О послании церквей, Национальном круглом столе и где его поставить

Віктор Терен, для УП

Кінець 2011-го ознаменувалося Посланням трьох Українських Церков православної традиції – УПЦ КП, УПЦ і УГКЦ – до українського народу. У цьому Зверненні пролунав заклик до нації єднатися та спільно чинити опір руйнівним тенденціям у державі.

Може, ми повернулися в ті сторіччя, коли провідники Церкви своїм авторитетом та богоугодними діяннями впливали на княжий двір і стан справ у державі?.. Ну як, скажімо, впливав перший руський (не грек) митрополит Іларіон, коли долучився до створення "Слова про Закон і Благодать", що було своєрідною духовною Хартією того часу.

Але обережно з аналогіями.

Тому що поводирі Церкви зверталися тоді до моральної влади, а не влади мстивої й дріб'язкової.

Ігумен Лаврського монастиря преподобний Феодосій Печерський мав власну думку й сміливо засуджував князівські усобиці, проте князь сам до нього приходив, щоб послухати й порозумітися.

До сьогоднішніх опозиціонерів приходить не "той, хто кожного почує" – а навідуються холопи з міліції та податкової. Щоб "порозумітися" в інший спосіб.

Отже, Той, хто все чує, навряд чи почув духовних пастирів. Тим більше, що так приємно вслухатися в інше: у заспокійливий шум улюбленого межигірського лісу. Але поводирів Церкви почули представники національної інтелігенції, які й створили Ініціативну групу "Перше грудня". Про це й поговоримо.

Створена в 20-у річницю референдуму за Незалежність, ця Ініціативна група поставила собі за мету започаткувати Національний круглий стіл, "який має стати новим суспільним інститутом вияву суверенної волі громадянського суспільства".

У Декларації Ініціативної групи сказано:

"Відродження потребують усі пласти українського суспільства. Ми переконані, що всі виразки нашого суспільства є лише проекціями головної проблеми – замулення нашого духу. Майбутнє України вимагає піднесення гуманітарно-духовних цінностей над короткозорим економічним зиском та політичною доцільністю".

Усе правильно. І "замулення духу" українців – факт беззаперечний.

"Сьогодні в Україні йде доволі серйозний і потужний наступ на українство як таке... Наступ на українство є проти інтересів усієї політичної нації", – говориввідомий правозахисник, віце-ректор із питань призначення та місії Українського католицького університету Мирослав Маринович.

Однак у Декларації Ініціативної групи насторожує інше – протиставлення духовних цінностей українців – і політики, у тексті "політична доцільність".

На нашу думку, вибір між першим і другим не відбудеться ані на користь першого, ані другого.

Втім, можливо, відхрещування від політики прозвучало випадково? Але ж ні, не випадково. Тому що в коментарях шановних засновників цієї групи звучить саме ця теза. Іван Дзюба наголошує, що цей захід не повинен мати "політичного забарвлення", а Мирослав Попович не хоче, аби на основі цього зібрання була "створена політична сила".

Чітко й категорично.

Але як відокремити трагічне становище українства – мови, освіти, європейського вектору та інше – від політичних реалій у країні? І навіщо це взагалі відокремлювати? Чи буде тоді повноцінною розмова про духовність нації на черговому засіданні Ініціативної групи, яка має відбутися 5 квітня в Українському домі?

Тим більше, що ця розмова мала б стати початком широкого соціального діалогу...

Мені теж захотілося прилучитися до дискусії.

Телефоную колишньому, за президенства Ющенка, віце-прем'єру Івану Васильовичу Васюнику, який опікується технічними питаннями Ініціативної групи. Запитую: а чи можна й мені прийти в Український дім 5 квітня?

– Ні, не можна, – ввічливо пояснює мені Іван Васильович, – вирішили поговорити без політиків.

А потім мене заспокоює:

– Ну, колись, може, потім, пізніше, послухають і тих, хто в політиці.

Однак задекларована алергія до політики не зовсім кореспондується з іменами тих, хто входить в Ініціативну групу. Якраз вони були й залишаються визнаними політиками в країні. В'ячеслав Брюховецький – засновник Народного Руху України, Ігор Юхновський – це він балотувався на посаду президента України ще на зорі Незалежності, Іван Дзюба, чий "Інтернаціоналізм чи русифікація" пробудив зі сплячки не одне покоління українців.

То що сталося?!..

Не буду називати прізвище одного із засновників Ініціативної групи, якого я глибоко шаную. Але наведу дослівно, що він тепер говорить:

"...Вони (церкви) єдині в православній літургійній молитві за богохранимий край наш, уряд і військо... Ми молимось за благочестя й мудрість наших правителів... молимось за уряд України, щоб він знав, що ми підтримуємо його в служінні, у шануванні свого народу, у мудрому проводі до життя гідного й радісного".

Ну, звичайно, уряд Азарова, Табачника та подібних буде дуже втішений, що українська інтелігенція й ми всі разом молимося й підтримуємо цей уряд за його "служіння" українському народу, на шляху "до життя гідного й радісного"!

Як це писала Ліна Костенко?

"Душа пройшла всі стадії печалі,

Тепер уже сміятися пора".

Ну, а якщо вже говорити про Національний круглий стіл, то я не уявляю собі, про що за цим столом вести мову з тим же Табачником чи депутатами на зразок Колесніченка?

І знов-таки, як реалізувати цю красиву ідею круглого столу?

Наші сусіди-поляки проводили такий стіл під телекамерами, і по один його бік сиділи урядовці, а по інший – опозиція. Але ж лідери нашої опозиції сидять трохи в іншому місці.

І де той стіл поставити – може, у Качанівській колонії?

І ніякої політики?

Хоч, стривайте – може, усе це і є політика?

Політика дискредитації української інтелігенції, маніпулювання достойними іменами й політика колабораціонізму.

Політика ілюзії національної згоди.

Політика "всі за одним столом, усі однакові, і гестапівці, і жертви".

Зворотній бік медалі "проти всіх" перед парламентськими виборами.

Déjà vu, Вікторе Андрійовичу! Вас включили в першу десятку виборчого списку Партії регіонів?

Віктор Терен, народний депутат, Перший заступник голови Комітету з прав людини ВРУ, спеціально для УП