КОД: выборы без стратегии и плана

Із часу створення КОДу опозиція говорить про єдиний партійний список і погоджених мажоритарних кандидатів. Зі слів опозиціонерів, ці кандидати мають себе позиціонувати як анти-провладна сила, щоб звичайний виборець не вагався – за кого віддати свій голос, і тим самими не розколював опозицію на декілька центрів.

Іншими словами, опозиціонери малюють картину, де всі політичні баталії мають проходити сам на сам.

У такому спрощеному спектрі питання "Кого обирати?" стає легшим. "Це є наші, а це є Ваші" – і виборець голосує інстинктивно. Такого роду кампанія не потребує великого стратегічного планування, але вимагає від опозиціонерів спрямування всіх своїх сил і коштів проти провладних сил. Така "тотальна війна" свідчить про те, що опозиція хоче взяти ВР масою. Про якісну та висококваліфіковану кампанію ніхто не говорить.

А чи реальне таке об'єднання?

Ірина Лукомська описує історію подібних об'єднань опозиції в минулому й робить висновок, що таке об'єднання – граблі для українських опозиціонерів.

Треба пам'ятати, що на сьогодні тільки провладні сили, ПР і "Сильна Україна" – змогли об'єднатися. Регіонал Володимир Демидко оголосив, що ще дві політичні сили планують об'єднатися із ПР – і це не є ЄЦ Балоги чи НП Литвина.

У ПР є результат.

А в КОД такого результату ще немає.

Натомість, опозиціонери самі себе розколюють. Прикладом цього є Наталія Королевська, яку виключили з БЮТу. Про слабкість КОДу також говорить те, що УДАР ще не став його повноправним членом. Хоча Турчинов закликав Кличка "не тягнути час" та приєднуватися "до реальної опозиції".

Про УДАР з'являються дивні новини. Кажуть, що УДАР обміняв ВР на Київську міськраду, що опозиційні партії не будуть висувати своїх кандидатів проти УДАРу на міських виборах, якщо він не балотуватиметься до ВР.

Але, як показують вибори в Обухові, такого не сталося. І це наводить на думки, що УДАР буде балотуватися до ВР окремо. Більше цього, УДАРу прогнозують 6% і вище, і це є більше ніж потрібно, щоб пройти до ВР.

Але, окрім УДАРу, до ВР планують балотуватися комуністи, Народна партія, Єдиний центр, нещодавно перейменована партія Королевської "Україна Вперед" і ВО "Свобода".

"Свобода" увійшла до КОД у січні 2012 року, але ще в грудні 2011-го Тягнибок заявив: "Не буде єдиного партійного списку – це нереально. Складно об'єднати в одну політичну силу абсолютно різні ідеологічно політичні організації". Ці слова свідчать про те, що ВО Свобода піде окремо від КОД.

Хоча також ЗМІ повідомляють, що "Свобода" узгоджує єдиний список мажоритарників від КОДу – їм це вигідно, адже по трьох західних областях до мажоритарних списків мають потрапити тільки свободівці. На думку Тягнибока, "сьогодні є три політичні сили, які проходять 5% бар'єр, із представників опозиційних сил, це є "Батьківщина", "Фронт змін" і "Свобода" ... окремо кожен, якщо проходить, набирає більше голосів сумарно, ніж, якби йшли всі разом. Але при тому, варто дійсно розділити мажоритарні округи, щоби кандидат ішов від тих трьох сил, один".

Наразі офіційний сайт "Свободи" не публікував ніяких заяв від Тягнибока з уточненням або зі спростуванням таких висловів.

Отже, ВО "Свобода" по партійних списках піде окремо, а в КОДі узгоджує єдиний список мажоритарників на західній України, де свободівці візьмуть ключову роль.

Таким чином, щонайменше 7 партій підуть на вибори до ВР.

Вони всі будуть балотуватися в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. Їхні партійні імена будуть надруковані на всіх бюлетенях. Це вже є свого роду безкоштовна реклама для слабших партій, яким навіть не потрібно вести кампанії в якомусь регіоні, щоб там набрати декілька голосів.

Ці партії між собою поділять голоси всіх виборців, яких в Україні є 36.715.680, а це приблизно 163.181 виборців у кожному окрузі. Якби всі партійні відділи вели сильні кампанії в округах, то на кожну партію в окрузі припало б по 23.026 виборців.

