Рокировка с "заключением" Порошенко удалась

Важко й сказати, де тут голова, а де ноги.

Словом, 12 березня опубліковано черговий рейтингу Forbes і в ньому зі своїм першим мільярдом засвітився нарешті й Петро Порошенко. Це поки що 1153 місце в світі, але вельми високе серед українського вищого світу – сьоме.

Психологи стверджують: коли людина в своїй долі виходить на позицію, у якій грошей стільки, що їх, як мовиться, – кури не клюють, хочеться цього добра ще і ще.

Так що, вельмишановний Петре Олексійовичу, не потрібно зайвих слів і манірних вихилясів із приводу нового призначення: мовляв, стільки думав, зважував над пропозицією – брати чи не брати цей нелегкий портфель міністра. Така правда, як воша кашляє.

У владу багаті йдуть лише з однією метою – стати ще багатшими. Переконаний, тут якраз цей діагноз.

Життя в українському сегментові дикого капіталізму показало, що стрімко наростити нові статки можна лише тоді, коли ти у владі, або влада під тобою. Як приклад – блискавичне накачування фінансових м’язів Ахметовим, старшим сином глави держави.

В Україні склався тип політичного режиму – олігархія. Це влада кількох, власне, небагатьох. Це зовсім не те, що просто бути багатою людиною, вдатним підприємцем.

Бути олігархом, це входити до складу політичного режиму. Сповна користуватися всіма його благами. Але і відповідати за владу.

Із політологічної точки зору олігархи – це можновладці, які використовують монополізовані ними сектори економіки для концентрації у своїх руках політичної влади, а політичну владу – для збільшення власних капіталів.

Те із чого, власне, я й почав ці замітки: не зрозуміло, де тут голова, а де ноги.

Своєрідний піщаний годинник. Влада перетікає подібно до піску, перетворюючись у багатство. Надзвичайно важливо вловити момент, щоб піти з влади, яка починає тонути. Щоб піщаний годинник не перевернули…

І те, про що нині Петро Олексійович співає, як півень на току, буцімто зовсім не хотів у владу – побільше вірте.

Він – плоть від плоті, вдалий сегмент цього режиму. Що називається, для Януковичів-Азарових, – свій у дошку. Позаяк був біля самих витоків зародження і створення Партії регіонів.

Знаходився "на контрах" із Юлією Тимошенко, коли на початку 2005-го вирішувалося, кому із них стати прем’єр-міністром.

Порошенко надзвичайно вигідний для влади. Як певний громовідвід. Як власник виразних медіа ресурсів, зокрема, "5каналу".

У нього чудовий міжнародний авторитет іще з часів успішного виконання обов’язків міністра закордонних справ, а тепер і капіталіста, який розвиває потужний бізнес у Німеччині.

Але найголовнішим аргументом того, чого пана Порошенка залучили до олігархату донецьких, гадаю, є це.

Стратеги з команди Януковича розчищають майданчик від стовпів, на яких могло б обіпертися суспільство у разі, приміром, дострокових виборів глави держави.

Щоб альтернативи дорогому Вікторові Федоровичу не було і близько.

Тимошенко, Луценка зачистили. Тепер, виходить, і Порошенка прибрали під крило. Нехай собі борсається в проблемах, які натворили донецькі, як бджола у смолі. Куди йому завтра на міністерському посту буде до царської папахи. Та й чи посміє…

Так що рокіровка зі своєрідним "ув’язненням" політика Порошенка вдалася. А як міністр-капіталіст нехай багатіє. Україна велика, є що ще вкрасти…

Олександр Горобець, для УП