Газ и выборы

Гасло "Юлі – волю!" залишається ключовим і стратегічним для об'єднаної, чи яка вона там вийде, опозиції на цьогорічну електоральну кампанію. Лідери опозиції прямо заявляють, що "волю політв'язням" здобудуть лише внаслідок перемоги на цих виборах. Поступка влади в цьому питанні, здається, була б для них нищівним ударом.

Для самої ж влади стратегічним завданням кампанії є газ. Тобто зниження ціни на російський газ, що дозволило б виконати вже видані громадянам соціальні зобов'язання.

Інших джерел, попри всі розрахунки, просто не очікується. І схоже, що зрушення в переговорах із Росією розглядаються владою як найреалістичніший варіант.

Втім, безпосередньо передвиборчим гаслом питання газу не є. Гасло – соціальні пряники. А газ – це пошук поступок Росії, на які влада може піти заради гарантії перемоги на виборах.

Хоча можна розглядати проблему й інакше: жага імітації чесної перемоги на виборах та порозуміння із Кремлем дозволяють маніпулювати стратегічним ресурсом та енергетичною безпекою країни в інтересах українських олігархів і владців.

Не кожна міжнародна угода так влучно, як газовий контракт Тимошенко-Путіна, відповідає російській приказці "договор дороже денег". Дорожче дуже великих грошей – судячи зі слів першого віце-прем'єра Хорошковського, що ризикувати програшем у Стокгольмському арбітражі більш недоцільно, ніж платити за контрактом.

Втім, на початку квітня стане нарешті практично відомо, чи справді здійснюється хоча б економія на закупівлі російського газу та, відповідно, скороченні обсягів платні.

А відтак, – чи слід чекати судових позовів від Газпрому з тими ж ризиками програшу української сторони.

Водночас наголошена відмова офіційного Києва позиватися до арбітражу на контракт автоматично доводить визнання урядовими юристами законності цього документу. Що, у свою чергу, ставить під великий сумнів провину в його погодженні й підписанні екс-прем'єра Тимошенко.

Звісно, формально вона сидить не за сам контракт, який не підписувала, а за підробку директив, що в касаційному порядку ще збирається оскаржити її захист.

Але абсолютно точно, що на тлі припинення боротьби влади за перегляд контракту на юридичній основі – повним нонсенсом стає спроба звинувачення Тимошенко в національній зраді.

До заяв Хорошковського, звіт ТСК Богословської у ВР про зраду Тимошенко – хоча "розстрілювати двічі статути не велять" – ще якось тягнув на жорстоку, але юридично доцільну екзекуцію. Через яку екс-прем'єр мала пройти, аби спокутувати важку процедуру перегляду свого контракту.

Але після заяви першого віце-прем'єра всі запеклі зусилля пані Богословської пішли намарне.

Хіба що залишили садистське задоволення особистим ворогам Тимошенко. А також слабку надію, що зачеплена в звіті роль російської сторони, яка начебто таки скасувала борги ЄЕСУ, – зупинить вірогідний зустрічний позов до НАК "Нафтогаз" в разі скорочення закупівлі газу...

Зі свого боку, сама Тимошенко жодним чином не зреагувала на ухвалення в парламенті закону, яким починається зняття недоторканості з української ГТС. Експерти й політики сперечаються про подальшу долю труби в зв'язку із цим – а Юля, у якої раніше вистачало сил на оцінку виборів в Обухові, – проігнорувала "драму" своєї улюбленої труби.

Натомість інфопростір наповнився черговою серією повідомлень про її здоров'я.

На підставі чого доводиться зробити висновок, що репресії влади таки досягли своєї мети. Тобто справжнім активним бійцем Юля вже не зможе стати навіть у разі звільнення, принаймні ближчим часом.

А що ж труба?..

Найгірше в історії про трубу те, що доля її вирішується в парламенті найганебнішими способами таємних маніпуляцій, подібних до наперсточник ігрищ навколо виборів.

Різниця в тім, що вибори, кінець-кінцем, – відображення мінливості настроїв політикуму й громадян, і ніколи не бувають остаточним вироком. А труба посередині Європи – це таки об'єкт національної й навіть регіональної енергетичної безпеки. Особливо враховуючи той факт, що Росія не приховує ставлення до мережі контрольованих нею газових труб як до зброї, яка упокорює території, де вона розміщена.

Зрозуміло, що, подібно до славнозвісного контракту – одномоментне вирішення долі ГТС може мати незворотній характер.

Власне, постанова уряду про реструктуризацію НАК "Нафтогаз" у відповідності до Європейської енергетичної хартії існує давно. Але саме тому відповідний законопроект мав би в парламенті бути викладений міністром ПЕК. Причому базуватись вже й на указі президента за наслідками засідання РНБО, яким було б накреслено подальшу долю НАКу й ГТС у подальших стратегічних розрахунках влади.

Звісно, свою позицію із приводу цих глобальних планів мала би висловити й опозиція. І при цьому брати до уваги не лише передвиборчий аспект цієї теми.