Такого не буде, бо не всі партії мають одинакові рейтинги. Але це є свого роду мірило, яке показує, наскільки важливо під час виборчої кампанії мати стратегію, скільки потрібно вкладати грошей у кампанію, скільки голосів потрібно набрати, щоб виграти, тощо.

Те саме мірило, але в іншій формі, видно в КОДі. Цим мірилом добре оволоділи Турчинов і Яценюк. Мірило можна описати як левова частка в коаліції. По сутті КОД є коаліція.

Коаліції складаються з декількох фракцій, які пов'язані між собою в одне ціле або в одиницю (1).

Для спрощення аналізу уявіть, що в коаліцію входять лише дві фракції: фракція А і фракція Б. Якщо фракція А складається із ¾ частин членства, то тоді фракція Б мусить складатися із ¼ частини членства, бо 3/4+1/4=1=100%.

Теоретично, у коаліції оптимальна більшість складається з 51%, які можуть керувати рештою 49% і використовувати їхні ресурси й підтримку на свою користь.

Такий розподіл сил і ресурсів/бенефісів у коаліції є оптимальним, як для фракції А, так і для фракції Б. Тому що 49% мусять підтримувати 51%, що є терпимо, бо це є лише на 2% більше ніж у фракції Б. Для фракції А такий розподіл сил і ресурсів є також вигідним, тому що ту перевагу, яку вони мають над 49%, треба ділити лише на 51%.

А коли в керуючу фракцію входять 52% членства, тоді фракція А перестає бути ефективною, її сила розпорошується, а переваги зменшуються. Адже із приходом 52-гого відсотка до фракції А, членство у фракції Б зменшується до 48%. Загальна кількість "бенефітів" для фракції А зменшується, бо вони витікають з 48%, а не з 49%, і ці "бенефіти" тепер доводиться ділити на 52%, а не на 51%, як це було раніше.

Із соціологічних опитів виглядає так, що ті майже 32%, які набирають "Батьківщина" і ФЗ разом, становить цю левову частку серед опозиційних силах. Саме такий розрахунок дозволяє Турчинову і Яценюку говорити від імені всієї опозиції й висувати умови для решти опозиціонерів.

Але чим довше КОД проводить переговори й закликає більше опозиціонерів до свої лав, тим більше він собі шкодить. Витрачання часу й ресурсів на переговори про об'єднання, коли вже є жаданих 32%, приводить до розтрати грошей на непотрібні цілі, чвари, і дає можливість окремим членам КОДу публічно виговорити своє внутрішнє невдоволення.

Так принаймні говорить теорія.

У реальності, КОД уже собі шкодить. Усі ці не зрозумілості щодо "Свободи", чи йде вона єдиним партійним або мажоритарним списком, чи не йде, – показує КОД у негативному світлі. Це також посилає негативний сигнал виборцям, які в результаті можуть загубити віру в КОД.

Із цього можна зробити висновок: лідери в КОДі хочуть залучити чим найбільше опозиціонерів до своїх лав, і кинути всі свої сили на ці вибори. Вони не збираютьсястратегічно керуватисясвоїми ресурсами для досягнення перемоги.

Чим більше КОД вестиме переговори, тим більше КОД витрачатиме коштів на переговори, ніж на спілкування з виборцями, особливо з тими 18,2% електорату, які ще не знають за кого будуть голосувати.

Тут немає великої стратегії.

З досвіду ведення виборчих процесів, можна спрогнозувати, що мінімальна переможна кількість голосів, яка визначить, хто виграє той чи інший округ, становитиме близько 40.000-50.000 голосів. Ця кількість є реальна, тому що явка виборців, скоріш за все, не буде високою.

Звичайно, що в пропорційній системі чим більше голосів набрано в процентному співвідношенні, тим краще. Але зі стратегічної точки зору, яка враховує фінанси, здібності кандидатів, здібності їхніх команд в окрузі, конкурентів, виглядає так:

Будь-яка партія, яка візьме 40.000-50.000 голосів із 163.181 у кожному окрузі, може стати сильним гравцем у ВР.

