злизала.

Хтось, скажіть, може повірити те, що про цей випадок не пам'ятає спікер Верховної Ради Володимир Литвин?

Але ви ж розумієте, що те все стосувалося якогось там сіромахи Рудьковського, з яким Литвин навіть судився 2006 року, – а хто такий Саламатін!

Аби догодити главі держави щодо цього пана, позаяк це його висуванець на високий пост у силових структурах потрапив до халепи, директору парламенту необхідно вертітися, як сороці на тину.

Ось і став пан Литвин, м'яко кажучи, мутити з тим однозначно неправомірним депутатством, як біс під греблею. Мовляв, є різночитання в положенні закону про вибори депутатів стосовно п'ятирічного проживання на території України на момент обрання.

"В цьому плані потрібне однозначне юридичне тлумачення. Я доручив юристам Верховної Ради проаналізувати ситуацію, тому що одні кажуть про 5 років громадянства, а інші про 5 років проживання в Україні", – сказав пан Литвин.

Еге ж, одразу потьмяніло всьому керівництву і юристам Верховної Ради. Наразі перестали вони розуміти, що таке вимога закону про необхідність мати громадянство України протягом п'яти останніх років, для того щоб балотуватися в народні депутати.

Забігали, як Марко по пеклу з якимись дивними й недолугими поясненнями.

Так, чого доброго, можуть договоритися навіть до того, що для Саламатіна, коли того забажає дорогий і великий лідер, можна було призначати на посаду навіть із громадянством Росії.

Хіба ж мало таких гопників із триколірними прапорами в паспортах отирається по високих кабінетах адміністрації президента?.. Складається таке враження, що донецьких на високі посади вже просто таки не вистачає – от і черпають кадри безпосередньо з матінки-Росії.

Що називається, безпосередньо напряму...

Одне слово, жонглюють на печерських пагорбах словами й поняттями, як циган сонцем.

Не інакше, як не сьогодні-завтра скажуть, що зі справою Дмитра Саламатіна доведеться, мовляв, звертатися за роз'ясненням до ручного для влади Конституційного суду. А там уже – усі свої. Не дадуть образити висуванця глави держави – хулігана-костолома. І справді ж-бо, своїм пан Саламатін стільці на голові не розбиває...

Отже, мимохіть влучила, як батька по колінах, Олена Лукаш своїм несподіваним повідомленням про справжню дату набуття громадянства України цим скандальним чоловіком. Новина стала настільки неочікуваною, що від цього повідомлення в декого зі спікерів Партії регіонів аж капелюхи від несподіванки з голови позривало.

Тому вся біда України, як бачите, друзі, полягає в тому, що при донецьких Закон у державі не діє – а застосовується...

Це означає, що як хто забажає на бантинах влади – так заради своєї тимчасової вигоди й трактує, використовує його силу.

Ось чому організатором заколоту, бунту, революції за таких обставин завжди є недолуга влада. Оскільки саме вона робить мирним шлях передачі керівних повноважень опозиції неможливим, а силовим способом – просто-таки неминучим

Олександр Горобець, спеціально для УП