Натомість секретар РНБО пан Клюєв виступає з мало не програмовою статтею, що активно обговорюється в ЗМІ. Але питанню енергетичної безпеки в ній відведено один найкоротший абзац.

І про ГТС взагалі ані слова.

Міркування пана Клюєва, оприлюднені раніше усно, про те що РНБО колись розгляне перспективу створення газового консорціуму, як і натяки на це заступника міністра пана Макухи – лише поглиблюють відчуття невизначеності.

У парламенті ж процес ухвалення рішення щодо труби відбувається в спосіб дрібного шахрайства: за скороченою процедурою й у присутності заступника міністра. І не за урядовим проектом, а за альтернативним законопроектом відомого суперуніверсала, "спеціаліста ду-у-уже широкого профілю" пана Кармазіна.

При цьому жодного коментарю не дав голова профільного паливного комітету, він же лідер опозиційної фракції НУНС пан Мартиненко.

Навіщо тоді опозиції керівництво такими комітетами?

То яка, кінець-кінцем, легітимність цього рішення, якщо він і не урядовий, і не опозиційний?

І яка довіра до перспектив української ГТС буде в міжнародних партнерів, котрих начебто збираються залучити до співпраці?

Пригоди законопроекту про реструктуризацію НАК наразі відіграють роль парламентського тла для перемов, які веде з Путіним президент Янукович. Але закладена в документ нечітка правова база, яку можна повернути в будь-якому напрямку, лише підсилює відчуття того, що стратегічний курс енергетичної безпеки країни залежить від абсолютно невідомих і не визначених державною політикою обставин, що можуть раптово спіткати українського президента десь в Ново-Огарьово чи в Кремлі.

Як там кажуть: один непевний рух – і ти батько? А Україна – у ЄврАзЕС? Чи труба – в управлінні Газпрому?

Прецедент, що стався з Тимошенко взимку 2009 року, яким влада чомусь вважає зручним виправдовувати свої можливі кроки в напрямку, скажімо так, маневрування національними інтересами, – навпаки, є кричущим застереженням.

Пригадаймо, як звучав обвинувальний висновок прокуратури на судовому процесі Тимошенко щодо її мотивації для перевищення повноважень? Чи не "створення позитивного іміджу перед виборами"?

Мотивація Януковича в цьому сенсі не менш очевидна, у тому числі й для Путіна. Очевидна й потужна.

Тоді як захисні аргументи, якими Янукович відбивається від вимог Кремля, дедалі слабші.

Запевнення про те, що зовнішньополітичний курс України, що його накреслено в законі про засади зовнішньої й внутрішньої політики, лише підкреслює, що це начебто формальна й мало не вимушена позиція. Тобто в разі доцільності й наявності іншої політичної волі – може бути змінена.

Хіба не те саме торочить Янукович про участь у Митному союзі та про мову, посилаючись на перепони в Конституції?

До речі, про мову як тимчасову "відмазку" від вимог Кремля. З Росією про другу державну мову в Україні взагалі нема чого говорити, оскільки в самій Росії державна мова одна-єдина. Там дозволені мови автономій на конкретних територіях. Але для України тут немає жодного прикладу й аналогії, а питання про Європейську хартію мов меншин – наше суто внутрішньополітичне. Хай би Росія так дбала про виконання Україною європейської енергетичної хартії...

І взагалі, згадувати в перемовах з іноземною державою про комерційне питання ціни газу зміни до української Конституції, особливо в час, коли готується чергова всеосяжна конституційна реформа – повний нонсенс.

Бо не треба дивуватись, якщо візаві просто відріжуть: змініть Конституцію, а тоді приходьте по газ...

Можливо, "призначивши" дату зрушення газового питання на кінець травня, Янукович уже сам знає, що збирається віддати Росії за її поступку.

Але це мають знати всі українці.

Власний план вирішення газового питання мав би бути накреслений і на прапорах опозиції, – якщо вона не вважає, що в 2009 році Юля зробила тут усе необхідне й достатнє.

Очевидно, що це не можуть бути популярні проекти й у влади, і в опозиції. Можливо навіть, що чесні розрахунки підвищення тарифів та графіки цих підвищень викликали б більше довіри в громадян і в міжнародних партнерів, ніж солодка брехня про мораторій. Можливо, це створило би додаткові стимули запровадженняподатку на розкіш тощо...

Та з огляду на стиль поведінки й ухвалення рішень у парламенті, а також на метушливість виконавчих структур, реалістичніше чекати іншого сценарію.

Наприклад, такого: запопадливе оточення Януковича підведе його до якоїсь газово-трубної халепи, після котрої опозиція з радістю оголосить похід на вибори вже під гаслом імпічменту.

Оце буде "достойний" рівень передвиборчої дискусії.

А то газ та газ, труба та труба...

Знати б лишень, який наступний договір стане Україні "дороже денег"...

Ірина Погорєлова, спеціально для УП