До речі, 40.000 у кожному окрузі приблизно відповідає спільному рейтингу – близько 21-22% – ПР і "Сильної України" за місяць лютий 2012 року.

У мажоритарних округах розрахунок буде подібним, і мінімальна переможна кількість голосів теж. У кожному окрузі буде 3-4 серйозних кандидати, ще буде декілька підставних кандидатів – і ось вони між собою розіграють долю округів.

До речі, у мажоритарних округах мінімальна переможна кількість голосів, яка визначить, хто виграє той чи інший округ, становитиме близько 35.000-40.000 голосів, тому що сильна конкуренція між мажоритарниками зменшить переможну кількість голосів.

Зважаючи на явку, конкуренцію й концепт левової частки, можна пожартувати, що депутати, які за великі кошти готові купити собі місце в партійному списку, перш за все зроблять благочинний внесок на рахунок партії, ніж проспонсують власну виборчу кампанію, тому що власна виборча кампанія не потребує аж таких коштів.

У кампанії потрібно все прораховувати й проводити її стратегічно, а не за принципом "тотальної війни" або "піррової перемоги".

Стратегія – це справа професіоналів, які разом із кандидатом, і для кандидата, її розробляють.

Джинса, біл-борди – це коштовні, популістичні засоби пропаганди, які радше поглинають виборця, ніж знайомлять його з кандидатом. Така тактика застосовується для популяризації партій, а не окремих кандидатів. Партії і їхні лідери не можуть спілкуватися з усіма виборцями, і тому застосовують засоби масової реклами за принципом "дробового вистрілу з рушниці". Така реклама показується виборцям, і які підтримують партію, і які не підтримують – і тому ця реклама не є повністю ефективною.

Гроші пішли на рекламу, яка не сприймається половиною населення.

А справжніх професіоналів у виборчій справі в Україні обмаль.

Бо якби було більше, вони вчили б вітчизняних кандидатів, як розробляти стратегії, ділити дільниці на привітливі та ворожі зони, учили б працівників штабу працювати з виборчим списком, поділяючи його відповідно до дільниць, зон, вулиць тощо.

На заході подібний вишкіл проходять усі кандидати. Тому що вони розуміють:

Щоб виграти виборчу кампанію, яка обмежується часом, потрібно бути максимально підготовленим до різних випадків під час політичних перегонів, треба знати сутність кампанії, і "для чого" або "за що" вони балотуються у виборах.

Натомість, в Україні, кандидати віддають перевагу простому піару: джинсі, біл-бордам, концертам або спонсорству дитячих майданчиків за власний кошт.

І тим самим перетворюють людей на васалів або на своїх клієнтів, а себе – на сюзеренів або на римських патронів. Вони навіть і не збираються себе питати, "за що" вони балотуються, чи консультуватися із громадою, тощо.

Найголовніше, що вирішення соціальних проблем у такий "самостійний" спосіб приводить Україну у феодальний лад і показує, що кандидат дивиться на електорат зверху вниз, і тому не може представляти, репрезентувати або "віддзеркалювати" його у ВР. Тип виборчої кампанії кандидата говорить, яким організаційним і пробивним депутатом він буде.

Шкода, що сам PR в Україні зводиться до медіа-супроводу й реклами, а реклама – до масової афіші. І ніхто вже не думає про "меседж", пряме, але стратегічне спілкування з виборцями, ідентифікацію виборця, "витягнення з хати" виборця в день виборів.

Кандидат, який підготувався до виборів, обдумав усі пункти, має меседж і має стратегічний план роботи – є більш підзвітний електорату й більше зробить для громади, ніж кандидат, якому мандат легко дістався. Такий кандидат буде переобраним.

Критики можуть сказати, що об'єднання опозиційних сил – є свого роду стратегія, і тому звичайно має право на існування. Але розсудлива й прискіплива стратегія обійдеться політикам дешевше й досягне тих самих результатів.

Солідний та відповідальний політик має вирішити самостійно, як і що йому робити в цей передвиборчий час.

А КОДу, окрім загальної стратегії об'єднання, ще також потрібно визначитися зі стратегічним виборчим планом, і "за що" він буде балотуватися на цих виборах.

Володимир Паславський, президент консалтингової фірми "Providence Group", Торонто, Канада, спеціально для УП